Ігор Копитін

Сьогодні вітаємо працівників культури - тих, хто під час війни робить життя наших громад живим і справжнім.Знаєте, мені здається, в ці останні роки, після початку повномасштабного вторгнення, ми всі по-новому зрозуміли, що таке культура. Це не просто концерти, виставки чи фестивалі. Це - коли в клубі горить світло. Коли діти співають, коли люди приходять разом і хоч на годину забувають про тривоги.Культура - це наш зв’язок із нормальним життям, яке ми всі так хочемо повернути. Під час війни вона стала не розвагою, а потребою. Можливістю для людей хоча б на мить вдихнути мир.Тому з повагою та вдячною звертаюся до кожного представника цієї професії. Коли навколо вибухи й біль, саме ви допомагаєте нам зберегти людяність. Дати відчуття, що життя триває, а ми не лише намагаємося вижити, а й живемо.  Музеї, бібліотеки, театри, якими ви опікується, концерти, які організовуєте, це не просто події. Це наша віддушина.Я бачу, як часто ви працюєте без ресурсів, але з величезним серцем. Хочу, щоб ви знали: ваша робота потрібна. Ми будемо робити все, щоб вона мала підтримку і гідні умови. Бо без культури  немає життя. Є тільки виживання.

На фото –  Богдан з селища Воскресенське. Тут йому одинадцять років, це 2022 рік, розпал повномасштабного вторгнення. Дуже енергійний, веселий хлопчик, як і мільйони наших дітей, він стикнувся з новою реальністю – почалася війна на виживання. Його батьки не стали тікати. Ірина та Василь Сливарі вирішили, що не покинуть свій дім і почали допомагати людям. Вони возили хворих сусідів до лікарні, ділилися генератором, годували покинутих тварин, ремонтували гуманітарний пункт. І всюди з ними був Богдан. Хлопчик допомагав, як міг, навіть возив на своєму велосипеді продукти для сусідів, коли батьки не встигали.  Та в якийсь момент активний, діяльний хлопчик почав ставати в’ялим та швидко втомлювався. Богдан сильно схуд, скаржився на біль в ногах. Батьки пов’язували такий стан з тими умовами, в яких доводилося тоді жити, – сидіння в підвалах, стрес, відсутність повноцінного харчування. Але стан хлопчика стрімко погіршувався, він потрапив в лікарню і там вже лікарі діагностували важку хворобу – цукровий діабет першого типу. Ні в кого в родині такого діагнозу не було, тож лікарі впевнені: діабет виник саме через різку зміну способу життя, сильні потрясіння спровокували захворювання.До всього хлопчик ще й дуже боїться голок. Цей діабет – інсулінозалежного типу. Вкрай важко та завдяки титанічним зусиллям батьків, Богдана змогли витягти з серйозної психологічної ями. Бо хлопець просто відмовлявся лікуватися. Допоміг психолог і підтримка родини – Богдан зрозумів, що доведеться боротися.Тепер його життя змінилося повністю. А його мама знову забула, що таке нічний сон. Богданові встановили спеціальну помпу, яка постійно вводить інсулін, – цей маленький електронний пристрій імітує роботу здорової підшлункової. Але рівень цукру потрібно контролювати безперервно. Харчуватися – теж по годинах. Під забороною  – багато видів спорту. Ця хвороба з Богданом назавжди.Батьки хлопчика Ірина та Василь вразили мене тим, як вони борються з труднощами. Я познайомився з цією родиною під час робочої поїздки на Миколаївщину, побував у них в гостях. Це сильні і стійкі люди, дуже позитивні. Навіть в такій ситуації вони не припиняють допомагати іншим. Разом з ними у великому будинку живуть п’ятеро котів і собак. Я впевнений, що саме на таких людях і тримається вся наша країна. І завжди буду на їхньому боці, наше завдання – підтримати їх, бо вони не звикли просити про допомогу, але насправді її потребують.

Одна з улюблених традицій під час роботи на окрузі – зустрічі з головами громад. Кожен з них по-справжньому вболіває за своїх людей та села. А наші розмови часто виходять за межі офіційних, від того стають відвертішими.Цього разу вони поділилися найболючішим та спільним для всіх громад питанням - це формування та наповнення бюджетів.Фінансування освіти, медицини, безпеки ускладнилися через війну. Бюджетні надходження скоротилися зокрема й через вилучення частини податків на доходи.Минулого року вони змогли відстояти, щоб 64% ПДФО залишалися в місцевих бюджетах. Але зараз знову постало питання, про вилучення додаткових 4%. І хоча ця цифра виглядає не такою великою, але декілька мільйонів гривень для громад – це суттєва сума.Це прифронтові громади, які не тільки відбудовуються, а й підтримують наших захисників. Голови кажуть – без збільшення допомоги з Держбюджету з кожним місяцем буде важче. Тут дуже чекають на зростання дотацій та субвенцій.Я вже передав на розгляд Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики ці побажання. Сподіваюся, колеги почують і разом зможемо підтримати людей, які живуть і працюють на прифронтових територіях.

Сьогодні для нас особливий день — День захисників і захисниць України та Покрова Пресвятої Богородиці.Це не просто дати в календарі. Це про нашу історію, наш незламний дух і про тих, хто сьогодні зі зброєю в руках виборює право України жити вільно.Я хочу подякувати кожному воїну, кожній захисниці, кожному, хто щодня стоїть на варті нашої безпеки.Ви — наша гордість і сила. Кожен із вас щодня творить Перемогу.Дякую медикам, волонтерам, добровольцям — усім, хто не на фронті, але так само бореться за країну. Ця боротьба сьогодні є спільною для всіх нас.Окремі слова вдячності — родинам наших героїв. Ваше терпіння, любов і підтримка — це неймовірна сила. Ви тримаєте тил, ви додаєте нашим захисникам віри й наснаги. Ваше серце б’ється разом із серцем України.Ми сильні, бо ми разом.Ми переможемо, бо ми єдині. Ми вистоїмо, бо наша правда — за нами, а з нами Бог і Україна.Нехай Покрова Божої Матері вкриє своїм захистом кожного воїна і всю нашу країну.Нехай ці два великі свята надихають нас на стійкість. Віримо в Збройні Сили України, віримо в нашу державу і знаємо: Перемога обов'язково буде за нами!

Відкрили у Миколаєві новий офіс Регіонального консультаційного центру Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.Для нас з командою цей напрямок роботи не новий. Тому коли стало питання, що потрібно активно включатися в роботу представництва, особливо ніхто не роздумував. Мій помічник Сергій Моторний очолив Південний регіональний центр, а я зі свого боку буду координувати роботу представництва.Це дуже важливий і відповідальний напрямок. Але впевненості додає той факт, що нинішня команда центру – справжні професіонали своєї справи. Наша ж задача максимально їм допомогти і створити всі необхідні для роботи умови. Найближчим часом ми проведемо зустріч з представниками громадських організацій, які стоять на захисті прав наших захисників та постійно нагадують, що хлопці досі у полоні. Маємо об'єднати зусилля та працювати разом на результат. Я вдячний Головному управлінню розвідки на чолі з Кирилом Будановим за довіру і можливість ще більш активно працювати задля повернення всіх наших воїнів і цивільних додому з російського полону. А також Віталію Кіму, Антону Табунщику та Олександру Сєнкевичу за допомогу та співпрацю.Маємо усіх повернути додому!

Питання експорту зброї Україною в умовах війни складне. З одного боку ми маємо необхідність забезпечення наших Сил оборони, з іншого – ми лишаємо можливостей підприємства, які входять в наш ОПК, для інвестицій та розвитку.Виробники кажуть, що державних замовлень для завантаження виробничих потужностей часто не вистачає. І окрім того, є ще чимало питань, які потребують врегулювання на державному рівні. Над вирішенням цих питань будемо працювати найближчим часом з колегами з підкомітету з питань оборонної промисловості та технічної модернізації Комітету ВР з питань нацбезпеки, оборони та розвідки, Міністерством оборони та представниками різних галузей ОПК. Вчора провели засідання підкомітету, на якому мова йшла про ті напрямки, які потребують уваги з боку держави.Фінансування та інвестиції. Одне із центральних питань – це забезпечення довгострокового фінансування для підприємств ОПК. Йдеться про впровадження державних гарантій, доступ до пільгових кредитів і прозоре фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), що є критично важливим для створення нових зразків озброєння та військової техніки.Кадрова політика. Мова йде про збереження та розширення кадрового потенціалу. Це включає розробку політики, спрямованої на підтримку кваліфікованих фахівців, а також на розширення їхніх можливостей.Законодавство та управління. Потрібні механізми вдосконалення державного оборонного замовлення та відновлення роботи міжвідомчих комісій для координації імпортозаміщення в ОПК. Це має на меті спростити бюрократичні процеси та прискорити виконання контрактів. Також дуже важливим є питання інтелектуальної власності. Часто виробник не розуміє, чи порушує він інтелектуальну власність, коли вдосконалює ту чи іншу зброю. Міжнародна співпраця. Її розвиток відкриває нові можливості для кооперації з підприємствами країн-партнерів та спільного виробництва озброєння.Всі ці пункти будуть окремо пропрацьовані в робочих групах. І, як результат, отримаємо розуміння подальших кроків та алгоритм дій для застосування на практиці.Наступна зустріч з цього питання запланована на 10 жовтня.

Під час останньої репатріації до України були повернуті тіла понад шести тисяч українських воїнів. Всі вони потребують ідентифікації. На сьогодні основним методом встановлення осіб загиблих є ДНК-експертиза. Водночас метод дактилоскопії, значно простіший і менш тривалий за часом, застосовується лише як допоміжний. Це, зокрема, пов’язано з тим, що на сьогодні в Україні не існує єдиної бази відбитків пальців. Окремі відомства, такі як МВС та Державна міграційна служба мають свої реєстри біометричних даних. Однак нині відсутній чіткий механізм взаємодії між ними і це потребує термінового втручання з боку держави.Необхідно у найкоротші терміни запровадити спрощену систему встановлення особи загиблих у період воєнного стану. Це можна реалізувати шляхом ухвалення відповідної постанови Кабінету Міністрів і робота над цим документом вже розпочалась.І за необхідності, у майбутньому не виключаю розробки окремого законопроєкту, який передбачатиме, зокрема, створення єдиної дактилоскопічної бази військовослужбовців. Це дозволить суттєво пришвидшити процедуру розпізнання у майбутньому та уникнути бюрократичних процедур. Робочі консультації щодо постанови Кабінету Міністрів та можливого законопроєкту вже розпочато: до обговорення запрошені профільні відомства та громадські діячи.За словами міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, ідентифікація тіл, повернутих під час останньої репатріації, може тривати щонайменше 13–14 місяців. Це — понад рік болючої невизначеності та очікування для родин наших героїв. Вони мають право гідно поховати своїх близьких і отримати належну допомогу від держави.

Ремонт доріг, відновлення та нагальні проблеми громад закріпленого за мною округу обговорив з начальником Миколаївської ОВА Віталієм Кімом та головою Миколаївської облради Антоном Табунщиком. Під час робочого візиту до громад разом з командою дізналися про проблеми, які керівництво громад не в змозі вирішити самостійно. Звичайно, певні питання потребують просто координації або підтримки. Але є й ті, які потрібно вирішувати спільно з обласною владою та Кабінетом міністрів. Це, зокрема, питання ремонту доріг. Зараз основна увага приділяється тим, які важливі для військової логістики. Але також шукатимемо варіанти хоча б покращити стан тих, які ведуть до дальніх сіл. Також окремо будемо шукати шляхи вирішення питання з ремонтом Воскресенської школи, про яку вже згадував. Без державних коштів тут не обійтись. Тому об'єднуємо зусилля з обласною владою. Звичайно, не оминули і відновлення пошкодженої інфраструктури у громадах, які найбільше постраждали від бойових дій. Саме у цьому напрямку працює Агенція регіонального розвитку.Маємо план дій і розуміння, які дії повинні бути першочерговими. Вірю, що завдяки спільним зусиллям матимемо гарні результати.

Перший за майже рік робочий візит на округ пройшов доволі насичено. Відвідав усі громади та побачив, що змінилося. Є як позитивні моменти, так, на жаль, і негативні.У Шевченківській громаді, про яку я згадував вчора, позитивних моментів вистачає. Громада під керівництвом Олега Пилипенко активно залучає донорів, щоб якісно покращити життя людей. Так, будується новий водогін протяжністю 8 км у селі Шевченкове, який замінить старі зношені мережі. Амбулаторія та гуртожиток для ВПО відремонтовані та забезпечені електроенергією від сонячних панелей потужністю 30 кВт та батареями на 60 кВт. Також в громаді майже закінчили будівництво ще однієї модульної школи. Тимчасовий освітній простір, або ТОПчік, як його ласкаво називають місцеві, стане для дітей комфортним місцем для навчання. Щодо проблематики, то підняті питання можливо вирішити спільними зусиллями. Це і ремонт доріг, і переробка будівельного сміття, і затвердження генплану громади. Будемо разом з командою допомагати. У Мішково-Погорілівській громаді, яку очолює Андрій Ботанін, все під контролем, як і завжди. Там є і підтримка як військовослужбовців, так і їх сімей. Громада кожного року виділяє для цього немалі суми. На жаль, проблема зі школами у Воскресенській громаді так і не вирішена. Опорний ліцей у Воскресенську сьогодні, як і рік тому, нагадує будівельний майданчик. Два роки тому разом з командою знайшли варіант хоча б частково зрушити проблему з місця, але, на жаль, на місцевому рівні цим не скористалися. Будемо знову долучатися і шукати шляхи вирішення проблеми. Діти мають навчатися у безпечних та комфортних приміщеннях. У Галицинівській громаді зустрілися зі старостою сіл Лимани та Лупареве Наталією Панашій. Села все ще потерпають від російських окупантів. Лише нещодавно від ворожої дронової атаки постраждала 7-річна дівчинка. Але люди згуртовані та допомагають один одному. І ми завжди готові допомогти.У Первомайській громаді, яку очолює Максим Коровай, є проблемні питання з ремонтом доріг та наповненням ставку у Білозірці. Окремий великий напрям - це відновлення. Адже Первомайська громада чи не найбільше постраждала від бойових дій. Всі ці питання потребують комплексного підходу. Будемо долучатися та допомагати.Радий, що перший візит на округ все ж залишив більше позитивних емоцій. Але проблем вистачає, тому працюємо далі.

Сьогодні у Верховній Раді ухвалили, як на мене, справді важливий закон. Він про захист наших українських дітей, яких росія силоміць вивезла з дому. Про тих, хто нині далеко від батьків, родин, рідної мови й землі.Облік примусово переміщених маленьких українців уже ведеться тисячами. А от кількість дітлахів, яких вдалося повернути, — значно менша. І це боляче визнавати.Про що цей закон:•  вперше на законодавчому рівні визначено поняття «депортована дитина» і «примусово переміщена дитина»;•  це дозволяє фіксувати порушення міжнародного гуманітарного права з боку росії;•  відкриває правові механізми для криміналізації таких дій і притягнення винних до відповідальності;•  зобов’язує уряд створити дієвий механізм повернення депортованих дітей;•  передбачає реінтеграцію та психологічну адаптацію дітей після повернення до України.Ці діти — наше майбутнє. Наш генофонд. Саме за них стоять на фронті наші захисники й захисниці. Саме за їхнє право жити вдома вільними та захищеними ми боремося щодня.