Пам’яті капітана Степана Криворученка (позивний «Уж»)Офіцера згадують як чудового наставника для молодих бійців Степан Криворученко народився 18 жовтня 1969 року в Сарнах. Після служби в армії переїхав до Криму, одружився та працював у міліції. Він був одним із засновників кримського спецпідрозділу "Беркут", пізніше став командиром роти в Сімферополі.У 2014 році Степан не зрадив Україну: допомагав десантникам на півострові, а потім переїхав на Київщину та вступив до батальйону "Золоті ворота" Національної гвардії. Після трьох відмов перевестися на фронт, восени 2014 року він приєднався до полку "Азов" та став командиром розвідувального загону.Вже у грудні 2014 року Степан вирушив до Маріуполя, де вдосконалював військові навички. Розвіддані, які зібрав його загін, допомогли під час звільнення населених пунктів у лютому 2015 року. 5 лютого 2015 року, під час виконання завдання, Степан загинув від осколкових поранень.Посмертно нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Похований у Борисполі. На його честь вулиця у місті названа на його честь, а пам'ятна дошка встановлена на будинку героя. У Сарнах також встановлено меморіальні таблички.Вічна пам’ять Герою! Фото: Книга пам’яті органів системи МВС, Бориспільська міська радаПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам’яті лейтенанта Петра БатьківськогоБоровся за те, аби донька жила в європейській незалежній УкраїніПетро Батьківський народився 22 грудня 1985 року в Тернополі. У 2009 році він підписав контракт на службу в Збройних силах України. Під час російської агресії Петро залишився вірним присязі і потрапив у полон під час захоплення Криму в 2014 році. Після звільнення добровільно продовжив службу в АТО, де брав участь у боях на Донбасі.У 2021 році Петро закінчив Національну академію сухопутних військ і став командиром 1-го мотопіхотного взводу. Під час повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, він активно захищав Україну на фронті.У березні 2022 року Петро звернувся до українців, закликаючи до єдності та підтримки. Через кілька днів він загинув у бою. За мужність і самовідданість отримав орден «За мужність» III ступеня (посмертно).Честь Герою! Фото: Фейсбук-сторінка Петро Батьківський, Тернопільська обласна державна адміністраціяПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам’яті головного сержанта, розвідника Олега Кривогуза (позивний «Ворчун»)Боронив країну сім років, ніколи не підводив побратимівОлег Кривогуз, родом із Сумщини, став справжнім героєм для своїх побратимів. Його військові колеги згадують його відданість, відвагу і жертовність. Він завжди йшов попереду, рятуючи товаришів з небезпечних ситуацій. Олег був прикладом для інших, а його бойовий шлях тривав з 2015 року, спочатку в АТО/ООС, а потім і під час повномасштабного вторгнення.Олег служив старшим розвідником у 131-му окремому розвідувальному батальйоні. У мирний час працював на кондитерській фабриці у Вінниці, де й зустрів свою майбутню дружину Аріну Кантоністову. У 2022 році в них народилась донька Катруся.Олег брав участь у боях на різних фронтах, включаючи Херсонщину, Харківщину, Луганщину та Запоріжжя. За свою мужність він був відзначений медалями. 26 серпня 2025 року Олег загинув у засідці під Приморським на Запоріжжі. Його смерть стала великою втратою для побратимів та родини. Олегу назавжди залишилось 44 роки. Похований він у Вінниці на Алеї Слави Сабарівського кладовища.Вічна пам’ять та слава Воїну! Фото із соцмереж Аріни Кантоністової та Суспільного Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам'яті водія-сапера Сергія СащенкаІсторія офіцера, який не чіплявся за бронь і воював до кінця саперомСергій Сащенко з Чернігівщини віддав майже 10 років службі в Державній кримінально-виконавчій службі, а після початку війни приєднався до ЗСУ. Як водій-сапер, він брав участь у бойових завданнях на Херсонщині, Сумщині та Чернігівщині, а також допомагав артилерії на Курському напрямку РФ. У серпні 2024 року його зникло безвісти під час виконання завдання. Через 7 місяців його загибель підтвердили після ідентифікації тіла.Сергій був справжнім лідером, завжди допомагав іншим та мав сильний бойовий дух. Його сміливість і відданість Україні відзначено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).Він мріяв стати лейтенантом поліції, навчався у юридичному виші, а з 2014 року працював у пробації, де став наймолодшим керівником відділу. Після мобілізації він не скористався бронюванням і пішов служити в армію.Сергій залишив слід у серцях близьких та колег. На його честь встановлена меморіальна дошка.Пам'ять і шана Захисникові!Фото з сімейного архіву та надані Русланою КрикухоюПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Ми знаємо, за кого б’ємося. Весь світ має знати, за кого ти змагаєшся 🏅Скелетоніст Владислав Гераскевич розпочав тренувальні заїзди на Олімпіаді в шоломі з портретами українських спортсменів, які загинули через російське вторгнення 💥❌МОК заборонив українському спортсмену виступати в цьому шоломі, вважаючи, що зображення порушують статтю 50 Олімпійської хартії.💬 Я щиро вважаю, що саме завдяки їхній жертві ця Олімпіада взагалі може сьогодні проходити, наголосив Владислав Гераскевич, який попри заборону збирається вийти в цьому шоломі на офіційний старт змагань 12 лютого. 📰 Ситуація навколо нашого спортсмена привернула увагу всіх світових ЗМІ, йому висловлюють підтримку відомі спортсмени і громадські діячі. Так само в соцмережах Владислава Гераскевича підтримали військовослужбовці Сил оборони України. Про безпрецедентний і потужний рівень підтримки українського спортсмена — розповідаємо далі в матеріалі АрміяInform ⛓Бажаємо Владиславу і усім нашим спортсменам залізної волі і впевненості у кожному русі. Нехай успіх буде на боці найсильніших! 🇺🇦🔹 Сайт • Telegram • TikTok • YouTube • Instagram • Facebook • X
Пам’яті старшого лейтенанта поліції Ірини ГордієвичПройшла практично всю лінію фронту на Луганщині під час АТО/ООСІрина Гордієвич народилася 19 червня 1974 року на Івано-Франківщині. Закінчила географічний факультет ЧНУ ім. Юрія Федьковича, згодом здобула другу освіту з міжнародного права.У середині 1990-х жила в Греції, де створила сім’ю та народила сина. Під час Революції Гідності повернулася в Україну, брала участь у протестах, а з початком АТО вступила до батальйону поліції особливого призначення «Луганськ-1». Служила на Луганщині, пройшла найгарячіші точки фронту, отримала звання старшого сержанта.Загинула 24 лютого 2022 року в місті Щастя під час повномасштабного вторгнення РФ. Тривалий час вважалася зниклою безвісти, особу підтвердили ДНК-експертизою. Похована 17 серпня 2022 року.Нагороджена орденами «За військову службу Україні» та «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), а також іншими відзнаками за мужність і службу Україні.Шана Захисниці!Фото: Колеснікова МаріаннаПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам'яті солдата Романа Гармаша (позивний «Кухар»)Між бойовими завданнями намагався потішити побратимів смачними стравамиРоман Гармаш народився 18 березня 1983 року у Підгородньому на Дніпропетровщині. Згодом родина переїхала на Тернопільщину, де він закінчив школу в селі Малий Ходачків. У 2001 році пройшов строкову службу та здобув фах кухаря. Після повернення працював у будівельній і дорожній сферах, їздив на заробітки за кордон. Рідні згадують його як добру й турботливу людину «Ромашку», а на фронті він отримав позивний «Кухар» за любов до готування.У перші дні повномасштабного вторгнення Роман вступив до тероборони, а згодом продовжив службу в складі 5-ї штурмової бригади. Півтора року воював на найгарячіших ділянках Донецького напрямку, зокрема біля Бахмута, Часового Яру, Кліщіївки та інших. Спершу служив у батальйоні зв’язку, а далі працював в оперативному підпорядкуванні батальйону розвідки.18 вересня 2024 року Роман загинув під час бойового завдання поблизу Іванівського Бахмутського району на Донеччині. Його поховали в селі Малий Ходачків. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а 24 серпня 2025 року йому присвоїли звання «Почесний громадянин Великобірківської громади». Родина також створила петицію про присвоєння звання Героя України.Світла пам’ять і честь Герою! Фото з сімейного архівуПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
Пам’яті старшого кулеметника Андрія Волощука (позивний «Мольфар»)Боронити Україну для нього було вибором серця, честі й пам’ятіАндрій Волощук родом з села Сваричів Рожнятівської громади на Івано-Франківщині. Працював у Львові керівником одного з відділень «Нової пошти». У жовтні 2024 року добровільно підписав контракт і став до лав Сил оборони України, щоб продовжити справу старшого брата Олега, який загинув у листопаді 2022 року на Бахмутському напрямку.На фронті Андрій мав позивний «Мольфар», служив старшим кулеметником розвідувального батальйону у складі «Хартії», виконував бойові завдання під артилерійським і мінометним вогнем, збивав ворожі FPV-дрони та до останнього залишався поруч із побратимами.2 грудня він зустрів своє 23-річчя на передовій. 7 грудня 2025 року Андрій Волощук загинув поблизу Куп’янська на Харківщині під час виконання бойового завдання. Про загибель 21 грудня повідомив брат Богдан, зв’язок із воїном обірвався за два тижні до того.Вічна пам’ять і шана Герою! Фото: Фейсбук-сторінка Bogdan VoloshchukПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
27 січня в багатьох країнах світу відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Генеральна асамблея ООН 1 листопада 2005 року ухвалила Резолюцію №60/7, де зазначено, що «Голокост, який призвів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…».Україна на державному рівні вперше долучилася до вшанування пам’яті у Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту у 2012 році, відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 р. № 3560-VI «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру». Однак громадські ініціативи вшанування пам’яті жертв Голокосту 27 січня розпочалися відразу по ухваленню резолюції Генасамблеєю ООН.Дату приурочено до звільнення 1945 року військами 1-го Українського фронту в’язнів нацистського концтабору Аушвіц, який став у сучасному світі символом нацистських злочинів. Аушвіц – єдиний колишній концтабір, а сьогодні – музей, який внесено до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Щороку його відвідують мільйони туристів. Нацистська расова політика базувалася на злочинних дискримінаційних заходах, що із часом переросли у масові страти. Першими жертвами цієї політики стало єврейське населення. Людей знищували лише за етнічну належність. План «остаточного вирішення єврейського питання» зазнав змін у процесі краху нацистського «бліцкригу» в СРСР. Перспективи переселення євреїв у певну місцевість (на територію Польщі ‑ в район Кракова, на Мадагаскар або за Урал) з розгортанням Другої світової війни виявилися примарними. Відтак нацисти вдалися до терору.Методи Голокосту на окупованих нацистами територіях СРСР відрізнялися від тих, що застосовували в європейських країнах під час Другої світової війни. Там євреїв заганяли в гетто, із часом могли відправити до місць масового знищення у газових камерах. А на українських землях, які стали складовою СРСР до 1939 року, більшість єврейського населення загинула від куль у протитанкових ровах. Частину ровів викопали ще за радянської влади, інші копали за окупації військовополонені, місцеве населення або самі жертви.Одна з акцій «остаточного вирішення» відбулася наприкінці серпня 1941 р. Ідеться про масовий розстріл євреїв у Кам’янець-Подільському, де їх на початок війни мешкало близько 10 тисяч. У першій декаді серпня 1941-го угорська влада депортувала майже 18 тис. євреїв із Закарпаття в окуповану німцями Україну. Нацисти змусили їх йти маршем від Коломиї до Кам’янця-Подільського, де разом із місцевими євреями розстріляли протягом 26–29 серпня (разом 23,6 тис. осіб). Євреїв, які залишалися на території Закарпатської України, у травні 1944-го вивезли до концтабору Аушвіц. Там переважна більшість з них загинула в газових камерах відразу після прибуття.Аушвіц – найбільший концентраційний табір нацистської Німеччини. Він існував на території Польщі (в м. Освенцим) упродовж 1940–1945 років. До 1942 року це був один з багатьох концтаборів Третього Рейху; від 1942 року – головний осередок масового винищення євреїв. Аушвіц став для світу символом террору, Голокосту й геноциду.Вчені вважають, що за весь час у концтаборі було ув’язнено близько 1,3 млн осіб, з яких 1,1 млн знищили. Крім євреїв і поляків – двох найбільш постраждалих етнічних груп – в Аушвіці утримували радянських військовополонених і представників інших національностей. Серед них були й українці та вихідці з українських земель, за припущенням дослідників – близько 100 тис. осіб.Страхітлива політика терору проти євреїв на території окупованої України знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту на українських територіях стало близько 1,5 млн осіб.
Схід прикриває — Захід подає набої: українці відзначають 12-й воєнний День Соборності 🇺🇦Під час війни гасло "Єдина країна" припинило бути умоглядною абстракцією і набуло цілком конкретного виміру: 🔘Це сотні тисяч людей зі сходу України, які знайшли підтримку, прихисток і нову домівку на заході країни. 🔘Це мільйони тонн гуманітарних вантажів, які прибули із заходу для підтримки і допомоги мешканцям сходу.🔘Це численні захисники, які рушили на схід, північ та південь нашої держави, щоб зупинити ворожу навалу та не дозволити їй докотитися до мирних міст у глибині країни.🤝 Єдність країни стала очевидною — фізично вимірюваною та емоційно відчутною без потреби щось пояснювати. Соборність України набула конкретного змісту та ясної форми. Саме такою вона була сто років тому, коли 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві відбулося урочисте проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР.🔗 Більше про історію свята і те, як українці пишуть нову сторінку соборності прямо зараз — читайте у нашому матеріалі.🔹 Сайт • Telegram • TikTok • YouTube • Instagram • Facebook • X
TGLIST.COM.UA
