“Я дивувалася який він має великий вплив на людей, і сказала йому: “Ти можеш змінити світ. Якби я могла змінити життя однієї особи, моє життя уже було б варте”. Він взяв це дуже глибоко. Пізніше, коли більше часу бував в Україні, він зустрічався з кожною особою, яка хотіла з ним побачитися. Хоч це було важко, але він пам’ятав, що можливо він змінить життя тієї особи. Адже коли ти приймаєш когось, людина відчуває себе більш значущою. Кожна людина має свою цінність” , – розповідає Христина Гаврилишин-Батрух, донька економіста Богдана Гаврилишина.

Шлях Богдана Гаврилишина до міжнародного визнання був непростим. Під час Другої світової війни юнака родом із Тернопільщини вивезли на примусові роботи до Третього Рейху. Після війни він опинився в таборах для переміщених осіб, а згодом емігрував до Канади. Там працював лісорубом та офіціантом, самотужки вивчив англійську мову й зміг вступити до престижного університету.

Згодом Богдан Гаврилишин став успішним економістом, членом Римського клубу та співзасновником Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Він консультував міжнародні корпорації та уряди кількох держав, відвідав близько дев'яносто країн і знав десяток мов. Водночас завжди залишався українцем і прагнув повернутися на батьківщину.

“Мій батько в кожній країні бачив сильні сторони, і те, над чим треба працювати. Він казав, що Україна може вчитися від світу, і світ може вчитися від неї. Війна поставила Україну на світову мапу, тепер цілий світ знає про наші здібності та цінності. Батько більшість життя прожив у демократії, і навряд чи допускав думки, що в ХХІ столітті можлива кривава війна. Але я знаю, що він був би гордий за те, як Україна поводиться під час війни. Не лише за те, як борониться його країна, а й яка вона творча і відкрита, і в армії, і в суспільному житті. 

На жаль, те, що перейшов мій батько, — переходять українці тепер. У цьому треба вбачати надію, що майбутнє буде. Він це пережив, і Україна стала незалежною. І ми перейдемо темні часи. На жаль, великою ціною. Але треба робити те, що можемо, і думати як вирости із цього кращими”, – підсумовує пані Христина.

Про життєвий шлях Богдана Гаврилишина, його родину, любов до України та віру в людей — читайте в інтерв’ю з його донькою Христиною Гаврилишин-Батрух: https://localhistory.org.ua/texts/interviu/te-shcho-pereishov-mii-batko-teper-perekhodiat-ukrayintsi-khristina-gavrilishin-batrukh/