РОЗВИТОК ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ТА ПІДТРИМКА МОЛОДИХ УЧЕНИХВерховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», який унормовує питання розвитку дослідницької інфраструктури та підтримки молодих вчених. Оновлено правила функціонування дослідницької інфраструктури та вперше на рівні закону запроваджено постдокторантуру як повноцінний етап академічної кар’єри. Визначено роль і функції наукового керівника наукового (науково-технічного) проєкту, запроваджено терміни «дослідницька інфраструктура», «відкрита наука», «відкритий доступ», «оптимізовані дослідницькі дані (FAIR-дані)», «принципи FAIR», «Національна електронна науково-інформаційна система», «постдокторант». Запроваджується реєстр дослідницької інфраструктури та визначено порядок його формування і функціонування; визначено особливості організації діяльності локальних, розподілених та віртуальних (цифрових) дослідницьких інфраструктур; можливість створення національних консорціумів дослідницької інфраструктури; розширено права доступу до інфраструктури й відкритих наукових даних, визначено відповідальність за повноту й достовірність результатів досліджень; оновлено порядок формування державного замовлення на найважливіші науково-технічні (експериментальні) розробки та науково-технічну продукцію; розширено цілі та напрями державної політики через запровадження принципів відкритої науки. Окремий блок змін спрямовано на розбудову кар’єрної траєкторії молодих учених, поглиблення наукової спеціалізації, формування власної дослідницької програми, посилення міжнародної конкурентоспроможності, розвиток наукових мереж та міжінституційної співпраці. Запроваджене розмежування повноважень між науковим керівником і адміністрацією установи, що створює передумови для формування спроможних дослідницьких команд, ефективного залучення зовнішніх ресурсів і міжнародних грантів, підвищення відповідальності за результати, прозорого й ефективного управління ресурсами проєкту. Розширено можливості грантової підтримки Національного фонду досліджень України в частині програм навчання в аспірантурі, ад’юнктурі, докторантурі, інтернатурі та резидентурі. Зазначені зміни мають підсилити конкурентоспроможність української науки та сприятмуть її інтеграцію до європейського дослідницького простору.Детальніше: https://mon.gov.ua/news/ukhvaleno-zakon-pro-rozvytok-doslidnytskoi-infrastruktury-ta-pidtrymku-molodykh-uchenykh, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/848-19#Text
ПРО СТАРТ КОНКУРСУ LUKE4 березня 2026 року відбудеться міжнародний онлайн-захід «Зв’язок через LUKE: презентація спільного конкурсу та веб-сайту». Він присвячений офіційному запуску спільного конкурсу LUKE «Приєднання України до Європейського дослідницького простору – платформа спільного фінансування та розбудови потенціалу для посиленої науково-дослідницької та інноваційної співпраці». Конкурс відкритий для юридичних осіб, зареєстрованих в Австрії, Чехії, Естонії, Фінляндії, Німеччині, Латвії, Молдові, Польщі, Румунії, Туреччині та Україні, - наукових установ, закладів вищої освіти, малих та середніх підприємств, що здійснюють науково-дослідну діяльність та інших організацій, що відповідають вимогам національного законодавства щодо фінансування. Пріоритетами є: енергетика, кібербезпека, медицина та охорона здоров’я, а також сталий соціальний розвиток та відновлення людського капіталу. Буде презентована ініціатива держав-членів ЄС та країн, асоційованих із Програмою «Горизонт Європа», для України. Учасники дізнаються про те, як науковці, керівники досліджень, інноватори, підприємці можуть підготувати й подати заявку на спільний конкурс LUKE; отримають інформацію про теми конкурсу LUKE та критерії відбору заявок; обговорять власні пропозиції щодо розвитку досліджень та потенційної співпраці; попрацюють з платформою для пошуку партнерів. Організатор - проєкт LUKE, НАНУ. Детальніше: https://horizon-europe.org.ua/uk/luke/joint-call/, https://forms.gle/wEb1QvK22MbwMWBh6, https://www.nas.gov.ua/news/proyekt-luke-zaproshuye-na-mizhnarodniy-onlayn-zahid-do-startu-spilnogo-konkursu
ВІРТУАЛЬНІ ОСВІТНІ ОБМІНИ - НОВИЙ ВИМІР МІЖНАРОДНОЇ МОБІЛЬНОСТІНа сайті Times Higher Education опубліковано статтю Альфредо Баутисти та Софі Чуа «Формувати глобальних громадян завдяки віртуальним обмінам». У ній розглядається питання, як віртуальні академічні обміни та співпраця онлайн може сприяти формуванню глобальних компетентностей у студентів, стаючи у цифровому світі альтернативою традиційній мобільності. Можливості для фізичної мобільності студентів і викладачів наразі залишаються обмеженими через фінансові, та соціальні бар’єри, тому університети дедалі частіше звертають увагу на програми віртуальних обмінів — структуровану співпрацю з різними країнами завдяки онлайн-платформам. Такі обміни дозволяють залучити значно ширшу аудиторію студентів незалежно від їхнього місця проживання або фінансових можливостей, розвивати міжкультурні навички, здатність працювати в міжнародних командах і розуміння глобальних проблем. Приклади таких ініціатив включають спільні онлайн-курси, проєктні модулі, дискусійні форуми та спільну роботу над реальними кейсами, де студенти з різних країн взаємодіють у синхронному та асинхронному режимах. Це сприяє не лише академічному зростанню, а й розвитку навичок адаптації, емпатії й критичного мислення у міжнародному контексті. Успішність віртуальних обмінів залежить від підтримки з боку університетів, викладачів та адміністрації, які створюють сприятливі умови, дбають про якість комунікації та забезпечують інтеграцію програм в освітній процес. Детальніше: https://www.timeshighereducation.com/campus/develop-global-citizens-virtual-exchanges?utm_source=newsletter&utm_medium=email&utm_campaign=the-download&spMailingID=32560269&spUserID=MTAxNzcwOTEyMTAyNAS2&spJobID=2890113366&spReportId=Mjg5MDExMzM2NgS2
ОЕСР: ЯК ПРАЦІВНИКИ ВИКОРИСТОВУЮТЬ СВОЇ НАВИЧКИ Організація економічного співробітництва та розвитку опублікувала звіт «Як працівники використовують чи не використовують свої навички на робочому місці». У ньому зазначається, що висококваліфікована робоча сила має вирішальне значення для зростання продуктивності та підвищення конкурентоспроможності. Проте наразі недостатньо уваги приділяється тому, як фактично використовуються на робочому місці навички, здобуті у процесі освіти та навчання дорослих. Це питання важливе, адже навіть працівники, що набули високого рівня кваліфікації завдяки освіті та навчанню, можуть не використовувати у повному обсязі ці навички на робочому місці. Дані «Обстеження навичок дорослих» (PIAAC) дозволяють виявити розрив між рівнем кваліфікації та використанням навичок. Країни з вищим за середній рівнем грамотності, навичок або адаптивного вирішення проблем не обов'язково повідомляють про використання цих навичок на роботі, а в кожній країні більшість висококваліфікованих працівників лише зрідка використовують свої навички. У Сінгапурі та Хорватії така ситуація з навичками третини працівників. Більш повноцінне використання навичок пов'язане з вищою продуктивністю праці, причому у високопродуктивних економіках (Ірландія, Норвегія) спостерігається більш часте використання набутих навичок на виробництві. На індивідуальному рівні частіше використання навичок тісно пов'язане з вищою заробітною платою: збільшення використання навичок впливає на зростання погодинної заробітної плати на 7% за інших рівних умов. На макрорівні нерівність у використанні навичок відображає нерівність у заробітній платі у різних країнах, що говорить про те, що нерівномірний розподіл навичок сприяє більшим відмінностям у доходах. Зв'язуючи використання навичок із заробітною платою, продуктивністю праці, нерівністю та задоволенням від роботи, експерти показують, чому ефективне використання навичок важливе як для економічних показників, так і для благополуччя працівників. Також у звіті подано огляд еволюції використання навичок за останнє десятиліття у розрізі країн, професій та демографічних груп. Цей аналіз може слугувати основою для формування політики подолання розриву між рівнем володіння навичками та їх застосуванням.Детальніше: https://qrpage.net/qr/eE65D, https://qrpage.net/qr/FulxL, https://doi.org/10.1787/0e7c6dc9-en
РЕЦЕНЗУВАННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ МАЄ ЛИШАТИСЯ ЛЮДСЬКОЮ СПРАВОЮНа сайті Times Higher Education опубліковано статтю Ахкіла Бхардваджа «ШІ не не має здійснювати рецензування». У ній автор розглядає роль генеративного штучного інтелекту у процесі академічного рецензування та наголошує, що повноцінне рецензування досліджень залишається виключно людською функцією, яку машина не здатна виконати з тією ж глибиною розуміння і відповідальністю. Широке упровадження ШІ у різні елементи дослідницької діяльності, такі як пошук та узагальнення матеріалів й підготовка чернеток рецензій, не означає, що генеративні моделі мають епістемний контекст, притаманний лише людині. Справжній рецензент — це досвідчений науковець, який не лише виявляє помилки, а й розуміє аргументацію, знає добре по місце роботи у поточних дебатах у рамках відповідної наукової дисципліни та володіє методологією досліджень, що неможливо відтворити через статистичне узагальнення мовних зразків. Ключова цінність рецензування полягає в діалозі наукової спільноти, коли рецензент звертає увагу на тонкі змістовні речі, слабкі місця аргументації та надає критичні зауваження на основі власного розуміння предметної галузі. Саме цей процес забезпечує творення науки. Застосування ШІ для автоматичного формування оцінок робіт може призвести до перетворення рецензування на технічну послугу, в якій втрачається сенс діалогу та відповідального судження. На відміну від людини-рецензента, штучний інтелект не має жодного «інтелектуального інтересу» в тому, чи є дослідження істинним, переконливим чи новаторським. ШІ не є частиною академічної спільноти, він не бере участі в глибоких дискусіях, отже з особливою гостротою постає проблема відповідальності: коли рішення щодо подальшої видавничої долі рукопису формується алгоритмом, важко визначити, хто несе відповідальність і на основі яких критеріїв прийняте таке рішення. Людське рецензування не ідеальне і має свої недоліки, серед яких — затримка в реагуванні, упередженості, неякісні оцінки. Але це невід’ємна частина наукового процесу, що сприяє розвитку аргументації та самокритики. Замість того щоб замінювати людей, технології мають підтримувати рецензентів, дозволяючи їм концентруватися на глибших аспектах оцінювання, а кінцеве рішення має залишатися за людиною. Рецензування наукових досліджень – це практика академічного діалогу та відповідального судження людей, не алгоритмів. Якщо пріоритетом у рецензуванні стане швидкість, зручність та відсутність бар’єрів, це ослабить культуру аргументації, що лежить в основі наукового знання, та поставить під питання саму цінність участі людини в оцінюванні досліджень.Детальніше: https://qrpage.net/qr/P5YRV
ОЕСР: РІЗНІ АСПЕКТИ ОСВІТИ ДОРОСЛИХОрганізація економічного співробітництва та розвитку опублікувала аналітичний документ «Багатогранність освіти дорослих: хто вчиться, чому і хто залишається позаду». У ньому зазначається, що навчання дорослих відбувається з різних причин, які є індивідуальними – відповідно до зовнішніх вимог, обставин, а також їхніх потреб та прагнень. Багато дорослих беруть участь у навчанні з професійною метою – для виконання вимог роботодавця, просування по службі або підготовки до зміни професії, інші керуються особистим інтересом або бажанням саморозвитку. Ці мотиви часто тісно пов'язані з індивідуальними рисами, - віком, рівнем освіти, статусом зайнятості, попереднім досвідом навчання тощо. Також багато дорослих не беруть участь у навчанні через поєднання структурних та поведінкових бар'єрів. До поширених структурних проблем належать нестача часу, пов'язана з роботою або сімейними обов'язками, фінансові обмеження, складність доступу до відповідних можливостей навчання. Поведінкові бар'єри - небажання брати участь у навчанні через низьку самооцінку, обмежене сприйняття актуальності чи негативний попередній освітній досвід. Основна проблема полягає в тому, що дорослі, які могли б отримати найбільшу користь від навчання, менше схильні до цього та стикаються з суттєвими бар'єрами. Експерти пропонують новий підхід до розуміння того, як і чому дорослі беруть участь у навчанні, побудований на групуванні дорослих за різними профілями. На основі опитувань визначаються групи учнів з урахуванням того, що мотивує людей до навчання та що перешкоджає їм у цьому. Виявляючи зв’язки між різними групами та їхньою мотивацією і поведінкою, можна формувати персоналізовані та актуальні політичні рішення для підтримки навчання дорослих. У документі представлена модель сегментації учнів, розроблена для Фландрії (Бельгія) та застосована у Болгарії, Фінляндії, Ірландії та Португалії.Детальніше: https://qrpage.net/qr/kMlBf, https://qrpage.net/qr/jaM6W, https://doi.org/10.1787/a5a1893a-en
ЦИФРОВА ДОСТУПНІСТЬ СТАЄ ПИТАННЯМ УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО ЛІДЕРСТВАНа сайті Times Higher Education опубліковано статтю «Чому цифрова доступність є питанням лідерства для університетів». У ній автор аналізує трансформацію підходів до цифрової доступності у вищій освіті. Дійсно, доступність цифрових сервісів стає сферою стратегічної відповідальності університетського керівництва, а не окремих ІТ-фахівців чи відповідних профільних підрозділів. Йдеться не лише про навчальні платформи, а й адміністративні сервіси, системи комунікації зі студентами, організацію процесу вступу, бібліотечні ресурси та внутрішні системи управління. Причому все це має бути доступним для людей з інвалідністю та інших вразливих груп, щоб забезпечувати рівні можливості, підвищення репутації університету та виконання його суспільної місії. Але цифрова доступність часто упроваджується реактивно, у відповідь на нові нормативні вимоги, скарги або ризики юридичної відповідальності. Необхідно застосовувати проактивну модель, коли цифрова доступність закладається на етапі стратегічного планування, здійснення закупівель, розроблення цифрових рішень і кадрової політики. Ключову роль у цій моделі відіграють керівники ЗВО (ректори, проректори, керівники структурних підрозділів), - вони визначають пріоритети, впливають на розподіл ресурсів і делегують відповідальність. Також слід ураховувати, що цифрова доступність пов’язана з питаннями інституційної культури, лідерства й довіри. Детальніше: https://qrpage.net/qr/6bOeQ
НАУКА МІЖ ЕТИКОЮ ТА КОНТРАКТОМ: СКЛАДНА ПОЗИЦІЯ СУЧАСНОГО ДОСЛІДНИКАНа сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джона Росса «Права фінансуючих організацій на перегляд результатів досліджень ставлять науковців у складну позицію». У ній автор говорить про вимоги державних і публічних інституцій щодо обов’язкового перегляду наукових результатів до публікації можуть суперечити принципам академічної доброчесності та етичним зобов’язанням дослідників. Права грантодавців на редагування або затвердження результатів досліджень суттєво різняться залежно від інституції. В окремих випадках йдеться лише про технічні або стилістичні правки, однак іноді ситуація буває гіршою: доходить до вимог примусового перегляду висновків або навіть блокування оприлюднення небажаних результатів. Відмова науковців щодо виконання таких вимог може трактуватися як порушення дослідницьких зобов’язань, тоді як згода на них буде відступом від етичних стандартів. Найбільш гострою є ситуація з дослідженнями, які залежать не від прямого фінансування, а від доступу до даних або інституційної інфраструктури, адже за таких умов дослідник фактично позбавлений рівноправних механізмів захисту. Наявні університетські процедури дотримання доброчесності не завжди можуть врегулювати таке питання. Створюється «сіра зона» відповідальності, де втручання у зміст досліджень може залишатися непоміченим або формально допустимим. Такого роду проблеми наразі майже не обговорюються у контексті академічної доброчесності, оскільки основна увага традиційно зосереджена на комерційних спонсорах, тоді як державні та публічні організації можуть мати репутаційні мотиви для впливу на наукові висновки. Автор наводить аргументи на користь необхідності запровадження більш чітких і прозорих правил рецензування (строки, процедури), порядку оскарження та протидії пропозиціям приховування або викривлення результатів. Збереження автономії у науці потребує не лише індивідуальної відповідальності дослідника, а й системних змін у політиках фінансування та управління дослідженнями. Без чітко визначених меж втручання з боку фінансуючих організацій ризик підміни наукової експертизи адміністративним контролем зростає, ставлячи під загрозу довіру до результатів досліджень.Детальніше: https://qrpage.net/qr/LOkpz
ЯК НЕ ВТРАТИТИ ЛЮДЯНІСТЬ ВИКЛАДАННЯ На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Патріса Сеува «Як повернути людяність у навчальний процес в епоху штучного інтелекту». Автор звертає увагу на те, як штучний інтелект змінює підходи студентів до навчання й виконання освітніх завдань, а також на те, як університетські викладачі мають забезпечити якість викладання. Активне упровадження ГШІ у навчання неминуче змінює роль викладача і логіку навчальної роботи. Інструменти штучного інтелекту дедалі частіше використовується для підготовки матеріалів, оцінювання, зворотного зв’язку і навіть формування завдань. Водночас така підвищена ефективність приховує небезпеку підміни навчального діалогу процедурною зручністю, коли рішення ухвалюються не на основі педагогічного судження, а за рекомендаціями алгоритмів. Ключова ідея статті полягає у необхідності збереження примату педагогіки в освітньому процесі: людяність у навчанні проявляється не лише у вигляді емоційної підтримки, а й у здатності враховувати контекст, оцінювати неоднозначні творчі відповіді, індивідуальне нестандартне мислення як невід’ємну частину загального процесу пізнання. Відповідальне використання ШІ в освіті передбачає чітке розмежування функцій: технології можуть підсилювати взаємодію, зменшувати рутинне навантаження і відкривати нові формати роботи, але не можуть і не мають права замінювати собою педагогічні рішення. ШІ не є «учасником навчального процесу», а є інструментом викладання. Майбутнє освіти залежить від того, чи зможуть університети використати цифрові інструменти для посилення людської взаємодії, а не для її витіснення, зберігаючи навчання як простір мислення, діалогу й відповідальності.Детальніше: https://qrpage.net/qr/4xaZe
НОВІ ПРАВИЛА ФОРМУВАННЯ ПЕРЕЛІКУ НАУКОВИХ ФАХОВИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИМіністерство освіти і науки України оприлюднило нові правила формування переліку наукових фахових видань України. Відповідний наказ МОН від 19 січня 2026 року №56, зареєстрований у Міністерстві юстиції 28 січня 2026 року за № 129/45523 доступний на офіційному вебсайті МОН. Це рішення спрямоване на підвищення якості вітчизняних наукових видань, публікації у яких зараховуються при здобутті наукових ступенів, отриманні вчених звань, ліцензуванні освітніх програм. Нові правила ґрунтуються міжнародних стандартах публікаційної етики, прозорих і чітких критеріях оцінювання та принципах академічної доброчесності. Оновлення правил спричинене значним зниженням якості наукових публікацій та видань, поширенням недоброчесних видавничих практик (продаж авторства публікацій, недоброчесне примусове збільшення цитувань, маніпуляції з метриками, датами публікацій, імітації процесів рецензування) і відсутністю ефективних інструментів моніторингу та контролю. Ключові зміни полягають у цифровізації процесів, оновленні правил рейтингування, запровадженні кластерного підходу. Чинні наукові періодичні фахові видання категорії «Б» залишаються у «Переліку…» до 1 червня 2026 року. Засновники видань мають подати заявки до МОН через систему URIS до 30 квітня 2026 року, використовуючи інструкції, які будуть розміщені у відкритому доступі 2 лютого 2026 року. Заявки, подані для внесення наукового періодичного видання до категорії «Б» Переліку, перевірятимуться упродовж травня поточного року в системі URIS на відповідність формальним вимогам. Відбуватиметься експертне оцінювання заявок комісією з питань публікаційної етики, формування рейтингового списку наукових періодичних видань у межах кожного кластеру, а остаточне рішення про внесення наукових періодичних видань до Переліку та присвоєння категорії «Б» буде затверджуватись на термін три роки. Детальніше: https://qrpage.net/qr/Rrwnl, https://qrpage.net/qr/l6cqz, https://nauka.gov.ua/information
