Німеччина принизливо капітулювала в Другій Світовій Війні, пережила засудження своєї державної ідеології нацизму, майже вся лежала в руїнах, упритул до 1989 року була розділена навпіл просто по середмісті Берліна – а тепер є локомотивом ЄС, його головним бюджетоутворювачем, однією з передових країн світу в клубі G7.

Японія зазнала двох ядерних ударів, зганьбилася в Другій Світовій, підписала капітуляцію, втратила території, провела повну демілітаризацію – а тепер за це ще й дякує, бо це спричинило бум технологій та ноу-хау, які роблять Японію суперпрогресивним членом G7, який зі своїм ядерним кривдником (США) щороку наторговує на 325 млрд доларів.

Фінляндія відмовилася від третини площ, погодилася на нейтралітет, підписала зі Сталіним мирну угоду з міркувань уціліти, вшанувала Маннергейма за державницьку мудрість не класти всю націю в завідомо нерівній боротьбі – а потім дочекалася розвалу совєтського монстра, примкнула до ЄС, а тепер ще й до НАТО.

Південна Корея по 38 паралелі відділилася від північного концтабору – й тепер ніхто навіть у страшному сні не хоче возз’єднання, бо завдяки 38 паралелі Південна Корея ввірвалася в світові лідери за багатьма показниками, передовсім – рівнем життя та свободами.

Молдова відсікла від себе придністровський апендикс і планомірно рухається до ЄС.

Грузія пережила втрату 20% територій у два заходи (Абхазія в 1993 році і Південна Осетія в 2008) – а тепер живе спокійно, навіть не затинаючись про повернення втраченого.

Он воно як буває. Історія дуже часто полюбляє саму себе розвертати на 180 градусів, і з плином часу незбагненним благом закінчується щось, що на той момент уважалося страшною поразкою чи фіяско.