👥 Приготувати улюблену страву всією родиною, до того ж за участі та з допомогою знаного шеф-кухаря, – така цікава пригода сьогодні одразу в шести одеських родин – учасниць Фестивалю здорового харчування для дітей і батьків, який відбувся в Одесі.Уболівала за родинні команди кулінарів разом з Олегом Кіпером, начальником Одеської обласної військової адміністрації, та Сергієм Лисаком, начальником Одеської міської військової адміністрації. Цікаво, що оцінюють витвори конкурсантів самі відвідувачі фестивалю, голосуючи за вподобану страву. 🔬 Поряд Музей цікавої науки представляє шоу «Наука здорового харчування» – пояснює та показує, із чого складаються газовані напої та як заморожуються овочі. На ще одній локації фестивалю – ярмарок – презентація крафтових виробників Одещини та місцевих закладів професійної освіти. Одеський національний технологічний університет проводить майстеркласи «Солодощі без зайвого цукру», «Здорова тарілка харчування» та приготування корисних ролів і сендвічів.🇺🇦 Бачила вже багато фестивалів здорового харчування на Київщині, Буковині, Хмельниччині, і кожен цікавий по-своєму, бо враховує локальні особливості, рецепти, улюблені продукти.До здорової тарілки наших дітей причетні дуже багато людей. І сьогодні, під час розмови з одеськими батьками, освітянами, шкільними кухарями, нутриціологами, лікарями, шеф-кухарями місцевих закладів і молоддю, переконуюсь у цьому ще раз.🍽 Але всі вони мають одну мету: у доступній формі пояснити важливість здорового харчування цілим родинам і громадам. Ми вже почали корисно годувати дітей у школах (завдяки реформі шкільного харчування з 1 вересня це ще й безкоштовно для всіх 1–11 класів). Тепер важливо, щоб здорова звичка закріпилася на рівні родин. Тоді в нас виросте здорове та свідоме здоров’я покоління.
👥 Що таке по-справжньому безбар’єрна школа? Заклад, у якому максимально дружній не лише простір, а й атмосфера. «Я тут на своєму місці. Мене розуміють. Мені комфортно» – це повинна відчувати кожна дитина. 🏫 Сьогодні, у перший день нового навчального року, разом з Андрієм Бутенком, міністром освіти і науки України, Тимуром Ткаченком, головою Київської обласної державної адміністрації, відвідуємо заклад, який від початку задумували й будували саме безбар’єрним, – гімназію на Київщині. Будівля гімназії, відкрита на початку 2026 року із залученням коштів Європейського банку реконструкції та розвитку, має два ліфти, зовнішні пандуси й підйомники, зручні для всіх туалетні кімнати. За безпеку відповідає величезне укриття – площею 3,3 тисячі квадратних метрів, а за сучасне, наочне викладання – 30 обладнаних кабінетів, зокрема STEM-лабораторії та спеціалізовані майстерні для трудового навчання, робототехніки (із 3D-принтерами), кулінарії та шиття. 🍽 Оскільки гімназія нова, її одразу будували з урахуванням всіх вимог Національної стратегії реформи шкільного харчування. Тут уже є сучасна кухня та їдальня, які мають повноцінно запрацювати вже восени цього року. Ми ж сьогодні мали нагоду побувати також на уроці «Мова гідності», з якого розпочався навчальний рік. Дітям розповіли про важливість формулювань, яких вживаємо. Як важливо, називаючи будь-кого, бачити насамперед людину (тому, наприклад, кажемо не «інвалід», а саме «людина з інвалідністю»).💬 Одним із важливих етапів підготовки уроку стали стратегічні консультації з підлітками. Їх запитували, як вони розуміють безбар’єрність, з якими видимими й невидимими бар’єрами стикаються у школі та повсякденному житті, яких розмов з дорослими їм бракує. Ці напрацювання разом з експертизою команди лягли в основу конструктора уроку, який учитель або вчителька може адаптувати до віку, потреб і контексту свого класу. 🤝 Всеукраїнський урок реалізується в межах Національної стратегії безбар’єрності у партнерстві з Міністерством освіти і науки України та ЮНІСЕФ за підтримки радниці – уповноваженої Президента України з питань безбар’єрності Тетяни Ломакіної і радниці – уповноваженої Президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар’ї Герасимчук. Методичні матеріали підготували EdEra, Центр соціальних змін і поведінкової економіки й Ощадбанк.Кожна сучасна школа має давати дітям не лише знання наук, а й знання того, як буди гідною людиною, як збільшувати людяність навколо себе. І це теж робить світ і наше життя в ньому безбар’єрним.
📝 Здається, що іспит закінчується в ту мить, коли на екрані з'являються бали. Та що насправді відбувається з випускником, коли НМТ позаду, показує дослідження➡️ Так, Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?» провела лонгітюдне дослідження психоемоційного стану майже 42 тисяч учасників НМТ-2026 до тесту й після отримання результатів.Що виявилося несподіваним❓Сам бал майже не корелює із тим, як підліток почувається «після»: зв’язок між отриманим результатом і рівнем дистресу – практично нульовий.Натомість вирішальним є розрив між очікуваним і реальним: не який бал підліток отримав, а який очікував отримати. Якраз у цьому інсайті криється завдання для нас, дорослих: допомогти підліткам формувати реалістичні, гнучкі очікування ще до іспиту. Навіть просте «НМТ не межа твоїх можливостей» з уст тата чи мами вже є помічним. Більше способів підтримки випускників є в гайді, створеному разом із мережею молодіжних просторів «12–21» і реалізованому спільно з Міністерством освіти і науки України та Українським центром оцінювання якості освіти.І ще цифра з дослідження, яку не можна оминути: майже половина (49,6 %) тих, хто пройшов обидві хвилі опитування, перебувала в зоні підвищеного навантаження і до, і після тесту. Для них НМТ не короткий стрес, що минув, щойно результати оголосили, а тривалий стан, із яким вони йдуть далі. Найчастіше – у нову для себе роль студента / студентки.Ці самі випускники за кілька тижнів стають першокурсниками й заходять у заклади вищої освіти з тим самим внутрішнім тягарем, помноженим на виклики адаптації: нове середовище, невизначеність, часом – самотність у гуртожитку. Психоемоційний стан першокурсника – безпосереднє продовження того, що пережив випускник школи. Тож і підтримка має бути такою ж безперервною.📘 Тому в межах «Ти як?» для університетів підготовлено практичні рекомендації з підтримки першокурсників – для викладачів і психологічних служб ЗВО. Йдеться про прості практики, які нагадують: тебе бачать, ти не сам(а). Саме із цього у новому середовищі й народжується відчуття психологічної безпеки.📓 А для першокурсників «Ти як?» разом із Державним університетом «Житомирська політехніка» створила щоденник ментального добробуту Mental Glow. Тут можна відстежувати настрій і рівень енергії, помічати, за що вдячний(а), ставити реалістичні цілі, вчитися відрізняти те, що можна контролювати, від того, що ні.Дослідження показало ще одне: підлітки рідко просять про допомогу, навіть коли їм важко. «Впораюся сам» – так відповідали 63 % опитаних. Але є ще одна копінг-стратегія: «буду серед своїх» – не мовчати, залишаючись наодинці зі своїм станом, а бути там, де є свої. Тому й ЗВО важливо поєднувати обидві ролі: бути місцем, де підтримка приходить першою, і простором, де формується спільнота. Адже серед своїх «впораюся сам» перестає бути єдиним виходом.
Померла дворічна дівчинка, поранена сьогодні внаслідок удару російського дрона у Києві. Дитина, яка народилася під час оборони, так і не побачила мирного життя, бо все відібрала росія. Ще одна, 14-річна дівчинка загинула сьогодні на Київщині від удару росіян по гуртожитку, де мешкала її родина. Уже 37 загиблих у селі Мила під Києвом. Російський удар зруйнував тут десятки домівок і будинок для літніх людей, де жили 45 осіб…Понад 60 годин росія нон-стоп атакує Київ. Місто й передмістя в клубах їдкого диму. Важко дихати. Окрім мирних людей, дітей, нападники намагаються знищити запаси їжі й доступ до неї – вони розбомбили гуманітарні склади ЮНІСЕФ і більшість складів великих українських супермаркетів. Українські міста в цей час ховають загиблих від російських ударів останніми днями: в Чернігові попрощалися зі ще однією маленькою дівчинкою, чотирирічною Жанною, та її мамою Оленою, яких російський безпілотник убив у їхньому домі. Вкотре дитина і мама. Знову.Росії, її режиму та всім виконавцям злочинних наказів не потрібен якийсь конкретний регіон чи його ресурси. Їм потрібно, щоб українців просто не стало. Щоб замість наших міст, шкіл, лікарень і дитячих садків була випалена пустка. Свіжа статистика моніторингової комісії ООН це підтверджує: останній місяць росія б’є по Україні втричі сильніше, ніж раніше. Чотириста тридцять сім цивільних українців, зокрема 17 дітей, убили російські дрони й ракети лише в липні! Україна обороняється вже так довго, що світові часом треба нагадувати базові та очевидні речі. Це росія підступно напала на Україну. Росія – країна, яка в рази більша за населенням і у 28 разів за площею, держава з практично невичерпними запасами вбивчого заліза та ядерною зброєю – декілька років скоює масові вбивства у самому центрі Європи.За всіма карними кодексами, жертва має право оборонятися від маніяка. Вона має право не дати себе вбити й зупинити вбивцю. Допомагати в обороні від серійного вбивці – це нормально, і людяно, і морально. Допоможіть Україні оборонятися.
🏠 Сьогодні в Борисполі відвідала першу «Сімейну домівку» та зустрілася з її мешканцями – Лізою, Назарієм, Дмитром, Марією і Михайлом.Більшість із них значну частину дитинства провела в закладах. Тепер у них є власний простір, спільний домашній побут і дорослі, які щодня поруч – допомагають із навчанням, підтримують і просто вислуховують.Діти провели нас будинком, показали свої кімнати, улюблені куточки та спільний малюнок «Дім моєї мрії». Розповідали про школу, захоплення, плани й те, про що мріють.👧👦 «Сімейна домівка» створена для підлітків, дітей з інвалідністю та великих груп братів і сестер, для яких поки що не вдалося знайти родину. Тут вони живуть у невеликому колі, ходять до школи та на гуртки, разом із дорослими ведуть побут і поступово вчаться самостійності. І важливо: це не заміна родини – для кожної дитини її продовжують шукати.🟦 Перший такий будинок Фундація Олени Зеленської звела в межах масштабування проєкту «Адреса дитинства» за підтримки уряду Об’єднаних Арабських Еміратів. Ми взяли за основу вже напрацьований проєкт та адаптували його до нового формату й потреб різних дітей. Будинок безбар’єрний та енергоефективний, у ньому є власний простір для дітей, спільні зони та укриття. Другу таку домівку Фундація зводить у Чернівецькій області.Дякую Міністерству соціальної політики, сім’ї та єдності України, Державній службі України у справах дітей, Координаційному центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, Київській ОВА та Бориспільській громаді за спільну роботу над упровадженням нової послуги. І окремо – сімейним вихователям, які щодня будуть поруч із дітьми.
👩🏫 Українські освітяни щодня повертають дітям те, що намагається відібрати російська війна: відчуття нормальності, дитинство, розвиток, можливість вчитися, майбутнє та віру в нього. Сьогодні дякую їм під час національної освітньої конференції «Серпнева-2026», яку Міністерство освіти і науки України провело під гаслом «Освіта – справа кожного».І це не тільки про освітян і дітей. Кожен із вас сьогодні знає та вміє більше, ніж кілька років тому. Освіта справді має бути справою кожного. 🫂 Але сама освіта в нашій нинішній ситуації стала за ці роки чимось більшим – синонімом турботи й безпеки. Ідучи на роботу, батьки точно знають: у школі нагодують, у школі є укриття, у школі дитина серед небайдужих людей.Щоб саме так було, ми: 🍎 Продовжуємо реформу шкільного харчування: з 1 вересня безоплатні гарячі обіди (а з ними, сподіваюся, і звичку здорового харчування!) отримуватимуть уже всі учні – від першокласників до випускників, а це понад 3 мільйони дітей. 🧠 Турбуємося про ментальне здоров’я: уряд затвердив Концепцію розвитку психологічної служби до 2030 року. Її завдання – зробити психологічну підтримку частиною шкільного життя, щоб у школі могли вчасно помітити, що дитині складно, і знали, як підтримати. 👥 Будуємо безбар’єрність на всіх рівнях: цей рік присвятили безбар’єрній освіті та просвіті. Кожен має право на рівні можливості у школі та відчуття «я такий, як усі».🏫 Створюємо Школи Супергероїв – освітні простори при лікарнях країни. Їх уже 22, будуємо ще вісім. Адже кожна дитина має право на освіту попри життєві обставини.Пам’ятаю, як до минулого Саміту перших леді та джентльменів ми проводили міжнародне опитування щодо очікувань від освіти: діти й дорослі зізналися, що, окрім знань, сподіваються знайти у своїх навчальних закладах емпатію, психологічну стійкість і навички, як бути людиною в суспільстві. 🌱 Ми ж в Україні маємо ще складніший виклик – підготувати наших дітей до майбутнього так, щоб вони не залишилися назавжди «дітьми війни». Щоб їхнє життя визначав не травматичний досвід, а віра у свої сили та нашу любов і підтримку.
Це дев’ятирічний Гліб і його 29-річна мама Ольга, мешканці Буринскої громади Сумщини. Сьогодні їх у власному домі вбили російські дрони. На наступних фото – ще одна родина: трирічний Дмитрик, бабуся Галина та дідусь Петро. Усіх їх російські дрони вбили кілька днів тому на Київщині. Тато Дмитрика, який намагався врятувати близьких, свідчить: після першого безпілотника, що вбив сина, в їхній двір прилетіло ще п’ять, відверто цілячи в тих, хто вижив.Російські дрони щодня полюють на людей в Україні. Не на лінії фронту – у тилових містах. Я знаю, в це важко повірити в цивілізованих країнах. Бо хіба це не порушує правил війни? Але саме так воює держава-терорист росія:• Б’є по громадському транспорту: 13 серпня російські дрони атакували потяг Одеса – Дніпро з 340 людьми. Удар забрав життя машиніста та його помічника, які до останнього гальмували потяг, щоб урятувати пасажирів.• Б’є по мирній праці: днями російський дрон убив дніпровського фермера Вадима Єрофеєнка в комбайні під час збору пшениці. • Б’є по цивільних автівках: за кермом убито харківського науковця та зооволонтера Геннадія Симбірського. Він опікувався понад 40 врятованими котами й собаками.«Любій Олечці та Віталіку від мамочки» – вінок із такими словами лежить на остові ще однієї згорілої автівки в Херсоні. У ній російський дрон убив подружжя, яке їхало на роботу.Херсон – місто, що особливо страждає від російського дронового сафарі. Сюди прилітає близько 2 тисяч російських безпілотників щотижня, і ніхто з херсонців не знає, чи переживе ще день. У мережі є відео полювання дрона на продавця місцевого ринку, страшне у своїй буденності. Прошу моїх іноземних читачів переглянути його, щоб краще зрозуміти, що саме робить росія. За кожним таким злочином – не абстрактна система. Живі та свідомі своїх дій росіяни, оператори FPV-дронів чи коригувальники далекобійних БпЛА, чітко бачать цивільних на своїх моніторах і спрямовують вибухівку на беззахисних українців. Спостерігають їхні відчай і смерть у прямому ефірі. Ким треба бути, щоб це робити?Батько вбитого Дмитрика каже, що метою його зруйнованого життя стане покарання для військових злочинців. Я також закликаю світ до справедливого трибуналу для російських убивць. Але ще раніше закликаю допомогти Україні їх зупинити.
Слово «полон» охоплює безліч відчуттів: страх, безсилля, порожнечу. Це не просто втрата волі – це руйнування цілого світу, у якому все мало сенс. У полоні життя завмирає між двома подихами, а простір звужується до кількох метрів бетонної підлоги та звуку кроків у коридорі. 💻 Про психологічні стани під час примусової ізоляції розповідає друга серія освітнього серіалу «Не нашкодь: підтримка після звільнення з полону» від «Ти як?» та Дія.Освіта. Практичний гід із 10 епізодів пояснює, що відбувається в неволі, які травматичні досвіди може дістати людина та як коректно підтримати тих, хто повернувся додому. Зокрема, у другій серії йдеться про те, що 👇🏻 📍 У примусовій ізоляції неможливо контролювати ні власне тіло, ні час, ні простір.Людина позбавлена всього, що робить її життя живим. Кожну хвилину визначає воля інших, а побут зводиться до очікування: світла – коли дозволять, води – коли дадуть, мінімуму їжі, який стає інструментом покарання. Холод, волога й запах неволі формують нову «нормальністю», яку важко навіть уявити тим, хто живе у звичайних умовах. У полоні час вимірюється не годинами, а краплями води чи тишею між ударами серця. Сон стає уривчастим – часто під світлом, яке не вимикають, або під страшні звуки, що не вщухають. Виснажується не лише тіло, а й розум. 📍 Людину навмисно позбавляють можливості впливати навіть на дрібниці.За неї вирішують, коли сісти, коли говорити, коли підняти очі. Фізичний тиск супроводжується психологічним. Система полону працює задля однієї мети – зруйнувати здатність людини опановувати себе, змусити її втратити внутрішній ритм і власну суб’єктність. Але саме тоді, коли здається, що не залишилося нічого й навколо тільки порожнеча, у глибині народжується тихий опір – бажання зберегти бодай краплину свого. Починається боротьба вже не за фізичне виживання, а за власну ідентичність. 📍 Психологічні стани в полоні – це подорож через темряву. Вони не мають чітких меж. Але люди з досвідом полону говорять про одні й ті самі етапи: 1. Шок і несприйняття реальності. Людина ніби спостерігає за собою збоку. Вона не кричить і не думає – вона просто завмирає. Це природний механізм виживання, коли свідомість боронить себе від надмірного болю.2. Адаптація і пошук закономірностей. Мозок шукає будь-яку системність у хаосі. Людина створює ритуали: рахує дні, кроки чи повторює молитви. Ці дрібниці дають ілюзію контролю, яка стає реальним порятунком і опорою.3. Виснаження тіла та розуму. Вичерпуються всі ресурси – тіла, свідомості, пам’яті. Кожна думка «болить», а кожен день схожий на попередній. У цей момент зникає розуміння часу, і людина існує в нескінченному «тут і тепер». ❤️🩹 Витримати допомагають віра, гідність і сенс. Разом вони утворюють ядро стійкості – внутрішній центр, що не підкоряється зовнішньому насильству. Якщо це ядро живе – людина вистоїть.ℹ️ Освітній серіал створений для платформи Дія.Освіта в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» у співпраці з DIGNITY – Данським інститутом з протидії катуванням – за фінансування Міністерства закордонних справ Данії. Експертну й аналітичну підтримку забезпечили Координаційний центр з психічного здоров’я КМУ, управління реінтеграційних заходів Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу Збройних Сил України, Міністерство у справах ветеранів. Медіапартнером виступила Starlight Media. Технічну підтримку надало ГО «Безбар’єрність».
Коли щоденне життя звужується до трикутника «робота – новини – сон», прості радощі непомітно зникають. Люди часто відкладають час на себе, вважаючи улюблені справи марнуванням сил. Насправді ж хобі – не примха чи розкіш, а науково доведений інструмент, який допомагає перезавантажитись і повернути собі радість життя. 📊 Дослідження ЮНІСЕФ і «Ти як?» показало, що поряд зі стабільною роботою та підтримкою родини саме хобі є одним з основних чинників, які найбільше зміцнюють стійкість людини. Фізично активні та спільні сімейні захоплення допомагають дорослим і дітям краще долати хронічний стрес. 🎨 Коли людина занурюється в улюблену справу – малювання, музику, кулінарію, садівництво, – вона може увійти у стан потоку. Фокус уваги м’яко перемикається, потік тривожних думок стишується, а мозок отримує важливий сигнал контролю: «Я можу впливати на речі тут і зараз». Це повертає відчуття опори й допомагає запобігати емоційному вигоранню. Водночас не існує «правильних» чи «неправильних» захоплень. Головний орієнтир – щирий інтерес до самого процесу, і тут результат не має вирішального значення. 👉 Більше ніж просто захоплення: як хобі повертає нам сили та що кажуть дослідження – про це розповідає матеріал на платформі «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров'я. Фахівці пояснюють, чому відновлення – це не втеча від реальності, як знайти заняття, що справді викликає радість, і чому для цього не треба ні великих витрат, ні багато часу.
Учора ці люди були ще живі. Планували, говорили з рідними, готувалися до нового дня. Сімнадцятьох жителів Києва та області вбили росіяни цієї ночі. Вони випустили по столиці та регіону 28 ракет, серед яких протикорабельні й балістичні, та понад 100 ударних дронів. Для тих, хто, на щастя, не знає, поясню, що таке балістична атака. Ракета долітає до Києва за 2–4 хвилини. Замало, щоб сховатися. Нереально для людей старшого віку, родин із дітьми. За цей час неможливо навіть спуститися в укриття.Тому нова тактика росії – атакувати Україну саме балістикою – націлена на те, щоб убивати беззахисних цивільних. Убивати якомога більше. І, звісно, росія користується тим, що Україні бракує ракет-перехоплювачів, про які просимо світ уже кілька тижнів. Зараз, коли пишу це, триває надважка робота рятувальників: коли вони розбирають завали охоплених вогнем будівель, температура повітря сягає 45 градусів за Цельсієм. Але під розпеченими брилами ще можуть бути живі люди. Ще один страшний ранок в Україні. Таким його зробила росія. Такий він по всій країні. На Дніпропетровщині – там ховають восьмирічного Максима Разлога, юного футболіста, і його тата Едуарда, рятувальника. Напередодні російський дрон убив їх на місцевій заправці, коли вони їхали з матчу Максима. У Сумах батьки на залишках дому оплакують доньок: п’ятирічну Емілію та 10-річну Софію. Вчора росіяни вбили дівчаток у їхній спальні керованою авіабомбою. Як можливо те, що творить росія? Для того щоб зло відбулося, треба, щоб воно почувалося безкарним. Щоб на нього почали дивитися як на варіант норми. Щоб більшість людей у світі відвернулася і пішла жити свій кращий, ніж в Україні, день. Не відвертайтеся. Побачте зло. Хоча б для того, щоб воно не торкнулося вас.
TGLIST.COM.UA
