У постанові від 17.02.2021 у справі № 308/9100/19-ц DC у складі колегії суддів КЦС зазначив, що «загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачено ч. 5 ст. 142 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача». Водночас ВС у складі колегії суддів об`єднаної палати КГС зауважила, що ст. 129 ГПК України регламентує правила розподілу судових витрат, але виключно пов`язаних з розглядом справи. Оскільки стадія виконання судового рішення перебуває поза межами розгляду справи по суті, витрати виконавчого провадження не є судовими витратами, пов`язаними з розглядом справи в контексті приписів статей 124, 126, 129, 130 ГПК України. В цьому випадку правовідносини з розподілу витрат, пов`язаних з розглядом скарги, є врегульованими спеціальними нормами, які містяться у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» (статті 343-344 ГПК України) з, огляду на спеціальну правосуб`єктність приватного (державного) виконавця у сфері суспільних відносин, пов`язаних із оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності. Покладення судових витрат, пов`язаних з розглядом скарги на заявника, є можливим виключно у разі постановлення рішення про відмову в задоволенні його скарги. Отже, є підстави для відступу від висновку ВС у складі колегії суддів КЦС, викладеного у постанові від 17.02.2021 у справі № 308/9100/19-ц, стосовно застосування загальних положень процесуального законодавства до правовідносин щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом скарги на дії / бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення. ВПВС 25.09.2024 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/121958754 про прийняття справи № 921/357/20 до свого розгляду