📖 Сьогодні, у Всесвітній день книги та авторського права, добра нагода поділитися свіжопрочитаним. Надто якщо книжка перегукується із сьогоденням. В мене це книга Себастьяна Юнгера «Плем’я», у якій порушено багато філософських, психологічних і соціологічних проблем. Автор пів життя присвятив воєнній журналістиці, побував у найбільш гарячих точках планети. У статтях і лекціях він аналізував не тільки події, а дещо глибше – психіку людини та соціуму, які опиняються в екстремальних, часто зовсім нелюдських умовах. І «Плем’я» – результат його багаторічних напрацювань. 👤 Юнгер переконаний: найбільше травмують людину не війна та інші трагедії, а відчуженість. «Мене ніхто не зрозуміє, я вже не потрібен» – це може відчути будь-хто, хто пережив тяжкий досвід. Але особливо, звісно, ті, хто побував на передньому краї подій: ветерани, сьогоднішні та вчорашні бійці. «Вони готові померти за свою країну, але не знають, як для неї жити в мирний час», – каже автор.Відповідь, як же жити, на думку письменника, має дати суспільство. Ветеранам дуже потрібна згуртованість і спільнота, яка не байдужа та приймає. Зв’язок із оточенням – одна з трьох базових, за Юнгером, людських потреб, поряд із відчуттям компетентності та самостійності. 💬 «Важко дати визначення слову “плем’я”, але це люди, з якими ти зобов’язаний поділитися останнім», – пише автор. Саме таке відчуття приналежності притаманне військовим, і саме таким надійним “плем’ям” має стати все суспільство для людей із досвідом війни. Скажу щиро, почала читати цю книгу, знаючи, що вона «зайшла» багатьом українським військовим, її читають ветерани, радять у своїй спільноті. Проте впевнена, що її аудиторія має бути набагато ширшою. Книга потрібна нам усім, бо нагадує, що відчуття приналежності до групи для нас базове. Незалежно від того, військовий ти чи цивільний. І суспільство наше – спільне.🇺🇦 В умовах оборони ця книга, звісно, дуже про Україну й про кожного з нас. Нам особливо потрібне зараз розуміння власних емоцій – можливо, найсильніших за все наше життя. І розуміння відчуттів і потреб інших, зокрема наших захисників. Нам потрібне суспільство для кожного й кожної, щоб ніхто після пережитого не почувався виключеним. 🤝 «Дуже підтримую Україну й пишаюся тим, що ви робите для світу», – каже Себастьян Юнгер в одному з інтерв’ю. І дає пораду цивільним: замість «дякую за службу» (на його думку, цей вислів став надто формальним і відчуженим), сказати «вітаємо вдома». Як не тільки сказати це, а і якнайкраще втілити – запрошую прочитати в книзі.