У рішенні від 27.03.2025 у справі «Білявська проти України» ЄСПЛ встановив процедурні порушення, які були допущені судами України, що поставили під серйозний сумнів остаточний результат розгляду справи. Констатуючи порушення ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ЄСПЛ виходив із того, що попри те, що заявниця посилалася як на норми ЦК України, так і на норми ЖК України, національні суди застосували лише норми ЖК України без пояснення причин надання такої переваги, без роз`яснення, чи слід один з цих кодексів вважати lex specialis щодо іншого або таким, що не застосовується у цій справі з якихось причин. Вирішивши застосувати положення ЖК України, а саме статтю 116, національні суди виходили з того, що для виселення необхідне одночасне виконання двох умов: систематичне порушення правил співжиття та застосування заходів запобігання чи інших заходів громадського впливу, які виявилися безрезультатними. У зв`язку з цим суди посилалися на скарги заявниці до поліції та неуспішні провадження у справах про адміністративні правопорушення, але дійшли висновку, що заявниця не довела, що обставини відповідали зазначеним умовам для виселення. Європейський суд підсумував, що національний судовий розгляд справи заявниці не забезпечив ефективного та справедливого вирішення спору. Суди не врахували вразливість заявниці - літньої жінки, яка намагалася повернути доступ до свого житла. Здійснюючи перегляд судового рішення за виключними обставинами ВПВС в постанові від 12.11.2025 у справі № 367/2027/16-ц зауважила, що суди не звернули увагу на ч. 1 ст. 405 ЦКУкраїни, відповідно до якої члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут). Таким законом не може бути ЖК України, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. Як уже наголошувала ВПВС в постанові від 13.10.2020 у справі № 447/455/17, ЖК України був прийнятий 30.06.1983 і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України. На такі обставини також звернув увагу й Європейський суд у пункті 21 свого рішення. Відмовляючи у задоволенні позову, суди взагалі не врахували положення ЦК України та виходили з того, що за положеннями ЖК України виселення можливе за наявності систематичного порушення правил співжиття та застосування заходів запобігання чи інших заходів громадського впливу, які виявилися безрезультатними. Разом з тим при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій неправомірній поведінці виселення винного можливе і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Позивачка надала суду копії звернень до правоохоронних органів та копії висновків дільничних інспекторів міліції, яким ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції оцінки не надав Отже, суди на порушення вимог процесуального законодавства належним чином не перевірили та не встановили усіх обставин справи, а відтак висновки про відсутність підстав для задоволення позову були визнані передчасними та необґрунтованими.