#НАрх_гумор

Третій день дивлюсь із дітьми радянсько-український "Острів скарбів" (1988). Це, звісно, шедевр дадаїстської мультиплікації, жахаюче угарний і цілковито відмінний від, наприклад, нудотного діснею чи аніме.

У першій частині настільки товсто проходить лінія горбачовської антиалкогольної кампанії, що межа іронії та ошалілої держпропаганди майже не відчувається. Вірогідно, такий витвір міг з'явитися тільки у вузькому проміжку "перебудови", коли скрєпи соцреалізму вже впали, а насильство і злиденність дев'яностих ще не настали (і тим паче задовго до цілковито безглуздого АІ-брейнроту). До того ж культурного контексту належать "Що це було? Мабуть, НЛО" (і - щоправда на зовсім іншому естетичному рівні - "Настасьино" Борис Борисича), пізньорадянські толкіністи та неоязичники (не тільки шукачі "давніх укрів", але також, наприклад, Микола Озимов). Доволі цікава і прикметна епоха, яка все ще відлунює в наш час.

Паралельно я самопосвятився в мемний фандом, який склався довкола цього мультика, і ви тепер теж в курсі, як доктор Лівсі крокує під фонк, а ще існують склейки фрагментів лише з його (себто Євгена Паперного) чудернацьким сміхом - авто-пошук, правда, підказує ще якийсь зовсім химерний запит "сміх доктора Лівсі 10 годин" 😁

Яке відношення все це має до НеоАрхаїки? Ну, щонайменше за піратською тематикою та естетикою трансгресивного мистецтва))