Ukrainian Science Channel | Щоб реформувати університети, спочатку потрібно вирішити питання глоба...

Щоб реформувати університети, спочатку потрібно вирішити питання глобальних рейтингівНещодавня стаття в Nature актуалізує проблему, яка вже багато років перебуває у фокусі дискусії : глобальні університетські рейтинги стали структурним обмеженням, що визначає поведінку закладів вищої освіти значно сильніше, ніж реальні потреби суспільства:https://doi.org/10.1038/d41586-025-03636-xУніверситети дедалі більше «підлаштовуються» під логіку зовнішніх агентств, чию легітимність ніхто не делегував, і які оцінюють лише вузький зріз університетської діяльності.У статті наголошено на кількох ключових проблемах:• переоцінка цитатно-публікаційних метрик і вторинних проксі показників (репутаційні опитування, працевлаштування випускників);• ігнорування соціальної місії університетів: відкритої науки, інклюзії, третьої місії (вплив на громаду), сталого розвитку;• непрозорі вагові коефіцієнти, використання недосконалих даних без похибок, відсутність визнання структурних переваг одних інституцій над іншими.У статті пропонується трирівневий підхід до реформи: від публічного визнання недоліків рейтингової моделі, через створення незалежних механізмів збору якісних і контекстних даних, до радикального перезавантаження логіки рейтингів: включно з кластерами замість ранжування, рівними вагами, наративними есе та відмовою від універсального «топу».Це вже не перша публікація такого масштабу: питання обмежень рейтингів регулярно порушували EUA, INORMS, автори DORA та Leiden Manifesto, а також численні дописи в наукових блогах. Стаття в Nature лише підсумовує наростаючий консенсус: глобальні рейтинги не відображають складності університетських екосистем і не можуть бути підставою для стратегічних рішень держав чи інституцій.«Denominator problem»У контексті цієї статті мені згадалося те, що у наукометрії прийнято називати проблемою знаменника. Йдеться про те, що абсолютні показники не можна інтерпретувати без урахування масштабу системи — кількості науковців, бюджету, ресурсів, інфраструктури, обсягу навчального навантаження, регіонального контексту, рівня автономії тощо.Оцінювати університети без знаменника означає винагороджувати лише масштаб, а не результативність.Тобто університет з 5 000 співробітників гарантовано матиме вищі абсолютні показники (публікації, цитування, гранти тощо), ніж інституція з 500 співробітників, але це не завжди означає, що вона ефективніша.Великі багаті університети зосереджують ресурси і тому автоматично «кращі» в рейтингах, навіть якщо їхня продуктивність на одного дослідника нижча.Саме ігнорування знаменника створює системну нерівність і підсилює олігархічну модель глобальної науки.Для України ця проблема ще гостріша. Переважна більшість національних рейтингів не враховують знаменник узагалі.Фактично, вони:• порівнюють університети різних масштабів так, ніби вони рівні за ресурсами;• не враховують регіональні умови, зокрема переміщення, руйнування інфраструктури, мобільність студентів і викладачів, війну;• не коригують за чисельністю науково-педагогічного персоналу, обсягом фінансування, стабільністю набору студентів;• не враховують внесок у локальні громади, міжнародні партнерства, open science, вплив на регіональний розвиток.Тому висновок статті Nature абсолютно релевантний для українського контексту: жодна реформа університетів не матиме сенсу, доки система оцінювання не буде радикально переглянута.