Imara Notia | вирізкиDavid Graeber. The Utopia of Rules: On Technology, Stupidity, a...

#вирізкиDavid Graeber. The Utopia of Rules: On Technology, Stupidity, and the Secret Joys of Bureaucracy — H: Mellvile House Publishing, 2015. — 261 pages.В мене виникають змішані відчуття щодо спрощень в рамках історії. Достатньо часто вони видаються дотепними чи навіть шкідливими, однак є й інша сторона монети. Той же Леві-Стросс та його спрощення в рамках структурного аналізу не настільки застаріли, наскільки може здаватися. Структурний аналіз був не теорією, а прийомом, та викидати його к вікно, як багато хто робив, значить лишати себе одного з наших найбільш оригінальних інструментів. Власне, як відзначає Ґребер, Леві-Стросс мав інтелектуальну сміливість та слідував декільком простим принципам до кінця, незалежно від того, що вони іноді призводили до абсурдних чи скудних результатів (історія Едипу насправді розповідає про очі та ноги; будь-яка організація суспільства — це всього-навсього система обміну жінками), іноді насильно викривлюючи реальність. Однак, попри все, таке насилля — продуктивне. Воно не несе нікому шкоди. Так само як і етнографічні дослідження антропологів (які останні люблять називати «товстими описами»), що можуть описати лише 2% взаємовідносин нуерів з іншими спільнотами — викидати у вікно за спрощення не варто. Подібна теоретична редукція не є неправильною. Ба більше, цей процес необхідний, якщо ми хочемо сказати щось нове про світ. Натомість бюрократія є протилежністю подібної ефективності. Бюрократичні процедури неминуче ігнорують всі тонкощі реального соціального життя та зводять все до заздалегідь пропрацьованих механізмів чи статистичних формул, викривлюючи саму реальність й всеможливі соціальні зв'язки. Чи йдеться про господарів і слуг, чоловіків і жінок, роботодавців і найманих робітників, багатих і бідних — структурна нерівність, яку я назвав структурним насильством, неминуче створює сильно спотворені структури уяви. Оскільки, на мій погляд, Сміт правильно зазначав, що уява породжує співчуття, жертви структурного насильства в результаті піклуються набагато більше про тих, хто отримує з нього зиск, і ніяк не навпаки. Поряд із самим насильством, це, можливо, єдина могутня сила, що зберігає подібні відносини.Бюрократії є не стільки проявами дурості, скільки виступають у ролі організаторів дурості, тобто вибудовування відносин, які характеризуються вкрай нерівними структурами уяви, що існують завдяки структурному насильству. Саме тому, навіть якщо бюрократія створюється з добрих намірів, вона породжує абсурд.Один з головних доводів цього нарису полягає в тому, що структурне насильство створює викривлені структури уяви. Ті, хто знаходяться внизу [наприклад, офісні планктони по відношенню до керівництва], повинні витрачати чимало енергії, щоб зрозуміти соціальну динаміку того, що їх оточує, у тому числі й погляд тих, хто стоїть нагорі, тоді як останні можуть особливо не перейматися тим, що відбувається навколо них. Тобто безправні виконують не тільки більшу частину фізичної роботи, необхідної для підтримки життєдіяльності суспільства, але й більшу частину інтерпретативної роботи.