Imara Notia | окупація #херсонські_штудіїОстаннім часом я достатньо багато ходив піш...

#окупація #херсонські_штудіїОстаннім часом я достатньо багато ходив пішки в Корабельному районі, проводячи розвідку боєм з пошуком респондентів, ну і чим більше ходив, тим багатше зустрічав руйнацій. Утім, незважаючи на прильоти люди продовжують життя, де хтось випиває в барі навпроти ради, святкуючи дні народження, а хтось просто повертається до вщент зруйнованого будинку поряд з недобудованим храмом. Чи непривітні місцеві? Звісно, що це не так. Навіть коли я підійшов до одного чоловіка років 50-60 перед практично самим берегом, аби поцікавитися щодо отців в храмах, він достатньо люб'язно мене прийняв та все розповів. Сам же він виявився електриком, що провів всю окупацію працюючи на лівому березі. Думається, наші шляхи ще пересічуться.Щодо самих інтерв'ю, то так, оскільки в мене зараз багато вільного часу через складнощі з фінансуванням проектів та узгодженням бюрократичної тяганини, вільних днів в мене побільшало. Не передати словами те задоволення, яке я відчуваю, коли сиджу під гріючим сонцем в середині лютого, чекаючи на нові історії місцевих та їхні розповіді з життя. Навіть за обстрілу, коли поряд з тобою треться місцевий кіт, що нещодавно грався з іншими, вдається зловити ту непередаваєму атмосферу міста. Дехто може відзначити, то може я став адреналіновим наркоманом? В тій чи іншій мірі ми всі ними є, будь то я, або місцеві. В нас дуже сильно зміщене відчуття небезпеки, та разом з цим досі присутні власні межі. Справжні адреналінові наркомани це ті, хто під час обстрілу не задумуються за безпеку, підшукуючи навіть за прогулянки найбільш безпечні тропи з багатьма укриттями та схованками, а ті, хто за прильотів поряд йдуть прямо до них фотографувати/знімати відео, посміхаючись на зло, можливо, останньому побаченому снаряду.Обсяг же історій місцевих росте з кожним днем. Я все більше жартую про себе за те, що якщо записати кожну з них в окремий файл (чим я зараз вирішив зайнятися), то можна прямо в такому вигляді видавати цілий фольклорний збірник окупації. А ви уж повірте, там є над чим почухати репу та сказати "та такого не могло бути! а якщо і могло, то це вочевидь виняток". Утім, коли ви збираєте все більше цих історій, які становлять "винятки" — винятки перестають таковими бути, утворюючи справжню, артхаусну картину окупації:Якось людина віддала свої документи на квартиру знайомому, аби він за ними постежив, доки він від'їжджатиме (наскільки я зрозумів, він виїхав з окупації, а потім трохи пізніше повернувся). По поверненню він зрозумів та побачив, що хтось колупався в його дверях, але вирішив все одно зайти та піти спати, дочекавшись, до чого може це привести. Вночі він почув шерудіння в замку, а також те, що двері хотіли знов відчинити. Після цього він пішов до них та допоміг в цій справі. На порозі стояв окупант з родиною. Вочевидь, вони збиралися в Херсон надовго. — А вы кто?— Я хозяин квартиры)) Вот мои документы, вопрос в тому, кто ТЫ— Ну я... *Після неловкої розмови з попусканням окупант пішов та більше не повертався*Перечитуючи цю історію в котрий раз, я подумки посміхаюсь, хоча найбільш архаусна історія щодо квартири, яку розповіли мені місцеві, стосувалася того, як до одного чоловіка заселився за відсутності бурят. Невдовзі, після того як була помічена ця ситуація, він звернувся до окупаційної влади та буквально відсудив свою ж квартиру в бурята, все повернули йому в користування. Знову ж таки, в цій історії можна сумніватися скільки влізе, але навіть так, вона є невід'ємною складовою фольклору окупації.