Златкін про навчальний центр:«Ок, багато в лічкє питають за той конкретний НЦ, де я опинився після мобілізації, то зроблю вам пару замальовок. Всідайтеся, багато літер:За перші три тижні там я скинув 11 кг. То безумовно плюс, якби добряче ганяли на заняттях. Але причина зовсім інша – годували там вкрай хуйово. Ні, в офіцерській столовій, куди зазвичай ведуть комісії з перевірки, все на вищому рівні. А після солдатської, що знаходиться в семи кілометрах від зразкової, ви будете ср@тися по кілька разів на день По прибутті одразу забирають телефон, типу "на зберігання". Зв'язатися з адвокатом щодо оскарження ВЛК, ніяк. Подзвонити родичам дають по 15–20 хвилин на тиждень – в самому кращому випадку. Як правило, перший тиждень взагалі не видають телефон. Заборонено йопта. На другий тиждень дадуть на десять хвилин, щоб встановити застосунок ПУМБа, коли оформлюють банківську картку в палаткє ППП. Й одразу забирають. Якщо знаходять запасний – відбирають і прибивають його до дерева. Якщо тобі потрібні якісь спеціальні ліки – родичі тобі ні фіга не зможуть передати. Бо шо? Нема телефону. А в медпункті на весь батальйон три коробки ібупрофену та коробка ампул, щоб вколоти від тиску або обезбол. До речі, епітептиків на МП приводять до тями нашатирьом. Коли я лежав в палаткє з температурою 38,5 майже тиждень не взмозі піднятися, градусник мені намутили пацани якимось правдами і неправдами. На МП ніхто не відвів, звідти також ніхто не приходив. А знаєте, чому? Бо до МП приводять тільки якщо температура вище 38,6 більше трьох днів! Щоб потрапити до центрального медпункту, тобі потрібно доповзти якось до плацу на шикування і якщо сержант змилується, то після аж наступного шикування тебе відведуть до МП. А якщо там санітар побачить, що ти дійсно можеш скоро відкинути копита, то запише тебе в три журнали і видасть направлення на наступний день до ЦМП. Виключно з міркувань, щоб його потім не €б@ли перевірками і розслідуваннями через твою смерть. Були прецеденти. Неодноразові. Десь в середньому раз–два на місяць З власного досвіду: на полігоні я під час бігу зачепився і впав, зламавши руку. Рівно о 5:30 ранку. Бо ще темно і ні фіга не видно під ногами. Думав просто вдарився і немає перелому, бо пальці рухаються. Ну, замотав бинтом лікоть і так і ходив на шикування та навчання аж до обіду. Після обіду сержант каже "я €б@в, шоб мєня із-за тєбя €б@лі, π$дуй в медпункт". На МПшці мені вкололи обезбол і виписали направлення на ЦМП. Слава Богу, на центральному виявився хірург, який мене знає ще з 2014 року під донецьким аеропортом. Каже, Тіма, в тебе дійсно перелом, то вже за кордон на навчання не їдеш. Викликав мені швидку і ввечері мені в обласній лікарні наклали гіпс. З тим гіпсом я ще чотири дні пролазив по полігону, бо травма сталася в четвер, а відпустку на лікування виписали у вівторок О, да! Про шикування не розповів! У нас їх було на день до фуя. О 5:30, о 7:00, о 9:40, в 11:30, 12:30, 14:00, 15:40, 17:00, 19:00, 20:30 і в 21:30. Це обов'язкові. Не рахуючи, шикування коли приїздили покупатєлі або хтось втік. Але головна фішка нашого батальйону була в шикуванні через тривогу ;) Уявіть: гуде тривога. Ми дружно вибігаємо з палаток і прямуємо не в найближчі бліндажі, що типу укриття вважаються – хєр там! Ми біжимо півкілометра на плац! І коли там перевірять наявність всієї роти, тоді колоною по три топаємо... За межі батальйону! І там розсажуємось в окопчики, які мені максимум по плече. А, і ти повинен бути зібраним по формі п'ять. Хіба шо без калашматаІ добре, якщо то вночі просто летять ракети над Рівненщиною. Бо в разі шахедів сидіти тобі там до ранку. Після відбою тривоги, нас знову шикують і ведуть колоною на територію батальйону. Де знов шикування-перекличка і можете розходиться по палаткахІ на закусь: в тому НЦ суто навколо нашого батальйону було вирито глибокий рів. По всьому периметру. П'ять метрів вглиб і чотири вшир, міряв рулеткою. Коли ж я приїхав після травми продовжити довідку про лікування, за отим рвом по всьому насипу був вже натягнутий колючий дріт.