Брезентові шалаші на городах, прикрашені килимами, збиті з дощок столи, на яких ледь вміщались наїдки, танці до ранку — без цього годі уявити весілля 1990-х. Як одружувалися на Тернопільщині згадують тодішні наречена, головна господиня та музикант.

Ольга Кобильник із Буданова познайомилася з майбутнім чоловіком, музикантом Богданом Твердохлібом, на танцях у сільському клубі в листопаді 1995 року. Зустрічались до серпня наступного року, а тоді вирішили побратись. Усе приготували за місяць. Шалаш орендували у знайомих. Почали розкладати на городі за два тижні до події. Зводили каркас, обтягували тентом, всередині оббивали коцами. Поверх вішали килими та капи (покривала). Усе прикрашали “дощиком” (сріблистими новорічними стрічками). У дворі звели буду для музик, поряд вимостили місце для танців.

“Пригадую, перший стіл було модно закінчувати чорносливом із вершками. Тож замовили цей делікатес. А далі почалося найцікавіше — треба було дістати продукти. Свиней та птицю мали, а овочі, молочні продукти збирали по селі. За майонез домовлялись у Струсові на заводі, а в Білобожниці — за солодкі напої. Самогонку брали в місцевих. Свекруха робила лікер. Батькові якось вдалось роздобути шампанське”, — розповідає пані Ольга.

Про підготовку весільних застіль згадує і Ярослава Герасим із Теребовлі, яка ще з 1974 року працювала головною господинею на весіллях. “До роботи я бралась за три дні до святкування. Спершу розбирала м’ясо. На 200 людей йшло 150–180 кілограмів свинини, 50 кілограмів яловичини, 15–20 курей, 8–10 гусок. З цього ладила шинку, ковбасу, “зайці” пекла (паштет), варила холодець на 100 тарілок. Робила це в один захід, цілу ніч не спала”.

А якими були весільні гуляння, згадує музикант Іван Петровський, який почав грати на весіллях ще підлітком. Музики грали по 10—15 годин. Найважче було на двох поспіль — у суботу в молодої, а в неділю в молодого. Бувало, відігравши одне весілля, вирушали за 20—50 кілометрів на друге. “Яке спати! Могли усі вихідні грати без спочинку”, — ділиться музикант.

“Коли вони всі сповзались, як вужі, то грали “Горіла сосна, палала” ледь не до 9 ранку. Мати Господня, люди вже на роботах, а ми лиш вельон перегулюємо! А потім господар ще просить заграти для варилихи або для “запорожців”. Раніше люди були дуже танцювальні. Польку вміли всі – від малого до старого, вальса — дуже широко!” — згадує Іван Петровський.

Про те, як готувалися до весілля, чим частували гостей і під які пісні танцювали до ранку, читайте у матеріалі Анни-Лілії Кокори: https://localhistory.org.ua/texts/statti/gorila-sosna-palala-iak-sviatkuvali-vesillia-u-1990-kh/