Ostap Drozdov | Юля Тимошенко – це не просто феномен країни, багатої на політичних афе...

Юля Тимошенко – це не просто феномен країни, багатої на політичних аферистів, а й символічний аксакал, старожил, мастадонт, динозавр традиційної олігархополітики ще лазаренківських часів. Це одна з небагатьох уцілілих засновників системи топ-корупції й так званої «цинік-політики». Тимошенко – позачасове й позаситуативне явище в укр.політикумі. Там ніде проби ставити, але в неї всі вчилися навикам живучості й пронирливості навіть у час, коли, здавалось би, старичкам із минулого століття вже не місце.Це тому, що Юля – явище зі сфери політичної релігії, де віра заперечує аналіз. Структурно БЮТ будувався за принципом релігійної спільноти, об’єднаної пастором-авторитетом. Виборець Юлі – не раціоналізатор, а адепт, парафіянин, член бульбашки, який незважаючи на шторми й тектонічні зміни дійсності, досі перебуває в емоційно-емпатійному єднанні з Іконою. В цій парадигмі вороги Юлі – антихристи, а критикани – циніки й одержимі нелюбов’ю до Неї. На цій одержимості базується вся кар’єра Тимошенко, яка будучи типовим ліваком, умудрялася в кращі свої роки оберемками збирати націонал-патріотичний електорат Західної України, а також будучи неприхованим автократом, умудрялася подавати себе в іпостасі лідера демократичних сил.У динаміці стався вбивчий коктейль: кумир Помаранчевого Майдану наймала демона Медведчука, аби разом із гаспидом Януковичем скроїти Конституцію на двох. Навіть ролик «Всьо пропало» нікому не відкрив очі.Теперішня халепа «Батьківщини» свідчить про дуже просту річ: уся ця стара гвардія невиправна. За вікном може шелестіти інша ера й епоха – а вони все одно будуть рухатися звичнею лижнею, протореною ще в доісторичні часи бартерно-платного кучмізму. І це не лише Її стосується. Тимошенко неабияк вписалася в моно-парламент саме тому, що зелені слугенята є гідними продовжувачами старої доларо-науки.