Ostap Drozdov

Санкції проти мультика «Маша и медведи» - анахронічно-запізніла реакція російськомовної влади, яка, судячи з рускоязичних плівок НАБУ, є владою колонізованих змоскалених манкуртів, які Україну сприймають лише як територію монетизації й пограбунку.Пізно блокувати російський мультфільм в інтернеті – бо поки кооператив займався збагаченням, внизу вже виросло ціле покоління дєтішек, вихованих на порталі «Маша и медведи». Що найгірше, їхні батьки при кожній нагоді вигукують «путін-х…ло», о 9 годині щоранку завмирають у поминально-траурному заціпенінні, а через 5 хвилин по тому віддають свою дитину на поталу російському контенту. Торочать про перемогу – і далі лишаються одномовними росмовними, при цьому свято вважають себе патріотами, які своїх дітей роблять активним споживачем усього російського. І потім отой малолітній засранець виросте на машах і медведях – і назове все російське рідним-найріднішим, «потому что я на нем рос». Ще й щиро здивується, навіщо взагалі була ця війна, якщо в нас с машей одна родіна. Наші люди талановито вдають, ніби нічого не розуміють. Усе вони розуміють. І свій вибір вони зробили, до чиєї культурної матриці пристати і яка мова оригіналу їм ближча. А потім на трибуну вилазить доросла тьотя Маша Захарова і каже, що росія буде до останнього "боронити" своїх в Україні.А потім криворізька малолєтка знімає кліп на тлі палаючого торгового центру під російську музику. Заборона мультфільму «Маша и медведи» (як і всього російського) спізнилася на цілу вічність.

Очевидно, що це цілковитий погром, повноту відповідальності за який несе одноосібний правитель із повнотою влади. Очевидно, що це є результатом 7-річного вдавання з себе «державних діячів» за відсутності жодної риси та якості, необхідної для управління складними процесами.Очевидно, що в найближчій перспективі країна буде планомірно рознесена (склади, хаби, крупні бізнеси, енергетика, комуналка, виробництва, продовольство, фармація) однак бункер на собі того не відчує, бо він живе в паралельній реальності й нічим не ризикує, крім як проведення виборів.Очевидно, що мафіозний кооператив почне відгаркуватися, атакуючи антикорупційні органи, і це призведе до зриву вступу в ЄС, що цілком відповідає інтересам кооперативу, який прагне бути власником цілої країни, ніким не контрольованої й залишеної їм на поталу.Очевидно, що бульбашці щовечора транслюватимуть казку наніч «400 добрих дронів полетіли в росію наводити порядок», забуваючи вранці повідомляти, що з них долетіло 0 чи 1.Очевидно, що придворна фірма Міндіча незалежно від показника практичної успішності далі освоюватиме третину оборонного бюджету за цінами: 58 тисяч доларів один дрон і 1 млн євро одне фламінго.Очевидно, що цей сюр не матиме кінця-краю, допоки державу очолює гарант безкарності для кліки, яка гроші возить мішками й оперує общаком із вісьмома нулями. Очевидно, що жоден екзистенційний виклик, який у повен ріст постав перед країною, не може бути вирішений нарцистичною дилетантурою, схильною до самовтечі в віртуальну реальність.Очевидно, що шапіто вперлося в стелю своїх можливостей, ресурсів і компетенцій, а отже, це кінцева станція: влада себе вичерпала повністю й перейшла в режим самоцілі.

Спостерігаючи цілковиту безпорадність царя у всіх питаннях, вкотре нагадую: потрібність перебування політика на посаді вимірюється його ККД. В абревіатурі «ККД» визначальною є друга буква К: Корисної. Діяльність повинна бути КОРИСНОЮ, інакше такі послуги є не лише не потрібні народові (замовнику цих послуг), але й шкідливі. Свою діяльність (бурхливу, гіперактивну й показушну) можна запхати собі відомо куди – якщо з абревіатури «ККД» вивалилася ота визначальна друга буква К. Нема сенсу їздити по світу з виразом обличчя ображеного пубертата – якщо ці поїздки не призводять до практичних результатів. Нема сенсу фоткатися й селфитися з лідерами світової економіки – якщо все це обмежується лише фамільярним поплескуванням по ключиці. Нема сенсу щовечора втомлено записувати звіти на відео – якщо катастрофізм ситуації ніяк не міняється від того. Нема сенсу строчити офіційні прес-релізи – коли видимість твоєї роботи можна справдити на вулицях розбомблених міст. Нема сенсу сотрясати повітря самоочевидними заїждженими банальностями – якщо від них толку нуль. Нема сенсу корчити зі себе суперуправлінця – якщо всі інституції посипалися, а найближче коло - злодій на злодієві. Діяльність, якою би бурхливою та імітаційною вона не була, нікому не потрібна – якщо безпекова ситуація погіршилася до передапокліптичної стадії. А якраз гарантування безпеки є єдиною й чільною функцією діяльності посадовця №1. Не кількість селфі, вояжів, нарад, конференцій, відеодзвінків, прес-релізів, відеосюжетиків, розмов, анонсів, обіцянок – а реальне безпекове становище є мірилом доцільності перебування на вершині Олімпу.Отож, суспільство має не лише право, але й обов’язок артикулювати цілком чіткі питання, без пересмикувань і зловтішництва, без упадань у крайнощі та самопоїдання: яким є сухий залишок отих усіх "примусів до миру", "дозволів проводити парад" і фонтану гіперактивності по скайпу? Якщо з абревіатури «ККД» кудись випарувалася, як роса на сонці, ота визначальна друга буква К (Корисна) – то діяльність перетворюється в пустоцвітне самозадоволення, підсвічене загравами руїн.

«Людей не почули», - пригнічено бубонять собі під ніс обпльовані й послані нахер, ніби вони спустилися з іншої картонопланети й не знали, що узурпатор на те й узурповував владу, аби з десятої гори чхати на думку народцю десь там унизу, в районі плінтуса.Цілий місяць хіпстерські ідеалісти водили коломийки по містах та площах, уявляючи себе джерелом влади й громадянським суспільством – і навіть жодна думка не промайнула в їхніх світлих голівках, що одноосібний авторитаризм на те й авторитаризм, аби керуватися лише своїми шкурно-кооперативними інтересами й не бавитися в народовладдя, тим паче коли воно таке осяйне й некривдне. Цар на те й цар, аби ігнорити челядь, і нічого йому за це не буде – тому що війна. Якби протест хотів ставити руба більш основоположні питання, а не просто «верніть у кріселко нашого любимку» чи «дайте нам хорошого міністра війни» - то ці вимоги стосувалися б самої війни і запиту на вихід із неї. Бо саме війна детерміновує ніким не обмежену, а тим паче сарафанчиками на босу ногу, владу торгової марки. Олімп завдяки війні наділений правом харкати народові в лице рівно стільки разів, скільки йому схочеться. Допоки війна – є одна людина, яка робить усе, що заманеться. Хто з цим не згоден – повинен спочатку формувати запит на припинення війни, а не на хороше її ведення во ім’я безконечної влади плювальника в лице.

Коли наша бульбашка щовечора читає наніч звеселяльні повідомлення на кшталт «400 наших дронів добрими пташками полетіли в росію наводити рейвах», то треба самим собі нагадувати: ранок вечора мудріший. Це означає: зранку мають бути не менш радісні повідомлення про 400 пожеж, ну або 100 чи 200 точних влучань.Чому так не є – ще взимку детально описав The Economist. Західна аналітика тому в такій опалі тут, бо вона антагонізує нагонці оптимізму, остуджує розігрітий кураж і дає більш стримані оцінки. Ще взимку The Economist видав вердикт: «Масові дронові атаки України залишаються не настільки ефективними навіть попри прогалини в російській ППО, тому що до цілі проривається мізерна меншість дронів». Рівень успішності наших дронових атак починається від 2% і доходить до 35% залежно від моделі дрона (це здебільшого стосується тих найшвидших, які летять 350 км/год). Ще взимку, коли в нас були запаси ППО, The Economist називав таку цифру: «Україна перехоплювала 90% безпілотників і крилатих ракет, але пропускала 2/3 балістики через брак петріотів».Ще взимку The Economist попереджав: до жовтня 80% російських безпілотників будуть модернізовані реактивними двигунами (китайськими), тож вони почнуть літати занадто швидко, і великі міста стикнуться зі ще більшими руйнуваннями. Не кажучи про балістику.Ще взимку The Economist оприлюднив прогноз на поточний рік: росія виготовить 700 іскандерів, 60 кинджалів і 30 цирконів, які не збиваються. Ще взимку The Economist чітко писав: Fire Point дає надто оптимістичні обіцянки щодо своєї протиракетної ракети. А анонси Зеленського про балістичні удари по росії були названі «абсолютним перебільшенням». Ще взимку The Economist припускав: «Максимум, на що можна сподіватися, - це імпровізована ракета, скомпонована з західних запчастин. Украй малоймовірно, що найближчим часом з’явиться ракетний конвеєр на подобі російського».До цього додається Focus, який пише те саме: левову частку наших пташок збивають. Влучання одиночні. Чесність зі собою - різновид самозбереження.

Усе частіше в публічному просторі починають виринати свиноматочні ідеї на тему «кожна вкраїнська жінка має народити 8 дітей, жеби врятувати націю». З цієї оказії треба відзначити, що:1. Усі ці патримоніяльні стереотипи «нас знову має бути 42 мільйони» - це не лише збочена утопія, але й ретроградна ахінея родом зі століття 18 чи 19.2. Війна каталізувала 2 найгірші процеси: загибель + 6-мільйонна еміграція найбільш продуктивного працездатного, здорового, репродуктивного населення. Тому треба не збільшувати населення – а ЗАПОВНЮВАТИ прогалину в статево-віковій структурі. 3. Заклик кількісно розмножуватися – абсурдний і безвідповідальний, оскільки нам потрібно відновити ПРАЦЕЗДАТНЕ І ЗРІЛЕ населення 25-45 років, без якого голопузі немовлята й їхні матері в декреті остаточно поховають державну соціялку й економіку.4. Приріст демографії завше йде в парі з економічним ростом. Плодити бідність в умовах нестабільності й безперспективʼя – це Африка. Треба збільшувати некількість пожирачів бюджету, а кількість створювачів бюджету.5. Планета перенаселена. Людство повинно скорочувати свою чисельність, якщо хоче вижити. Регулювання дітонароджуваності (зі забороною багатодітності в бідних країнах) ляже в основу політик світових урядів. 6. Репродукція давно перестала бути демографічним явищем і стала суто економічно-соціяльним. Дитина – це результат заможності та впевненості в завтрашнім дні, а не «потреб нації». 7. Право не мати дітей – основоположне. Це нічиє діло, а особливо держави.

Підготовка до зими: поточна аналітика.• Ворог пошкодив 6,2 ГВт генерації, відновити які уряд планує до листопада.• Ремонтні роботи зараз тривають на об’єктах сумарною потужністю 4 ГВт. • На це виділено 40 млрд грн. • Уряд намалював 5 невідкладних пунктів, виконати які нереально.• Насамперед це стосується «автономності критичної інфраструктури»: завдання передбачає забезпечення лікарень, водоканалів та інших об’єктів резервною генерацією, здатною працювати автономно 7 діб. • Аби реалізувати плани, необхідно 278 млрд грн. Уряд передбачив лише 68 млрд. Ще 10 млрд переклали на місцеві бюджети. • Експерти піддають сумнівам офіційну статистику Міненерго, буцім сукупна потужність уже введених в експлуатацію об’єктів генерації сягла 1,8 ГВт. • Виявляється, сюди дописали установки, які працювали ще торік. Також – генерацію приватних підприємств, які за свій кошт про все подбали, ці потужності НЕ інтегровані до Об’єднаної Системи, але її туди приплюсували заради гарних показників. • Київська мерія звернулася зі закликом спростити процедури закупівель. У відповідь ігнор. • Держава помпезно анонсувала конкурс на спорудження 1,5 ГВт маневрової генерації – та насправді конкурс ДОСІ не оголошено.• Держава похвалилася програмою пільгового кредитування для газопоршневих електростанцій і когенераційних установок – та перший же місяць показав проблему: банки не хочуть кредитувати проєкти, які можуть бути знищені внаслідок обстрілів. І нічого їм не зробиш. • Крім того, програма пільгового кредитування має настільки жорсткі вимоги до застави позичальників, що весь малий бізнес опинився за бортом.• Провалено програму пільгових кредитів для ОСББ на встановлення панелей: настільки складна процедура, що на всю країну видано лише 15 кредитів. Це провал.• Загальний обсяг незабезпечених потреб енергетики – 650 млн євро. • Термін виготовлення когенераційних установок – 1 рік. Це означає, що обладнання, замовлене в липні, не буде введене в експлуатацію навіть узимку. • Потреба громад у блочномодульних котельнях – 228. Фактично встановлено лише 70.• Менше ніж на половину виконано спорудження захисних конструкцій для енергооб’єктів: їх отримали 42 зі 102 об’єктів. • Виявилося, проєктанти забули врахувати нюанс, що трансформатори перегріваються й вибухають самі, якщо їх неправильно накрити.• Також є суттєвий дефіцит високоміцного бетону і кранів для монтажу залізобетонних конструкцій. • Росте борг (48 млрд) підприємств за світло, яке здорожчало в 4 рази (непідйомно).• Щомісяця Україна далі качає 30 тисяч російської нафти. Всіх усе влаштовує.

Усі узурпатори до метеликів у животі обожнюють являтися своїй челяді в ролі звичайної людини. Це така компенсаторика, рівнозначна допінгу: свою всемогутню велич самостверджувати народним одобренням і пожинанням слави. Путін ловив неземний кайф на Сахаліні, заграючи з простими орками, жартуючи про сонячну погоду й обіймаючись із дітлахами. Те саме ловилося в Івано-Франківську, граючи в настільний теніс, піднімаючи штангу й стріляючи з лука під захоплені погляди натовпу. Лукашенко те саме ловить і прям розцвітає в простому спілкуванні з сябрами у полях, цехах і теплицях. Кім Чен Ин возноситься від задоволення на небо, коли прості корейчики непритомніють від одного лишень дотику до божества. Цей сюжет кенозису (сходження до простих смертних) присутній ще в дохристиянському епосі, а в сучасну добу він трактується більше як ознака тоталітарних, безправних, жорстко зарегульованих суспільств, яким час від часу треба показувати бронзовий бюст божка впритул і наживо. За цим стоїть прагматична технологія – надавати одноосібному гегемону людських рис і пом’якшувати його «сталевий» образ. Челяді – безпорадно приємно, а узурпаторам – емоційно необхідно. В такий спосіб відбувається напрочуд солодке, оргазматичне, екстазне самозадоволення своєї обраності, масштабу, всесильності тощо. Аж до метеликів у животі.

Днями вся країна ахнула від захвату, коли прочитала офіційне повідомлення про звільнення 26 населених пунктів під Запоріжжям. Але далеко не вся країна прочитала професійні уточнення тих людей, які безпосередньо на фронті займаються правдивою, а не прикрашеною аналітикою.А вони пишуть зовсім інше. Пишуть про підміну понять у цілях надати позитиву там, де він дійсно є, але лише частковий і далеко не такий райдужний, як прорапортувало високе начальство, намагаючись підбадьорити зневірене суспільство. Річ у тому, що минулого року ми програли Гуляй-поле – вузлове місто на підступах до Запоріжжя. Втративши тоді сотні квадратних кілометрів, теперішні відвоювання, які потрапили в усі заголовки, - це відбиття частини втраченого і незначне відкидання російських штурмовиків до Гуляй-поля, яке далі лишається окупованим. Знаючі військові пишуть, що термін "звільнені території" не зовсім коректні. Більше пасує словосполучення «відновлення контролю", найчастіше – часткове, а не повне. Загалом: коли зʼявляються повідомлення про зміну лінії сухопутного фронту, то здебільшого йдеться про сування туди-назад у межах т.зв сірої зони, яка є й буде сірою ще довго, незважаючи на маятниковий то поступ, то відступ в її межах. Патологічне роздування успіхів і гіперболізація перемог не стихає. Заголовки, безумовно, приємніше читати, ніж фахові роз’яснення, які псують маліну.

Не стану переказувати соціологію КМІСу, а виокремлю лише точкові умовиводи.1. Масовий кретинізм процвітає: 39% вважають, що зараз перевагу має Україна. Лише 7% бачать ситуацію без прикрас і розуміють увесь жах того погрому, який видно неозброєним оком і який відверто визнає навіть незламний лідер, попереджаючи невиправних оптимістів про насування зимової катастрофи. Бульбашка далі плаває у власній уяві.2. Вивчення оптимізму не має ніякого сенсу: від того, що 63% українців бачать райдужне майбутнє для своєї розбомбленої країни, воно само по собі не настане «на прохання трударів». Варта уваги інша цифра: 23% бачать країну зруйнованою, і це станом на зараз є відсотком притомності в суспільстві.3. Соціологи запитують у людей «очікування, коли може завершитися війна» - тим самим формують пасивну оцінку безсилого спостерігача. Натомість давно пора переходити від «очікувань, коло воно само ся скінчить» - до проактивного формування запиту: в який термін треба закінчувати війну. Інше формулювання тягне за собою зовсім інший акцент: респондент має не просто ділитися своїм обивательським безсиллям, а артикулювати запит на припинення війни в конкретні дедлайни.