Ресурси, надра, копалини, моря, логістично-торгівельні шляхи.

За це й точаться сировинні гібридовійни в 21 сторіччі, під виправдання яких уміло підтягуються ошатні концепти на кшталт «там наші люди, наша історія, щось там ще».

На мапу війни завжди треба накладати мапу геології – й тоді до цінностей війни неминуче додасться її додана вартість. І тоді все значно прояснюється. І тоді ще голосніше треба кричати про «наших людей».

А на ділі: ніхто воєн не веде за поле сухостою, чи пісчану пустелю, чи два села. Ну явно не за них.

Анексія Криму – це була передовсім анексія Чорного Моря з його логістичними маршрутами й багатствами + Керченський залізорудний басейн.

Анексія Донбасу – це була передовсім анексія величезного вугільного басейну з його викопними дарами. Всі ці Днри і Лнри – це Донецький Кряж із покладами антрациту й кам’яного вугілля. Покровськ – це коксова шахта. Авдіївка – це коксохім. Вугледар – це стратегічні запаси солі. Бахмут – це мідь, сіль, доломіти й глини. Торез – це тверді сплави й антрацит. Горлівка – це Микитівське родовище ртуті + кокс, ангідрит, гіпс. Лисичанськ – це, крім вугілля, ще й крейда. Часів Яр – це крупні родовища вогнетривких глин і кварцу. Волноваха – це алмази. Маріуполь – це чорна металургія і приморський вузол для сухопутного коридору в Крим.

Карта геології вже розіграна в нашій війні. Америка здобула Рідкісноземельну Угоду, згідно з якою всі підземні надра – американські, незважаючи на кількість загиблих у війні на земній поверхні.

Війну корисніше бачити не лише ширше, але й глибше в прямому сенсі цього слова.