У постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 ВПВС зазначила, що аналіз норм розд. ХІІ Конституції України та ЗУ № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини є триваючими і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ. Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що КСУ може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого припису, застосованого (не застосованого) судом під час вирішення справи, має значення, насамперед, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення подібних справ, а не як підстава для перегляду справи з ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. У постанові від 23.05.2024 у справі № 990/235/23 ВПВС повторила свою попередню правову позицію і вказала, що у тексті Рішення КСУ № 10-р/2020 відсутні приписи, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які тривали в період дії ст. 29 Закону № 294-IX, тобто це Рішення має пряму (перспективну) дію в часі. Тобто практика ВПВС щодо прямої (перспективної) дії рішення КСУ є сталою, що зумовило постановлення ВПВС 11.12.2024 ухвали https://reyestr.court.gov.ua/Review/123949434 про повернення справи № 343/1869/23 на розгляд до ВС.