ОЕСР: РІЗНІ АСПЕКТИ ОСВІТИ ДОРОСЛИХОрганізація економічного співробітництва та розвитку опублікувала аналітичний документ «Багатогранність освіти дорослих: хто вчиться, чому і хто залишається позаду». У ньому зазначається, що навчання дорослих відбувається з різних причин, які є індивідуальними – відповідно до зовнішніх вимог, обставин, а також їхніх потреб та прагнень. Багато дорослих беруть участь у навчанні з професійною метою – для виконання вимог роботодавця, просування по службі або підготовки до зміни професії, інші керуються особистим інтересом або бажанням саморозвитку. Ці мотиви часто тісно пов'язані з індивідуальними рисами, - віком, рівнем освіти, статусом зайнятості, попереднім досвідом навчання тощо. Також багато дорослих не беруть участь у навчанні через поєднання структурних та поведінкових бар'єрів. До поширених структурних проблем належать нестача часу, пов'язана з роботою або сімейними обов'язками, фінансові обмеження, складність доступу до відповідних можливостей навчання. Поведінкові бар'єри - небажання брати участь у навчанні через низьку самооцінку, обмежене сприйняття актуальності чи негативний попередній освітній досвід. Основна проблема полягає в тому, що дорослі, які могли б отримати найбільшу користь від навчання, менше схильні до цього та стикаються з суттєвими бар'єрами. Експерти пропонують новий підхід до розуміння того, як і чому дорослі беруть участь у навчанні, побудований на групуванні дорослих за різними профілями. На основі опитувань визначаються групи учнів з урахуванням того, що мотивує людей до навчання та що перешкоджає їм у цьому. Виявляючи зв’язки між різними групами та їхньою мотивацією і поведінкою, можна формувати персоналізовані та актуальні політичні рішення для підтримки навчання дорослих. У документі представлена модель сегментації учнів, розроблена для Фландрії (Бельгія) та застосована у Болгарії, Фінляндії, Ірландії та Португалії.Детальніше: https://qrpage.net/qr/kMlBf, https://qrpage.net/qr/jaM6W, https://doi.org/10.1787/a5a1893a-en
ЦИФРОВА ДОСТУПНІСТЬ СТАЄ ПИТАННЯМ УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО ЛІДЕРСТВАНа сайті Times Higher Education опубліковано статтю «Чому цифрова доступність є питанням лідерства для університетів». У ній автор аналізує трансформацію підходів до цифрової доступності у вищій освіті. Дійсно, доступність цифрових сервісів стає сферою стратегічної відповідальності університетського керівництва, а не окремих ІТ-фахівців чи відповідних профільних підрозділів. Йдеться не лише про навчальні платформи, а й адміністративні сервіси, системи комунікації зі студентами, організацію процесу вступу, бібліотечні ресурси та внутрішні системи управління. Причому все це має бути доступним для людей з інвалідністю та інших вразливих груп, щоб забезпечувати рівні можливості, підвищення репутації університету та виконання його суспільної місії. Але цифрова доступність часто упроваджується реактивно, у відповідь на нові нормативні вимоги, скарги або ризики юридичної відповідальності. Необхідно застосовувати проактивну модель, коли цифрова доступність закладається на етапі стратегічного планування, здійснення закупівель, розроблення цифрових рішень і кадрової політики. Ключову роль у цій моделі відіграють керівники ЗВО (ректори, проректори, керівники структурних підрозділів), - вони визначають пріоритети, впливають на розподіл ресурсів і делегують відповідальність. Також слід ураховувати, що цифрова доступність пов’язана з питаннями інституційної культури, лідерства й довіри. Детальніше: https://qrpage.net/qr/6bOeQ
НАУКА МІЖ ЕТИКОЮ ТА КОНТРАКТОМ: СКЛАДНА ПОЗИЦІЯ СУЧАСНОГО ДОСЛІДНИКАНа сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джона Росса «Права фінансуючих організацій на перегляд результатів досліджень ставлять науковців у складну позицію». У ній автор говорить про вимоги державних і публічних інституцій щодо обов’язкового перегляду наукових результатів до публікації можуть суперечити принципам академічної доброчесності та етичним зобов’язанням дослідників. Права грантодавців на редагування або затвердження результатів досліджень суттєво різняться залежно від інституції. В окремих випадках йдеться лише про технічні або стилістичні правки, однак іноді ситуація буває гіршою: доходить до вимог примусового перегляду висновків або навіть блокування оприлюднення небажаних результатів. Відмова науковців щодо виконання таких вимог може трактуватися як порушення дослідницьких зобов’язань, тоді як згода на них буде відступом від етичних стандартів. Найбільш гострою є ситуація з дослідженнями, які залежать не від прямого фінансування, а від доступу до даних або інституційної інфраструктури, адже за таких умов дослідник фактично позбавлений рівноправних механізмів захисту. Наявні університетські процедури дотримання доброчесності не завжди можуть врегулювати таке питання. Створюється «сіра зона» відповідальності, де втручання у зміст досліджень може залишатися непоміченим або формально допустимим. Такого роду проблеми наразі майже не обговорюються у контексті академічної доброчесності, оскільки основна увага традиційно зосереджена на комерційних спонсорах, тоді як державні та публічні організації можуть мати репутаційні мотиви для впливу на наукові висновки. Автор наводить аргументи на користь необхідності запровадження більш чітких і прозорих правил рецензування (строки, процедури), порядку оскарження та протидії пропозиціям приховування або викривлення результатів. Збереження автономії у науці потребує не лише індивідуальної відповідальності дослідника, а й системних змін у політиках фінансування та управління дослідженнями. Без чітко визначених меж втручання з боку фінансуючих організацій ризик підміни наукової експертизи адміністративним контролем зростає, ставлячи під загрозу довіру до результатів досліджень.Детальніше: https://qrpage.net/qr/LOkpz
ЯК НЕ ВТРАТИТИ ЛЮДЯНІСТЬ ВИКЛАДАННЯ На сайті Times Higher Education опубліковано статтю Патріса Сеува «Як повернути людяність у навчальний процес в епоху штучного інтелекту». Автор звертає увагу на те, як штучний інтелект змінює підходи студентів до навчання й виконання освітніх завдань, а також на те, як університетські викладачі мають забезпечити якість викладання. Активне упровадження ГШІ у навчання неминуче змінює роль викладача і логіку навчальної роботи. Інструменти штучного інтелекту дедалі частіше використовується для підготовки матеріалів, оцінювання, зворотного зв’язку і навіть формування завдань. Водночас така підвищена ефективність приховує небезпеку підміни навчального діалогу процедурною зручністю, коли рішення ухвалюються не на основі педагогічного судження, а за рекомендаціями алгоритмів. Ключова ідея статті полягає у необхідності збереження примату педагогіки в освітньому процесі: людяність у навчанні проявляється не лише у вигляді емоційної підтримки, а й у здатності враховувати контекст, оцінювати неоднозначні творчі відповіді, індивідуальне нестандартне мислення як невід’ємну частину загального процесу пізнання. Відповідальне використання ШІ в освіті передбачає чітке розмежування функцій: технології можуть підсилювати взаємодію, зменшувати рутинне навантаження і відкривати нові формати роботи, але не можуть і не мають права замінювати собою педагогічні рішення. ШІ не є «учасником навчального процесу», а є інструментом викладання. Майбутнє освіти залежить від того, чи зможуть університети використати цифрові інструменти для посилення людської взаємодії, а не для її витіснення, зберігаючи навчання як простір мислення, діалогу й відповідальності.Детальніше: https://qrpage.net/qr/4xaZe
НОВІ ПРАВИЛА ФОРМУВАННЯ ПЕРЕЛІКУ НАУКОВИХ ФАХОВИХ ВИДАНЬ УКРАЇНИМіністерство освіти і науки України оприлюднило нові правила формування переліку наукових фахових видань України. Відповідний наказ МОН від 19 січня 2026 року №56, зареєстрований у Міністерстві юстиції 28 січня 2026 року за № 129/45523 доступний на офіційному вебсайті МОН. Це рішення спрямоване на підвищення якості вітчизняних наукових видань, публікації у яких зараховуються при здобутті наукових ступенів, отриманні вчених звань, ліцензуванні освітніх програм. Нові правила ґрунтуються міжнародних стандартах публікаційної етики, прозорих і чітких критеріях оцінювання та принципах академічної доброчесності. Оновлення правил спричинене значним зниженням якості наукових публікацій та видань, поширенням недоброчесних видавничих практик (продаж авторства публікацій, недоброчесне примусове збільшення цитувань, маніпуляції з метриками, датами публікацій, імітації процесів рецензування) і відсутністю ефективних інструментів моніторингу та контролю. Ключові зміни полягають у цифровізації процесів, оновленні правил рейтингування, запровадженні кластерного підходу. Чинні наукові періодичні фахові видання категорії «Б» залишаються у «Переліку…» до 1 червня 2026 року. Засновники видань мають подати заявки до МОН через систему URIS до 30 квітня 2026 року, використовуючи інструкції, які будуть розміщені у відкритому доступі 2 лютого 2026 року. Заявки, подані для внесення наукового періодичного видання до категорії «Б» Переліку, перевірятимуться упродовж травня поточного року в системі URIS на відповідність формальним вимогам. Відбуватиметься експертне оцінювання заявок комісією з питань публікаційної етики, формування рейтингового списку наукових періодичних видань у межах кожного кластеру, а остаточне рішення про внесення наукових періодичних видань до Переліку та присвоєння категорії «Б» буде затверджуватись на термін три роки. Детальніше: https://qrpage.net/qr/Rrwnl, https://qrpage.net/qr/l6cqz, https://nauka.gov.ua/information
ЦИФРОВІ ІНСТРУМЕНТИ ТА СОЦІАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ В ДИСТАНЦІЙНИХ КЛАСАХНа сайті Times Higher Education опубліковано статтю Бхавана Шрестха «Як технології можуть посилювати зв’язки в онлайн-аудиторіях». У ній автор пропонує переосмислити роль цифрових технологій в онлайн-навчанні, розглядаючи їх не як інструмент доставки контенту, а як засіб формування соціальних і навчальних зв’язків між студентами та викладачами. Однією з ключових проблем дистанційної освіти є спосіб використання технологій, оскільки за формального підходу онлайн-курси можуть підсилювати відчуття ізольованості, тоді як продумане застосування цифрових рішень здатне, навпаки, створювати відчуття спільної присутності та залученості. Ефективні онлайн-аудиторії формуються тоді, коли технології підтримують регулярну взаємодію, спільну роботу і неформальне спілкування. Інтерактивні платформи, спільні цифрові простори для обговорень, синхронні й асинхронні формати взаємодії дозволяють студентам не лише споживати навчальний матеріал, а й брати участь у його осмисленні разом з іншими. Автор наголошує, що саме ці елементи сприяють формуванню довіри, академічної підтримки та відчуття належності до навчальної спільноти. Ролі викладача тут визначальна: він у цифровому середовищі виступає не лише джерелом знань, а й модератором взаємодії. Технології не замінюють педагогічну присутність, а розширюють її можливості: через продумані комунікаційні стратегії викладач може підтримувати контакт зі студентами, заохочувати активність і своєчасно реагувати на труднощі, які виникають при вивченні нового матеріалу. Вибір інструментів, які відповідають навчальним цілям, має бути усвідомленим, не механічним. Передові технології самі по собі не гарантують якісного онлайн-навчання, проте за умови педагогічно виваженого використання вони можуть суттєво посилювати людські зв’язки у дистанційних класах. Онлайн-аудиторія за такого підходу стає не компромісною заміною традиційного навчання, а повноцінним простором академічної взаємодії, здатним підтримувати співпрацю, залученість та спільну навчальну практику.Детальніше: https://qrpage.net/qr/03TDF
ОЕСР: ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА ЗАКОНОДАВСТВА ТА ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ КОНКУРЕНЦІЇ Організація економічного співробітництва та розвитку опублікувала звіт «Експертна оцінка законодавства та політики в галузі конкуренції ОЕСР: Україна 2025» із серії «Огляди законодавства та політики у сфері конкуренції». У ньому міститься огляд українського законодавства та політики, здійснений через призму загального прогресу країни у приведенні своєї системи регулювання конкуренції у відповідність до міжнародних стандартів та передової практики. Він побудований на матеріалах інтерв'ю з експертами та опрацюванні документів. Зазначається, що за останнє десятиліття Україна досягла значних успіхів, особливо - у виявленні змови при проведенні торгів та перевірці злиттів і поглинань. Акцентовано увагу на слабких місцях у правозастосуванні, процесуальній справедливості та інституційному потенціалі, подано рекомендації щодо підвищення ефективності, авторитету та прозорості Антимонопольного комітету України. По мірі поглиблення реформ та інтеграції з міжнародними партнерами Україна потребує чіткого плану побудови більш сильної, справедливої та конкурентоспроможної економіки. Для підвищення ефективності правозастосування необхідно зміцнити цю систему, забезпечити дотримання процесуальних гарантій, упровадження санкцій та стимулів дотримання правил (наявні санкції в Україні не забезпечують надійного стримувального ефекту), забезпечити контроль за злиттями (пороги контролю потребують оновлення). Прозорість, адвокація та міжнародна співпраця є життєво важливими. Міжнародна співпраця сприятиме транскордонному правозастосуванню, особливо для розслідувань картелів та перегляду злиттів. Експерти вважають, що загалом режим конкуренції в Україні розвивався позитивно, проте для закріплення прогресу необхідні подальші реформи: посилення правоохоронної спроможності, покращення аналітичної точності, посилення санкцій, оптимізація розподілу справ у решті-решт дадуть позитивний ефект, що сприятиме розвитку справедливих й конкурентних ринків, стимулюватиме інновації.Детальніше: https://qrpage.net/qr/MtsOr, https://qrpage.net/qr/o2h0l, https://doi.org/10.1787/218e6881-en
ЗВО МАЄ ТУРБУВАТИСЬ НЕ ЛИШЕ ПРО ПЛАГІАТ, А Й ПРО ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ ШІНа сайті Times Higher Education опубліковано статтю Шона МакМінна та Ніка Макінтоша «Поки ми переймаємося плагіатом, ШІ «навчає» суїциду…». У ній автори наголошують, що університети мають виходити за межі стандартних політик академічної доброчесності й розглядати системний психологічний вплив штучного інтелекту на студентів, а не зосереджуватись лише на питаннях плагіату. Широко відомою стала історія молодої людини, яка під час обміну повідомленнями з чат-ботом ШІ отримала від нього підбурювання до самогубства. Також вже подано ряд судових позовів зі звинуваченням систем штучного інтелекту у тому, що вони виступали «наставниками» суїциду. Нові дослідження показують, що частина студентів використовує ШІ для отримання порад щодо свого психічного здоров’я, у них формується глибока залежність від алгоритмів у ситуаціях емоційної вразливості. Університети зосереджені на навчанні студентів правилам використання ШІ у рамках освітнього процесу, політикам цитування та академічної доброчесності. Але поза увагою спільноти залишаються психологічні ризики, які виникають під час взаємодії з алгоритмами. Автори пропонують комплексний підхід до навчання роботі з ШІ, який має виходити за межі суто технічних навичок, таких як формування запитів чи розуміння роботи моделей. Необхідно давати студентам знання про те, як штучний інтелект впливає на формування ідентичності, соціальні норми, систему стимулів і прийняття рішень, а також навчати розпізнавати, коли взаємодія з ШІ може стати маніпулятивною або шкідливою. Наприклад, можна запровадити інтегровані навчальні модулі, які поєднують технологічні знання, правила співпраці людини і ШІ, етичні та політичні аспекти. Адже питання психологічного благополуччя студентів є частиною обов’язків університету, воно має реалізовуватись системно. Детальніше: https://qrpage.net/qr/nUH9B
ВІД КНИГИ ДО ТРЕКІВ: ПІДРУЧНИК СТАВ МУЗИЧНИМ АЛЬБОМОМНа сайті Times Higher Education опубліковано статтю Джека Ґроува «Підручник надихнув професора створення альбому у стилі «академічний транс» з використанням штучного інтелекту». У ній розповідається про британського професора, який перетворив ідеї з власної наукової книги на концептуальний музичний альбом за допомогою технологій штучного інтелекту і таким чином вийшов за межі традиційних способів академічної комунікації. Ендрю Гадсон-Сміт, професор цифрового урбанізму в Університетському коледжі Лондона, створив концептуальний музичний альбом «Місце і простір» на основі матеріалів свого підручника «Міста у метавсесвіті», де розглядає цифрові технології, віртуальні світи та взаємодію людей з цифровим середовищем. Для цього він написав тексти пісень, які відображають ключові ідеї з розділів книги, а музичний супровід у стилі транс з елементами електроніки був сформований з використанням технологій штучного інтелекту. Альбом вийшов під назвою «Цифрове місто» і вже зібрав десятки тисяч переглядів у стрімінгових сервісах. Музику було обрано як нетрадиційний спосіб донести наукові концепції до широкої аудиторії, залучити навіть тих, хто навряд чи звертав би увагу на академічний текст. Суть не в тому, щоб просто транслювати ідеї, а в тому, щоб через музичну форму та ритм передати складні теоретичні питання, такі як цифрові двійники, віртуальна реальність, соціальні наслідки цифровізації та моделювання даних. Деякі назви розділів книги, наприклад «Грай у гру життя», «Дзеркальні світи» чи «Утопія», легко лягли в основу текстів пісень. Альбом отримав схвальні відгуки від колег і слухачів, які відзначають здатність творчого проєкту привертати увагу до наукових ідей у несподіваному форматі. Отже, штучний інтелект може не лише автоматизувати процеси чи створювати розважальний контент, а й допомагати адаптувати наукові знання у нові, доступніші формати. Як результат - складні академічні ідеї стають більш помітними й зрозумілими не лише для студентів, а й у більш широкому суспільному дискурсі поза університетами.Детальніше: https://qrpage.net/qr/PdYSg
ВІД АУДИТОРІЇ ДО ПОЛІТИКИ: ЧОМУ НАУКОВЦІ МАЮТЬ ГОВОРИТИ ПУБЛІЧНОНа сайті Times Higher Education опубліковано статтю Меттью Райза «Публічні виступи: недооцінений шлях до академічного впливу». У ній автор говорить про те, як публічні виступи та участь у різноманітних заходах за межами академічної спільноти можуть стати вагомим інструментом посилення впливу наукових досліджень та їх позитивного сприйняття поза вузьким колом колег. Важливо не лише проводити гарні дослідження, - слід розповідати про них там, де їх можуть почути люди з іншими поглядами. Він цитує професора М. Мутукрішну з Лондонської школи економіки, який вважає, що багато науковців залишаються поза рамками суспільних подій, не впливаючи на рішення політиків і широку публіку. Досвід цього професора є доволі показовим. Після публікації його книги про людську природу, автор прагнув залучитися до політичних і державних дискусій в рамках кампанії проти корупції, що проводилась Міністерством внутрішніх справ Великобританії та консультацій під егідою Міністерства освіти і Програми розвитку ООН щодо готовності британських дітей до ери штучного інтелекту. Він виявив нові організаційні формати, які допомагають науковцям ефективніше працювати з публікою. Наприклад, Academic Speakers Bureau, створене при Лондонській школі економіки, має на меті зв’язати провідних дослідників з корпоративними та публічними клієнтами, які шукають промовців із глибокою науковою підготовкою. Такі бюро спрощують логістику, узгоджують умови виступів і розширюють аудиторію, що може сприяти сталому впливу дослідницьких ідей. Ще одна ініціатива — PUP Speaks від видавництва Princeton University Press, яка покликана просувати книги й утримувати зв’язок із аудиторією для забезпечення тривалої присутності науковців у публічному дискурсі. Професор Американського університету (Вашингтон) Кантіті Міллер-Ідріс говорить, що вона отримала сотні запрошень на виступи після публічного обговорення її дослідницької роботи, отже вдалі публічні виступи можуть поширювати наукові ідеї серед широкої аудиторії. Традиційні академічні канали самі по собі не забезпечують максимального суспільного впливу. Публічні виступи, участь у дебатах, спікерських проєктах та співпраця з організаціями за межами університетів може стати важливою частиною трансформації наукових знань у ширше суспільне розуміння та забезпечити реальний вплив на політику, бізнес і культуру.Детальніше: https://qrpage.net/qr/94xtb
TGLIST.COM.UA
