Шарварок

Той факт, що навіть Володимира Петрова можна виставити українським державником, свідчить, наскільки здатне до масштабування людське мислення, у машини ніколи не вийде так.Ось тут ми вже писали про роль масштабування мислення в експерименті Еша, коли групове підсилення може настільки масштабувати поняття «білого», що до нього буде включено і «чорний».Це також до вчорашньої згадки щодо практик «чженьмін» в ключі того, що перед початком дискусії потрібно чітко визначитись з поняттями, інакше ми просто скотимося в маніпуляцію словами.Ще дію масштабування ми можемо побачити на прикладі тренсгендерної істерії, хвилі якої накочуються на нашу Ойкумену з боку Орієнту. Мені ж іще на природничо-географічному факультеті розповідали, що явище ядерного трансгендеризму вкрай рідке і випадає одне на сотні тисяч, тим більше цілком лікується корекційною терапією. Тому, гадаю, що 99,99% нинішніх трансгендерів – це виключно жертви масивної пропагандистської обробки мізків, які розширили поняття тарнсгендеризму так широко, що самі у себе знайшли його ознаки. Той факт, що в деяких країнах навіть психологічна допомога таким людям криміналізована, дозволяє цій масовій істерії ширитися практично безборонно. Інакше б всі ці персонажі «вини/їх» вимерли б дуже швидко, як квадробери.Те саме стосується, до речі, і ковідки, в яку перехворіли усі, хто вірить у бацилу, і не перехворіли ті, хто не вірить. Те саме стосується і усіляких маніяків – як тільки подробиці про чергового неадеквата починають випльоскуватися у пресу, дуже часто знаходиться якийсь оригінал, що починає вважати себе тим самим маніяком, і йде творити злочини по його лекалам.Певною мірою, таким є маляр Миколка із «Злочину і кари» Достоєвського, хто читав. НБ. До слова, як виникають громадянські конфлікти: часина суспільства під впливом демагогів починає сприймати як «своїх» адептів тези про Петрова-націоналіста і як «чужих» - заперечників згаданої тези. Оскільки агресивний інстинкт вимагає вигнати чужих а межі кормової ділянки, ніякі логічні заперечення сприйматися не будуть – так як мова йде про ідентичність, їх просто витіснять когнітивні дисонанси.

Моя сторінка в Фейсбук встановила рекорд по відвідуваності, після допису, що Данію не можна визнавати демократичною країною черещз наругу над її коріними мешканцями, що провадилася Копенгагеном протягом десятиліть. Аргументація зводилася переважно до двох пунктів:▪️Це було давно, і вже нікого там не стерилізують і дітей у матерів під приводом неповноцінності не забирають ▪️Данці забезпечили інуїтам безкоштовну медицину, а чого добився ти?І оце і є по суті зразок того постгеноцидного мислення, про яке писав Євген Маланюк. Що мене лякає у ньому, так це те, що з таким настроєм уже наступне покоління українців не буде мати ніяких претензій до мосаклів, а згадки про їх нинішні злочини будуть трактуватися, як ознаки неофашизму, екстремізму тощо.Власне кажучи, саме через коротку пам’ять українці програють змагання з поляками щодо трактування пацифікацій, Волині, УПА тощо. Хоча теоретично мали б брати з поляків зразок і посувати історичні претензії ще далі в глибину сторіч, потроху додаючи до них іще й претензії територіальні.Подібне мислення також протирічить практиці «чженьмін», при якій перш ніж говорити, що щось було давно, потрібно визначити поняття «давно». Наприклад, я не вважаю, що поки живі жертви євгенічних практик Копенгагену, а реалізатори цих практик є респектабельними данськими політиками, можна говорити про якесь вирішення інциденту. До того ж винні тут не тільки конкретні виконавці, а і сама неокомуністична данська влада, накладена на глибоко поганський скандинавський світогляд. Я не уявляю, такої ситуації, щоби гебреї викрали у Аргентині Айхмана, доставити його до Ізраїлю, а тут їм кажуть, трах-тібідох, то ж давно було і уже років двадцять, як нікого до газових камер не відправляють.Я вже не раз казав, що можна за моделі для поведінки брати історичні практики Кореї, де претензії за примус кореянок до сексуального рабства стосуються ще першої половини ХХ століття, але це не заважає спільними зусиллями обох Корей блокувати будь-яке визнання Ніппону за моральний авторитет та демократичну країну у світовій політиці, до його остаточного покаяння (про феномен японських професорів в Кореї читати тут). Варто, правда, сказати, що і той рівень покаяння, який до цього часу демонстрували японці, за великим рахунком виглядає швидше знущанням. Для пересічного ніппонця будь-які військові злочини компенсуються програсивістськими тезами штибу «зате Імператор збудував корейцям їх першу залізницю». Неважко помітити, що це та сама теза «зате данці зробили інуїтам безкоштовну медицину», немов би одне компенсує інше.Не кажучи про те, що хизування безкоштовною медициною – це ознака авторитарних країн, як і вже згадувана нами радянська підміна балетом добробуту. В принципі на Кубі теж є безкоштовна медицина. Там просто більше немає нічого іншого.

Останнім часом доводиться чимало чути за "польське економічне диво", і що ця країна демонструє якісь дуже пристойні в порівнянні з іншими державами ЄС показники. Дехто навіть пов'язує це із великою присутністю українців, хоча, як бачиться, українці в цій країні навіть не здатні створити розгалуджену систему крупного етнічного криміналу. Для мене це навіть більш визначальний момент, ніж винниченківські україномовні повії. Бо україномовних повій я якраз бачив чимало, а от українського бандита, такого собі міжнародного Хмарука, що взяв би цих рольніків за зябра, на жаль, ні. Тому доводиться перебиватися на зборі полуниці, а цим ні власний бюджет, ні польський державний не поповниш. Такий собі фріган Павло Зуб'юк, що працює у Варшаві делівером в перервах між постами до фейсбуку на геополітичні та глобальні етнопсихологічні теми є жалюгідною карикатурою на проісходящеє.Але я не про те, а що візуальні студії над поляками не дають підстав говорити за прогрес. Половина їх продовжує працювати сантехніками десь по Лондонам, частина розважається наскоками на потяги із українським збіжжям. Власне ніяких змін на краще я там не спостерігаю, ба більше: у тимчасово окупованому Холмі десь зник вокзал, так що з милосердя Сергія Лещенка "Укрзалізниці" довелося посилати полякам вагони незламності, аби вони горопашні на тій станції геть не задубли.Мені здається, що найкраще ситуацію можна пояснити такою схемою: насправді Польща не виривається уперед, а лише деґрадує трохи повільніше за інші країни континенту. Це загалом у польському тренді — перебувати на европейському маргінесі, хронічно відстаючи від нагальних тенденцій. Тому, можливо, поляки ще зберігають той інерційний ріст, що був в Європі на зламі 80-90-х років, перш ніж слідом за Бундесом та іншими колишніми європейськими локомотивами гехнутися у прірву.

Причому усі ці події навколо Гренландії свідчать, що набута безпорадність - це взагалі проблема не лише України, а і неокомуністичних країн загалом. Коли через страх чи невміння прийняття стратегічних рішень підміняється якимись симулякрами. Коли замість реформи енергосистеми ставляться намети незламності. Коли головним опитуванням в «Дії» воюючої країни є відбір на Євробачення. Коли весь смисл перебування Кличка на посаді мера колапсуючого міста зводиться до будівництва абсолютно непотрібних мостів та велодоріжок. Хронічне невміння масштабно мислити і системно діяти є хворобою нашої ситої цивілізації, яка нездатна реагувати на виклики так, щоб це не сприймалося анекдотично. Тринадцять бундесзольдатів у Гренландії це навіть ще смішніше за «п’ять тисяч шоломів» від Меркель.А іще все хочу спитати: чи з реалізацією наших конституційно-євроатлантичних устремлінь не вийде так, що українські військові в складі сил НАТО будуть гинути на гренландських льодовиках у війні проти нашого ж стратегічного союзника?

У Лу Сіня є така притча. До батьків новонародженого прийшли з поздоровленнями троє гостей. "Прийде час і ця дитина стане багатою", - сказав один, і був обдарований батьками. "Прийде час, і ця дитина стане знатною", - сказав другий, і також отримав подяки. "Прийде час, і ця дитина помре", - сказав третій, і був відлупцьований усіма присутніми.При цьому улюблений письменник товариша Кім Ір Сена ставить питання так: оскільки очевидно, що третій сказав однозначно правду, а двоє перших, швидше за все, збрехали, як говорити правду так, щоб по можливості бути менше битим (підказка: слідувати у-вей і не говорити взагалі нічого).Це ж, до слова, стосується і дискусії щодо Ірану: я на прикладі низки українських майданів абсолютно щиро переконаний, що ні до якого покращення ситуації там ніякі протести не приведуть, і ті, хто мені днями писав про прекрасний Іран майбутнього, швидше за все навіть самі це знають. Тим більше, що там вештається цей Пехлеві, сім'я якого і так довела персів, що вони вибрали аятолл, як кращий варіант.Але це зовсім не значить, що я не хочу знищення цього режима, що воює із нами. Просто мені настільки ж байдуже, що буде собою представляти Іран після Ісламської Республіки, як і Трампу - що буде являти собою влада в Боліваріанській Республіці після Мадуро. Може, вона взагалі провалиться крізь землю разом із місцевими жінкинями. Це як до Золкіна колись додзвонилася російська лібералка з питаннями, щодо докорів сумління: він взяв у полоненого кримінальника інтерв'ю, а потім у Пригожина того забили насмерть кувалдою. На що Золкін відповів у тому дусі, що йому абсолютно байдуже, що буде відбуватися з московським лайном, і якщо його закувалдили, то людству стало від того тільки легше, погодьтесь.

Хай розквітає сто квіток, хай змагаються сто шкіл Зрозуміло, що з таким міністром освіти плагіатором та соросям, як Оксен Лісовий, батьки будуть ховати дітей не тільки в Московському патріархаті, а й хоч в підпільних читальнях Михайла Булгакова із спіритичним викликанням духу Йосипа Бродського.Цей прецедент, до речі, піднімає також і питання доцільності єдиної уніфікованої державної системи - її крихкість полягає у тому, що деструктивний міністр може запросто звести її до євростандарту, коли школи будуть випускати інфантильних сніжинок, без жодних знань, окрім гендерних, не пристосованих до виживання у реальному світі.Причому уніфікована освіта - річ по суті своїй антиеволюційна, вона покликана не давати знання, а індоктринувати молодь у відповідності до поточних проблем правлячого класу. Шкільні програми мають бути різні, децентралізовані і часто протирічні одна одній. До освіти має бути повернута церква — принаймні я не бачу в ній більшої шкоди за той комунізм, що вкладається в голови зараз. Мені можуть закинути, що якась кількість учнів піде тоді в монастирі МП, на що я закину, що конкуренцію їй має скласти добра церковна школа від Філарета. Та й ПЦУ замість циганення політичних плюшок від Офісу президента, могла б відточувати свої принципи у відкритій конкурентній боротьбі.Тому що існує таке поняття, як ентропія і для того, щоб отримати ефективну навчальну модель треба генерувати сотні чи й тисячі неефективних. Уніфікованість освітнього процесу адміністративним чином є завідомо програшною в конкурентній боротьбі. А ще від навчання усувається така важлива складова, як батьки, які могли б у конкурентному середовищі вибирати більш ефективні учбові заклади для дітей.Тим більше, Конституція гарантує відсутність у країні єдиної державної ідеології, але при цьому чомусь толерує затверджені державою підручники з цілком конкретними ідеологічними засадами. причому я так бачу, що Лісовий націлився і на репетиторів, які можуть давати значно кращі знання, аніж школа - з людьми цієї професії наразі так само енергійно розправляється Лукашенко.

Українська нація наскільки мужньо протистоїть агресору, настільки одночасно з тим готова плазувати перед будь-якими західними пройдисвітами, що видають себе за гуру у самих різних галузях. І це не лише стосується псевдоамериканських фахівців у блогосфері, шбибу того ж Любарського.Оце призначення марксистки Христі Фрілянд економічним радником Зеленського ще й після сумного досвіду Яресько з Супрун – це найшвидший спосіб перетворити Україну на ще одну Венесуелу навіть без ніякого Путіна. Досвід послихи Маркарової, яка пересварилась з усіма центрами впливу у ЗСА заради сумнівної лояльності перед демократами, теж нічому не вчить.Причому ж неважко припустити, що у міру осушування Дональдом Трампом вашингтонського болота, кількість оцих безробітних еспертів від лейтенанта Шмідта в Ойкумені буде зростати експоненційно – як у 1990-х зростала кількість американських проповідників на київських вулицях. Причому вони без сумніву почнуть підміняти експертні консультації нав’язуванням неокомуністичних цінностей – чим, власне, ці люди і займалися в США в перервах між корупційними оборудками.І геть некритичне ставлення до «фахівця із Заходу» з боку українського суспільства несе для нас в перспективі неприховану загрозу.

Ви, певно, тежє помітили що деяка частина Фейсбука – і то з патріотичного його сегменту – почала заступатися за Мадуро, звинувачуючи Трампа у топтанні по міжнародному праву. Звичайно, що можна усе це списати на питомий вітчизняний антитрампізм, та не все так однозначно.І це не тільки до питання про комітет з помилування Індіанця Джо.Щоб зрозуміти природу таких дописів, а також втямити причини їхньої неочікуваної ефективності, треба спочатку дати відповідь про природу поняття «справедливості». Я вже писав, що в основі її є редукований груповий інстинкт, який раніше формував наших пращурів у зграї, а нині повністю подавив ще один інстинкт – агресивний, що формував протилежне поняття «свободи». Він же породжує і соціальну роль «рятівника» у трикутнику Карпмана. Через те Абрам Фет і критикував Хайєка, який писав, мовляв, капіталістичний світ настільки яскраво демонструє свої переваги над соціалізмом, що сама очевидність призведе до краху комуністичних експериментів. Але не врахував того, що «справедливість» знаходиться у нас в прошивці, через що є багато прикладів – від російських народовольців до мера Ню-Йорку Мамдані – коли люди з достатком вдаються до суїцидальних в усіх відношеннях кроків заради «справедливості».З цим пов’язаний і колапс європейської соціал-демократії, до слова.Характерно, що те, що сприймається як "справедливе" водночас є економічно збитковим, або максимально затратним. Чим користуються й усілякі пройдисвіти, наприклад, від "зеленої енергетики". Мал Цзедун в ім'я справедливості зруйнував Китай так, що День Сяопіну довелося розгорнути масове вивчення гасла "практика - критерій істини", аби повернути населенню здатність до критичного мислення.Причому суспільство здатне до саморегулювання. Оскільки груповий інстинкт починає домінувати в ситому, благополучному світі, то спровоковані ним утопічні ідеї починають цей світ руйнувати – допоки він не впаде до стану голоду і потреби фізичної боротьби за виживання. Після чого його починає подавляти інстинкт агресивний, який диктує наплювати на справедливість і відстрілювати із кольта 45-го калібру будь кого в зоні видимості твого ранчо.Гадаю, що ассабійї теж мають схоже підґрунтя.

Ще трохи допишу про групове мислення.В своїй безсмертній класичній праці я згадую бердяєвське спостереження, що російський більшовизм є спробою модернізації російського православ'я з його теорією третього Риму та обрядовістю: вічні вогні, двоє рекомендантів до вступу у партію, 10 моральних заповідей, нетлінні мощі в мавзолеї тощо. Також я згадую слова одного сходознавця, що корейці ніколи не мали власної релігії, але будь-яку запозичену перероблювали під корейський світогляд. Точно так само вони переробили на чисто корейський лад накинуті їм капіталістичну на півдні та комуністичну на півночі систему. Тим більше, що комунізм упав на благодатну віру корейців у можливість побудови раю на землі (кімірсенівське "схилятись перед народом, як Небом" - звідси ж) через що синкретична квазіпелігія чхондогьо є фактично офіційною в Північній Кореї і фактором комунофільства на Півдні.Однак можна піти далі. Неважко продовжити, що якщо леніно-сталінський більшовизм – це є комунізм православний, то європейська соціал-демократія від Енгельса до Каутського – це комунізм католицький. Сартр і Маркузе демонтрують протестанський підхід до комунізму, а одіозний скандинавський соціалізм, де ті ж аборти нормалізовано через поганський світогляд – це чисто витвір язичництва. Сюди ж точно можна добавити Ісландію і, як не дивно, Ірландію, у якої комунізм кельтського типу явно превалює над комунізмом католицьким. Прибитий у зародку український комунізм із його "степовою Елладою" це ж чисто марксизм Січі Запорізької. Перефразовуючи одного україножера, геть незрозуміло, що до чого прив'язано, тому що і форми релігійності тієї чи іншої спільноти можуть бути не тільки історично детерміновані (наприклад, «чисті» католицтво та православ'я залишились у тих країнах, що знаходилися на фронтирі з ісламською цивілізацією), але і генетично запрограмовані.Чому для розвідок у цьому напрямку важливі циганські студії – читаємо отут.

Уся історія із файлами Епштейна ставить наступне питання: а в чому, власне, неправий був рух Q-anon із твердженням, що світом із тіні править пов’язана круговою порукою банда мільярдерів-педофілів? Причому дуже дивно спостерігати, як про Епштейна нам розповідають ті самі клаповухі аналітики, які в 202-му називали Q-anon «конспірологічною теорією».Раніше ми вже розглядали поняття «спіралі замовчування», що дає розуміння, чому маргінальне (конспірологічне) твердження має більше шансів виявитися правдою, аніж твердження мейнстрімне. Чому в поясненні будь-якого предмету носії найбільш правильної версії будуть солідаризуватися з найбільш конспіративним, розібрано тут. До слова, це повністю підтверджено практикою ковідки, коли думки найбільш продвинутих епідемологів раптом співпали з думкою православних юродивих бабушок, що мітингували на той час під Верховною Радою.Ну і вертаючись до руху Q-anon, хочу припустити, що на одного пійманого Епштейна має припадати 10-20 непійманих, що дає принципову уяву про масштаби змови. До речі, мене завжди дивувало, чому на тлі боротьби за права усіляких ЛГБТ та небінарних персон, якось за рамках опиняється репресована педофільна меншина (так само, чому адепти канабісу так сильно налаштовані проти тютюну). Мені здається, це чисто ознака нової аристократії: всі ці польоти на «Лоліта-експесі» це щось типу аусвайсу до вищого світу, що має залишатися недоступним для посполитого народу.