Вважаючи, що Положення про Службу судової охорони містить норми дискримінаційного характеру, позивач вимагав визнати протиправним та нечинним у повному обсязі рішення ВРП, яким введено в дію такий дискримінаційний акт. ВПВС, погоджуючись з відсутністю підстав для задоволення таких позовних вимог, в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/134160148 від 12.02.2026 у справі № 990/70/25 вказала на раніше сформований нею правовий висновок, що факт дискримінації може бути встановлений, якщо: 1) державний захід, дія чи бездіяльність, які оскаржуються, підпадають під чинність (захист, регулювання, дію) іншого положення закону, яким встановлені певні права та свободи; 2) є відмінність у поводженні проти інших осіб, котрі знаходяться в аналогічній або схожій ситуації (становищі, стані). При цьому поводження з особою, яка заявляє про дискримінаційне ставлення до неї, є істотно (разюче) відмінним і менш справедливим, ніж з іншими особами; підставами для розрізнення є особиста характеристика або статус заявника; інші особи, з якими така особа себе порівнює, знаходяться в аналогічній ситуації, а різниця у ставленні до особи не мотивована притаманною їй певною персональною ознакою. Відповідно були визнані необґрунтованими доводи позивача щодо проявів дискримінації відносно нього, оскільки у спірних правовідносинах відсутні обставини, які б свідчили про відмінне ставлення до позивача за певною ознакою, яке б порушувало його права, адже реалізація співробітниками Служби судової охорони своїх повноважень, наданих з метою забезпечення порядку та безпеки в органах судової влади, не може вважатися проявом дискримінації.