Ділюся думками з нагоди 6-ї річниці заснування проекту Kowel.VintageЗнаєте, інколи я скаржусь на свою пам’ять. Періодично щось дуже банальне може просто вилетіти з голови, через що періодично гніваюсь. Однак, коли згадую, що живу водночас у двох містах — у фізичному Ковелі сьогодення та метафізичному Ковелі столітньої давнини — стає легше. Адже розумієш, що дехто й суще не здатен переварювати, не кажучи вже про те, щоб ще й утримувати в голові загальну й непротирічну палітру історії минулого: хронологію розбудови міста, долю кожного з його мешканців тощо.Чималий шлях у дослідженні історії Ковеля вже подолано. Гадки не маю, скільки десятків тисяч сторінок я прочитав і скільки тисяч фотографій, схем та документів переглянув…Однак знаю точно одне — роботи ще багато.Одного разу ви побачите від мене повноцінну книгу про історію Ковеля. Цілком можливо, що й не одну. Вірю, що ви й самі бачите, як відповідально я ставлюся до цієї справи, тому з книгою поспішати точно не буду.Оскільки бути першим — надзвичайно складно.Чи міг би я написати її зараз — звісно, що так. Матеріалу дуже багато. Однак зараз це буде не те, що я хочу бачити, а точніше — відчувати. У цьому плані у мене розвинена внутрішня «чуйка», чи, можливо, краще це назвати «інтуїцією» щодо взаємодії з дослідженням. Коли ти пропускаєш кожну деталь крізь себе — і вони усі наповнені змістом. Назву це відчуттям, що ти наближаєшся до істини. Поки я цього не відчуваю — далі не йду. Не буду зраджувати собі. Зважаючи на ті історичні обставини, що архів Ковеля згорів разом з містом під час боїв у 1944-му, перед мною стоїть складне завдання із пошуків різних клаптиків інформації та документів з різних архівів по всьому світу. Навіть зараз у мене є кілька архівів як в Україні, так і за кордоном (зокрема й у Росії), у яких потрібно переглянути документи. У деяких випадках комедія полягає навіть у тому, що шукати вже нічого не треба — я усе знайшов. Але через війну доступ до цих матеріалів обмежений. Водночас я розумію, що ще багато чого випливе в процесі дослідження.Загалом завжди щось нове виринає на поверхню — як-от старі фотографії Ковеля, що час від часу з’являються на аукціонах. Чимало фотографій дають можливість набагато більше і, що головне, точніше описати минуле міста та його архітектуру.На відміну від людей — старі фотографії не брешуть.Щодо моїх краєзнавчих дописів. Остання повноцінна стаття на сторінках Kowel.Vintage була опублікована понад рік тому — 11 жовтня 2024-го. На це є низка причин.У мене лише дві руки та одна голова — я не науковець на заробітній платі. Окрім краєзнавчого хобі, потрібно ще жити життя.Загальний фон у сьогоднішній дійсності теж певною мірою вплинув на моє бажання вести цю справу публічно. У мене відрада від розумово неповноцінних, у яких усе «не на часі», або ж тих, хто не здатен відрізнити «должне / суще» чи констатацію факту від його схвалення.Однак головна причина полягає у мотивації — мені просто набрид формат статей.Та в цьому є й позитив.Я завжди там, де мені цікаво, або, як я люблю казати, — «задовольняю внутрішнього Шерлока».Краєзнавчий інтерес нікуди не зник: я й далі шукаю нову інформацію, купую старі фотографії та документи, досліджую — лише з тією різницею, що цей інтерес набуває нових форм.Як приклад з реалізацій таких «форм» можна назвати інформаційні дошки, які розміщені на фасадах Ковеля, з описом історії старих будівель, вулиць, різних особливостей. До речі, завдяки фінансовій підтримці підприємців і активних людей та при дизайнерському забезпеченні агенції Gárne Agency таких дошок по Ковелю уже розроблено 30 штук. На мій погляд, як для приватної ініціативи при нульовому старті, то результат прекрасний. Планомірно цікавлюся й іншими інструментами, які можна буде використати для реалізації частини інших моїх ідей.Тому моя творчість у межах Ковеля може й буде надалі набувати різних нових форм.На завершення:Багато чого змінилося.Я змінився.Буду там, де мені цікаво.Дякую, господа, і до зустрічі.