Об’єктивно й безпристрасно: вибір «іти до кінця» означатиме кінець, розтягнутий у часі. Безконечне тривання війни рівнозначне запрошенню терориста до безлімітного терору, а чекістський ворог багато років вправлявся в цьому. Там якраз кінця й не видно. Після енергетичного терору пішов мастильно-паливний, а далі пішов промисловий, а далі знищення ключових хабів-накопичувачів, а далі торговельні потужності, а далі буде газовий терор, а далі медична інфраструктура, а далі соціяльна, а далі культурна й т.д. Поки кавеен перепрофільовувався під кооператив, ворог перегрупував свої ресурси під спромогу розтягнути війну на роки, паралізувавши життя жертви. Це можна розтягнути на роки, за які країна поступово відкидатиметься на 2 століття назад, що і є метою терориста. Завоювати не може – але викинути з 21 сторіччя може. Ворог що зможе – те й знищить. Куди не долетить дрон – туди поцілить кинджал, іскандер, циркон чи інша незбивна балістика. Навіть за наявності боєприпасів ППО відсоток збивання дронів був 80%, а ракет 50% – цього цілком вистачає для регулярного заподіювання непоправних утрат одна за одною. Паралельно з цим безконечний воєнний стан буде технологічно інструменталізуватися владою як спосіб захищати себе в першу чергу, свої посади, недоторканність, абсолютизм, безконтрольність, непідзвітність, мародерство. Чим більше руйновищ – тим дорожчим буде кошторис освоєння коштів на відбудові. Жоден наріжний виклик по війні не має й не матиме професійної відповіді від Олімпу самозванців, зацікавлених у вічному двіжі. Жодного бачення, жодного рецепту, жодної готовності переходити від міфоманії до прагматики не спостерігається. Згорання спочатку зігріває, а потім спопеляє.