Йдеться хоча б про спробу щось змінити, запровадити дієві механізми для виконання головного завдання — мобілізації. Бо зрозуміло, що воювати вже фактично нема кому. Виснажені ті, хто перебуває на фронті вже давно, немає жодних реальних механізмів демобілізації чи ротації, а влада при цьому не виконує своїх зобов'язань щодо належного фінансування.І що б хто не говорив про патріотизм, він, безумовно, важливий. Але матеріальний фактор на фронті також має величезне значення. Мій рідний брат уже три з половиною роки воює. Йому 56 років, але він свідомо пішов захищати країну. І він розповідає, наскільки військові ображені тим, що їм обіцяють одне, а на практиці вони не отримують достатнього фінансування. Грошей реально не вистачає, адже вдома залишилися дружини, діти, родини. Їх постійно годують обіцянками.І водночас хтось хоче сказати, що в державному бюджеті вже немає неефективних програм, на які витрачаються кошти? Саме це найбільше дратує. Це розуміє все суспільство. Це розуміють і військові.