Невдала гордість О лицарю слави, із Круглого Стола,Чия рука не знала поразки й страху,Чий меч не знав ні тріщини, ні втоми,Тебе підіймала людська хвала,Як буря підіймає хвилі й громи.Ти йшов у походи крізь бурі й жала,Йшов, як обранець долі,Несучи перемоги — мов сонце у праху.І битви корилися кроку твому,Не знав ти поразки,І страх не торкався серця твого.Де б ти не став — там гасли вогні.Люди несли тобі все, що мали —Віддавали тобі і хліб, і тепло,І навіть останнє — без тіні вагання,Бо честь була в тім, щоб служити добру,Що ти уособлював у їхнім чеканні.Тебе величали, мов світло небес,Ім’ям твоїм клялися у правді й надії,Де б ти не ступив — там зростав твій злет,І серця людські відкривалися для тебе.І вірили щиро: служити тобі —То честь, що вище за власне життя,Що в образі твоєму — світло в пітьмі,І правда, що варта усякого буття.Та в серці твоєму зродилась пітьма:Гординя, мов тінь, непомітно зросла.Ти віру прийняв не як дар, а як знак,Що світ тобі винен — і правда твоя.Та тихо, мов ніч,В тобі проростала отруйна насінина:Не віра людей, а їхня хвалаЗмінилася в дзеркало — лише для тебе єдине.Ти став над собою, над світом, над всім,Забувши, що шлях твій — це служба, не трон,І серце, що билося колись для усіх,Замовкло, полонене власним ім’ям.І розум потьмарився блиском похвал,І слух вже не чув ані болю, ні крику,Ти став не героєм, а власним ідолом,Що вимагає поклоніння без ліку.І ось, коли знову ти вийшов на бій,Не ворог стояв перед тобою — а правда:Рука затремтіла, потьмарився зір,Бо гордість — не щит, і не вічна застава.Меч випав із рук, мов чужий і німий,І голоси тих, хто колись возвеличив,Обернулись луною: “Ти був не таким…” —І тиша страшніша за тисячу кличів.Ти впав не від сили чужого меча,А від порожнечі, що сам породив,Бо той, хто підносить себе до божества,Стає найслабшим із смертних, що жив.І згасла легенда — не в битві, не в славі,А в серці, що правду свою загубило…Бо слава без міри — це ланцюг у оправі,А гордість — це прірва, що тихо відкрилась і вбила.І впала не слава — впала душа,Бо там, де гординя — там порожнеча,І той, хто не знає межі для себе,Стає сам для себе найтяжча неволя.