Якщо ви не можете знайти житла за адекватні гроші в Європі - звинувачуйте уряди. Але від того не легше.Одна з найбільш обговорюваних дилем: де баланс між доступністю оренди та рентабельністю для орендодавця? Уряди роками діють класично - давайте ми покращимо ситуацію для орендарів і зарегулююємо ринок оренди. Але замість покращень, ціни на оренду продовжують зростати — у середньому на 5% за рік у розвинених країнах. За останнє десятиліття низка країн ввела обмеження на оренду. У Німеччині діє "орендне гальмо", що регулює ціни на нові договори. Велика Британія підвищила податки для орендодавців, а Ірландія з 2016 року обмежує щорічне підвищення орендної плати. В Іспанії в 2023 році запровадили жорсткі ліміти, особливо для великих орендодавців. Все це ґрунтуються на припущенні, що жадібність власників нерухомості є основною проблемою.Але справжня причина високих цін — це дефіцит житла. У багатьох країнах будівництво нових будинків не встигає за ростом попиту, в т.ч. через імміграцію. А обмеження урядів навіть змушують орендодавців залишати ринок. Наприклад, у Барселоні кількість доступних квартир для довгострокової оренди скоротилася на 75%! з 2019 року. В Ірландії кількість орендних договорів знизилася на 23% з 2016 року, хоча населення зросло на 9%.Збільшення пропозиції житла замість жорсткого регулювання було б рішенням. Звісно, ті хто “сидять” на нерухомості бояться обвалити ринок. Але рано чи пізно рішення доведеться шукати. The Economist наводить приклад Техасу, де будівельні правила максимально ліберальні, оренда залишається доступною, а ринок збалансованим. Там ліберальна забудова сприяє економічному росту та задовольняє потреби як орендарів, так і орендодавців.* Використовуючи популярну рекомендацію, що не більше 30% доходу до сплати податків має витрачатися на оренду житла, в The Economist розрахували заробітну плату, необхідну для комфортного проживання в середньому в однокімнатній квартирі в кожному місті, яку ми називаємо "рекомендованою заробітною платою орендаря"