Народна мудрість

​Троє нареченихІндійська притчаДо однієї дівчини залицялися троє друзів. Дівчина була чесна, чемна і працьовита, до того ж посаг мала нівроку. Тож друзі заходилися навідувати її з подарунками. Однак час спливав, а жоден із них так і не став нареченим красуні. Зрештою мати сказала їй:– Ну чого ти крутиш тими парубійками? Обери когось із них, адже кожен може стати для тебе гідним чоловіком.– Але я не знаю, кого обрати! – розпачливо скрикнула дівчина. – Допоможи мені!Тоді мати вирішила влаштувати хлопцям випробування. Коли юнаки вкотре завітали на гостину, вона заховала доньку, сказавши, буцімто дівчина знагла померла, тож наречені можуть забрати всі свої подарунки.Два хлопці скрушно похитали головами, одначе прийняли дари назад.– Нам дуже прикро, що така гарна дівчина померла, – промовили вони. – Проте на світі знайдеться ще багато красунь, яким би сподобались оці подарунки. Заручимося з кимось із них!Потому вони пішли, а третій хлоп тужливо зітхнув:– Така, як твоя донька, була єдина. Я міг би одружитися з іншою, та мені потрібна лише вона!І він повернувся додому, нічого не забравши.Невдовзі мати знову покликала всю трійцю і проголосила:– Моя донька жива-здорова! Але тільки один із вас тяжіє до неї, а не до її посагу. От йому я і віддам дочку!#притчі🇺🇦 💕Народна мудрість

​Два серцяПерська притчаОдного сонячного дня стояв посеред міського майдану вродливий юнак і розповідав, яке в нього чудове серце. Оточений щільним колом людей, які захоплено дивилися на нього, хлопець показував їм своє серце – ідеально гладеньке, рівненьке, без зморщечок чи подряпин. Кожен у натовпі погоджувався, що це дійсно найкраще серце на світі.Аж раптом до хлопця підступила стара бабця і проголосила:– Твоє серце набагато гірше від мого.Люди поглянули на її серце і побачили, що воно скрізь пооране шрамами і рубцями, та ще й розідране де-не-де і пошматоване. Зиркнувши на це серце, юнак лише розреготався:– Жартуєш?! Порівняй своє серце з моїм! Твоєму до мого як до неба рачки!Одначе старенька відказала:– Хоча твоє серденько дуже гарне на вигляд, я б ніколи не погодилася проміняти на нього своє. Бо кожен шрам на моїм серці – то людина, якій я подарувала своє кохання, свою любов, а отже, і шматочок серця. Так само й мені навзаєм віддавали свою любов. Тож нехай мої шрами болять – у них вічно житимуть спогади про кохання!Натовп ніби заціпило. Ошелешений юнак також мовчав, а з його очей текли рясні сльози. Наблизившись до бабці, він вийняв своє серце, відкраяв від нього шматочок і тремтливими руками простягнув їй. Старенька прийняла цей подарунок, а натомість відірвала шматочок від свого серця і простягнула юнакові. Тоді всі побачили, що серце хлопця вже не ідеальне, проте його цінність стала набагато більшою!#притчі🇺🇦 💕Народна мудрість

​Добро для людейПерська притчаКолись давно жив один султан, чия мудрість, ніби сонечко, освітлювала країну життєдайними променями. Ніхто не міг перевершити його розумом і дорівнятися до нього статками.Якось до султана прийшов візир і сумовито повідомив:– О ясний султане! Ти наймудріший, найвеличніший і наймогутніший у нашій країні! Твої руки міцно тримають віжки життя та смерті! Одначе, мандруючи містами та селами, я чув, що дехто вихваляє тебе, але є й ті, кому геть не подобаються твої дії: вони кепкують із тебе і глузують із твоїх мудрих рішень. Чи можливо, о найясніший із найясніших, щоби в твоєму царстві панував такий розбрат і зневага?!– Усі в моєму царстві знають про мої досягнення, і так само про них відомо тобі, – поблажливо всміхнувся султан. – Сім провінцій під моїм керівництвом стали заможними і розвиненими. У семи провінціях мене шанують за справедливість. Звісно, я маю безліч повноважень! Наприклад, мені до снаги зачинити брами власних міст абощо... Та попри це, я не здатен стулити пельки своїм ворогам! Зрозумій, головне не те, що про мене говорять, а те, що я роблю на добро людям!#притчі🇺🇦 💕Народна мудрість

​Увічливість понад усеЄврейська притчаЯкось рабин із дружиною працював на городі. Зненацька його лопата на щось наштовхнулась, і з землі показалася старовинна, запечатана сургучем пляшка. Ребе відкрив її, і звідти випурхнув джин.– О, який я тобі вдячний! – скрикнув джин. – Тисячу років просидів я в цій пляшці! Тож вимагай від мене всього, чого забажаєш! Я ж бо заприсягнувся, що служитиму тому, хто випустить мене, все його життя!– Лізь назад у пляшку! – наказав ребе.Джин послухався, і тоді рабин знову надійно запечатав пляшку, та ще й каменюку до неї причепив. Прийшовши до моря, він пожбурив свою знахідку якнайдалі – щоби вже точно ніхто не відшукав.– Навіщо ти це зробив?! – напосілася на нього жінка. – Джин міг би виконати всі наші побажання! Ми стали би заможними!– По-перше, – відповів рабин, – що то за джин такий, який за тисячу років не подужав вибратись із пляшки? По-друге, він пообіцяв служити мені все моє життя. А раптом йому спаде на думку, що я надто довго топчу ряст?.. І по-третє – і це головне – він не назвався, а ввічливість має бути понад усе!#притчі🇺🇦 💕Народна мудрість

​Терпляча гусіньПерська притчаОдного дня, сидячи на зеленому листочку, гусінь із цікавістю спостерігала, як метелики з бабками весело пурхають із квітки на квітку, як стрибають зі стеблинки на стеблину коники і як повзають у траві жуки та мурахи. Лиш вона не вміла ні бігати, ні стрибати, ні літати. Гусінь могла тільки плазувати, повільно й незграбно переповзаючи з одного листочка на інший.Одначе вона не скаржилася на долю й нікому не заздрила, чудово розуміючи, що кожен має робити свою справу. її справа полягала в тому, щоби ткати тонкі шовкові нитки для майбутньої хатки-кокона.Отож, покинувши всі даремні міркування, гусінь старанно взялася до роботи і невдовзі закуталася з голови до ніг у теплий кокон. А що далі? – подумала вона, опинившись відтятою від усього світу. – Гаразд, поживемо – побачимо...»Потому гусінь задрімала, а за деякий час отямилась і виявила, що стала геть іншою! Спритно виплутавшись із кокона, вона з подивом помітила поза спиною легенькі барвисті крильця. Радісно змахнувши ними, колишня гусінь полетіла назустріч новому життю.#притчі🇺🇦 💕Народна мудрість

​Усе пізнається у порівнянніЄврейська притчаОдин чоловік прийшов до ребе і пожалівся:– Я у відчаї! Ми всією родиною тулимося в одній комірчині: я, діти, дружина та решта родичів. Уявіть, як це! Усі повсякчас товчуться, штовхаються, гримають, репетують... Жах та й годі! Пекло!– Гаразд, не хвилюйся, просто зроби так, як я накажу, – мовив ребе. – Скільки в тебе худоби?– Корова, коза та шість курок.– Збери їх усіх у своїй кімнаті. А за тиждень прийдеш знову.Неборака перелякався, але поради дослухався, перетягнувши всіх своїх тварин із подвір’я до хати. Коли за тиждень він повернувся до рабина, вигляд у нього був зовсім кепський.– Я більше не витримаю! – залементував горопаха, заломлюючи руки. – Бруд! Сморід! Гамір! У нас у всіх дах їде!– То йди мерщій додому і поверни тварин надвір! – мовив ребе.Додому чоловік не йшов – летів. А наступного дня він знову завітав до рабина, і очі його променіли щастям.– Життя чудове! – проголосив він. – Худоби нема! Тиша, чистота, воля! Не хата, а рай!#притчі🇺🇦 💕Народна мудрість

🦋 🌷 🌸 🍁 🌼🦋🌼 🍁 🌸 🌷 🦋 *** Не пізно…Невпевненість та страх, чи сумніви щоденні,Придумані людиною, не варті і гроша.Чому ми щиро віримо у мрії нездійсненні,Коли у нас за кліткою знаходиться душа?За втрачений шанс жалкуватимеш слізно,На схилі старечих та про́житих літ,Тому придивися, допоки не пізно,На власне "сьогодні" та внутрішній світ.Ніколи не пізно почати спочатку,Всі сили зібрати, піднятись з колін,Чи власні думки́ привести до порядку,Чи мури здолати надуманих стін.До цілі невпинно дійти намагатись,Та духом не падати з тисяч невдач,У власній провині покірно зізнатись,Та сили знайти, щоб сказати "пробач".Чи книгу пізнати якусь невідому,Для власного досвіду та надбання,Ніколи не пізно навчатись ново́му,Від "дерева мудрості та пізнання".Піти у похід, чи стати на лижі,Піднятися в го́ри до самих вершин,Каву попити колись у Парижі,Чи в море пірнути до синіх глибин.Купити квиток навмання, на вокзалі,Зайнятися спортом, зробити ремонт,За обрій зайти, подивитися далі,Як виглядає новий горизонт!Використовуйте можливості численні,Та задуми у вашій голові,Бо мрії, що здаються нездійсненні,Не втрачені, допоки ми живі…©️ Роман Марковський#поезія #вірші🇺🇦 💕Народна мудрість

​Притча про образи й самооцінку🌿 У далекі часи жив мудрець, який мандрував по світу. Він допомагав бідним і скривдженим, завжди був готовий вислухати і дати мудру пораду. У кожному місті у нього з’являлися вдячні шанувальники. Одного разу старець вирішив повернутися в рідне місто, в якому не був багато років. Але жителі зустріли його образами. Вони кричали:– Іди, звідки прийшов! Де ти був весь цей час, нероба, поки ми працювали в поті чола?– Жебрак! – підхопив хтось.– Розбійник! Він напевно живе тим, що краде у чесних людей!– Злодій! П’яниця!Але старий ніяк не реагував на ці слова. Він просто йшов вулицею до свого закинутого будинку. Один юнак побіг слідом за ним і запитав:– Чому ти їм не відповідаєш? Я знаю, що ти мудрий чоловік, і всі ці злі слова – чистий наклеп!– Ходімо зі мною, я хочу дещо тобі показати, – відповів старий.Разом вони зайшли в його будинок. Там мудрець довго рився в старій скрині і, нарешті, дістав звідти брудне і пошарпане лахміття.– Ось, приміряй, – з цими словами він кинув ганчір’я юнакові.Той обурено вигукнув:– Навіщо мені ці обноски? Я що, схожий на жебрака?– Ось бачиш, – спокійно відповів мудрець. – Ти відмовився надягати лахміття, бо точно знаєш: ти – не той, для кого воно призначено. Так і мене не зачіпають злі слова, адже я знаю, що насправді вони не про мене. Тільки ти сам можеш вирішити, чи «одягнути» на себе все, що тобі пропонують.Мораль.Не треба слухати тих, хто говорить про тебе щось не те, адже тільки ти знаєш, через що ти пройшов і чого прагнеш. Тільки ти можеш знати, ким насправді є. Слухаючи чужі висловлювання, докори, образи і приймаючи їх на свій рахунок, можна загнати себе в глухий кут, а безвихідь не дає ніякого прогресу. Будь вище цього, будь сильніше і йди до своєї мети, хто б що не говорив.#притчі🇺🇦 💕 Народна мудрість

​Світло душі🌿 - Чому про одних людей говорять, що у них Світла душа, а про інших, що темна, - запитала дочка, - адже в душу людини заглянути не можна. Люди можуть прикидатися.Мати відповіла: - Коли зустрічаєш людину зі Світлою душею, то Тобі Стає Світло. Якщо Ти відчуваєш якусь душевну біль, то поруч з такою людиною вона стихає. Така людина буде зміцнювати Віру в БОГА, Віру в Себе, Ти відчуваєш тиху радість і надію на щастя, хочеться всіх любити і творити добро.- А якщо начебто людина говорить все правильно, але мені від її правильності стає погано? Опускаються руки і життя здається якимсь безпросвітним? Чи означає це, що людина лицемірна і зла?- Ні, доню. Це означає, що душі цієї людини не вистачає світла. Що ця людина нещасна, і спілкуючись, вона неусвідомлено ділиться з Тобою своєю бідою.- І що мені робити тоді?- Світити самій для цієї людини. І чим більше зусиль Ти будеш прикладати, щоб світити, тим більше світла Тобі дасться! Запам'ятай, Світло - це не тільки розмови про ВІРУ і БОГА, Світло - це привітна Посмішка, Добре слово, Підтримка і Допомога. Людина повинна ставати кращою з доброї волі. Не важливо чи стане вона ліхтарем в місті чи маяком на скелях... Головне щоб вона несла в собі світло!#притчі🇺🇦 💕 Народна мудрість

​​Притча про те, як обрати хорошу школу🌿 Батьки вибрали для сина кращого вчителя. Вранці дідусь повів онука до школи.Коли дід і онук увійшли у двір, їх оточили діти.– Який смішний старий, – засміявся один хлопчик.– Гей, маленький товстун, – скорчив гримасу іншій.Діти кричали і скакали навколо діда і онука. Тут вчитель подзвонив у дзвіночок, оголошуючи початок уроку, і діти втекли.Дідусь рішуче взяв онука за руку і вийшов на вулицю.– Ура, я не піду в школу, – зрадів хлопчик.–Підеш, але не в цю, – сердито відповів дід. – Я сам знайду тобі школу.Дід відвів онука до себе додому, доручив його бабусі, а сам пішов шукати кращого вчителя. Побачивши якусь школу, дід зайшов у двір і чекав, коли вчитель відпустить дітей на перерву.У деяких школах діти не звертали на старого уваги, в інших – дражнили його. Дід мовчки повертався і йшов. Нарешті, він увійшов в крихітний дворик маленької школи і втомлено притулився до огорожі. Задзвенів дзвінок, і діти вибігли у двір.– Дідусю, вам погано, принести води? – Почувся голос.– У нас у дворі є лавка, сідайте, будь ласка, – запропонував один хлопчик.– Хочете, я покличу вчителя? – Запитала інша дитина. Незабаром у двір вийшов молодий учитель. Дід привітався і сказав:– Нарешті, я знайшов кращу школу для мого онука.– Ви помиляєтесь, дідусю, наша школа не найкраща. Вона маленька і тісна.Старий не став сперечатися. Він про все домовився з учителем і пішов. Увечері мама хлопчика запитали діда:– Батьку, Ви неграмотні. Чому Ви думаєте, що знайшли кращого вчителя?– Через учнів дізнаються про вчителів, – відповів дід.#притчі🇺🇦 💕 Народна мудрість