В Україні масове суспільне обурення від двох новин, що прийшли майже одночасно:1. Якась маленька дівчинка зі сцени заспівала російську пісню «Сігма-бой»;2. Львівські школярі з ліцею №93 танцювали під пісню російського співака «Моргенштерна».Ну і на цьому фоні раз на кілька місяців у нас публікують рейтинги музичних вподобань українців на різних стримінгових платформах, так там обов’язково в топі російські пісні.Що тут можна сказати, крім банальностей про провал інформаційної політики держави, якісь недоліки у виховання цих дітей і криків «куди дивляться батьки і вчителі?»? Певною мірою все це демонструє нам справжній рівень української естради, особливо в порівнянні з російською. У нас є класні гурти і яскраві виконавці. Проте їх не багато, і тому вони не можуть заповнити собою як музичний ринок, так і інформаційний простір. Натомість у нас чимало відверто посередніх проектів, які не чіпляють і взагалі мало кому цікаві. Їх якщо і слухають, то з жалю, бо «це ж наше, треба підтримувати» (ТМ).Інша проблема в тому, що державної підтримки музичного ринку у нас фактично немає. Ні, регулярно роздають якісь гранти, організовують концерти, а відбір на «Євробачення» у нас ледве не справа національного масштабу (тільки хто пам’ятає виконавців, які в ньому брали участь вже через пару тижнів після завершення?). Проте як бачимо, толку від всього цього немає. Спитаєте, яка має бути державна підтримка? Покажу на конкретному прикладі, який багатьом не сподобається. Популярну підліткову пісню «Сігма-бой» в Росії переспівав Московський воєнний хор, наповнивши текст патріотичним змістом. Чи заходить таке їхній молоді? Питання риторичне.Між іншим, у нас на четвертому році повномасштабної війни так і не з’явилося воєнної пісні, яка б отримала всенародне визнання, не кажучи вже про те, щоб здобула масову популярність серед військових. Хороші пісні є, але за деякими виключеннями на рівні альтернативи, типу шалено популярної в війську пару років тому «Простите меня мужики за то что не был в АТО» (пісня російською, між іншим), чи свіжої «Полковник із ОТУ».І повертаючись до теми допису. Не треба вимагати від молоді націоналістичної свідомості (бо над нею ніхто не працює), політичної грамотності (в нашій країні це звучить взагалі смішно) і відмови від того, що їм подобається. Не хочете, щоб підлітки слухали російську музику? Дайте їм якісну українську, а не дійте примусом. Бо як бачимо, якщо заборонити російську, як у нас зазвичай роблять, то підлітки будуть слухати це всупереч. Заборони в усі часи працювали рівно навпаки: хочете щось прорекламувати забороніть це, і ще здійснить галас навколо цієї заборони, щоб про те що заборонено почули люди, які до цього навіть не здогадувалися про існування цих пісень чи виконавців.Так що це не перші «пісенні» скандали, і не останні. Бо тільки дочекаємося наступного рейтингу популярних в Україні пісень...