🇷🇺🛡 РФ «роззброює» резерв, щоб залатати фронт: що це означаєРосія скорочує кількість дивізій, які формуються в стратегічному резерві, і перекидає цих солдатів на передову для поповнення бойових частин. Паралельно армія продовжує комплектуватися колишніми ув'язненими і підвищує грошову винагороду за контракт — сигнал, що добровільний набір просідає.➡️ Простою мовою: є два способи тримати армію. Перший — поповнювати фронт і одночасно нарощувати резерв. Другий — «канібалізувати» резерв заради фронту. Росія перейшла до другого. Це не катастрофа, але це вибір між «зараз» і «потім».📊Цифри підтверджують тенденцію. У 2025 році РФ планувала сформувати 14 нових дивізій — сформувала лише 7, з яких дві морської піхоти складаються лише з одного полку замість трьох. На 2026-й планувалося 11 нових дивізій при мобілізації 409 тисяч осіб. 📉Але щоденні втрати — 1000–1100 осіб — «з'їдають» весь приріст: угруповання на фронті вже півроку стоїть на позначці 710–711 тисяч і не зростає. Набирають стільки, скільки втрачають.❗️ Ключовий стратегічний висновок: Росія не може одночасно нарощувати стратегічні резерви і відшкодовувати фронтові втрати. За оцінкою ISW, у 2025-му РФ втрачала приблизно дивізію кожні 10 днів. У 2026-му, при штурмах укріплених міст Донецького поясу — темп, скоріш за все, не знизиться. Це не означає, що Росія «от-от програє». Означає, що темп її армійської розбудови нижчий, ніж заявляється. 🔫 CGTAnalytics
Голова Запорізької ОВА Іван Федоров отримав орден «За мужність» II ступеня. Дивлячись на це, мужик псу Патрону не здається таким абсурдним.Бо нагорода Івану Федорову - викликає щонайменше здивування, якщо згадати довгий список скандалів, які супроводжують його діяльність: історії з підземними школами, закупівлями FPV-дронів, відновленням зруйнованих будівель, вибірковою допомогою підрозділам та іншими корупційними схемами, про які вже давно говорять і військові, і мешканці області. Хоча ми певно забули про його 33 бойових виходи разом з Арестовичем. Певно за довгий язик зараз можна отримати орден? Тому поки одні заслужено отримують бойові нагороди за кров, ризик і подвиги, інші - просто бо ти улюбленець президента.Найгірше в цій історії навіть не конкретне прізвище. Найгірше - коли бойові нагороди поступово знецінюються, бо їх починають вручати людям, які не мають до бойової мужності жодного стосунку.Можна створити красиву картинку, купити потрібні публікації та лояльність окремих людей. Але приховати правду від тих, хто бачить усе зсередини, не вийде. «Нам не так страшні московські воші, як страшні українські гниди» Ми розберемося з підарами і прийдемо до подібних гнид. Ми все пам’ятаємо. І рано чи пізно за кожне рішення та кожен вчинок доведеться відповідати.🇺🇦Підписатись🇺🇦 Наш чат
А ви подивіться на ситуацію з «Білими Орлами» під іншим кутом і задайте собі питання: звідки у всіх цих людей найвища польська нагорода?Це які такі заслуги треба здійснити, щоб отримати нагороду, про яку більшість поляків, які і справді її заслуговують, навіть мріяти не можуть?Відповідь дуже проста і неприємна багатьом: у Польщі, як і в Україні, дуже часто нагороджують не тих, хто заслуговує, а тих, з ким дружать.Бачте, спільного у нас куди більше, ніж це намагаються показати нам наші вороги 😁Крайній раз, коли був у Польщі, таксист, почувши українську мову, завіз нас не туди і робив вигляд, що нічого не розуміє. У такі моменти хочеться ненавидіти, бажати зла і просто мстити. Все, чого і чекають від нас наші вороги.У 1385 році Кревська унія між Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським та Польським королівством була укладена в першу чергу як союз для протистояння Тевтонському ордену і московитам, які перебували під ординським васалітетом.Радянська історіографія вчила сприймати Річ Посполиту як польську державу, та люди часто не замислюються, що сама назва Rzeczpospolita є польським перекладом respublica, де publica - це спільна, а res - справа.Річ Посполита, заснована у 1569 році, це наша спільна історична спадщина, яка набула могутності завдяки нашим спільним зусиллям!Очевидно, що така історія, де українська, польська, литовська і білоруська нації об’єднані та дають прочухана московії у Лівонській війні, не вкладається в міф про «триєдинство слов’ян», в який чомусь запхнули чудь з мордвою і викинули всіх інших слов’ян.Тому сьогодні, в умовах стратегічної кризи, росія витрачає неабиякі кошти для недопущення створення Інтермаріуму, який має всі шанси стати кістяком нової Європи.Злочини радянських військ і комуністичного режиму принесли невимірне горе нашим обом державам. Про них важче говорити, адже чинилися вони начебто офіційною владою, еге ж?Українські чоловіки у Польщі теж наша спільна проблема. Полякам не подобається їхня нахабність, нам - те, що вони не воюють. Ми б забрали, та хто віддасть? Самі визнають, що наші ухилянти дали великий ривок польській економіці, ще й закривають іммігрантську квоту, на зміну якій завезли б алжирців чи сирійців.Поляки не зобов’язані любити українців, українці не зобов’язані любити поляків, але і ми, і вони зобов’язані пам’ятати, хто протягом століть отримував найбільшу вигоду від нашої взаємної ненависті.Нині Україна - єдина у світі держава, яка б’є по російській столиці. Ця держава ніколи б не відродилася, якби дух одвічної стихії не діяв через наших героїв XX століття, передусім через ОУН і УПА. Без них не було б нас, так само, як без ваших не було б вас.Історія дає достатньо причин для суперечок, але географія і характер викликів залишають куди менше варіантів для вибору союзників.Саме тому майбутнє Європи вирішуватимуть не ті, хто торгує образами минулого, а ті, хто здатен мислити категоріями століть. Решта залишаться лише коментарями під чужою історією.
Однією, а можливо й найбільш основною причиною провалу оборони СОУ в операційній зоні ОТУ "Донецьк" в 2024 році після Авдіївки є ступінь і масштаб брехні в угрупованні, яке очолював генерал Луценко.До прориву росіян брехня мала місце завжди, від батальйону до бригади, від бригади до угруповання, водночас брехня помножена на тиск противника та кризу комплектації призвела нас до таких "шедеврів" як Прогрес, Очеретино чи менш відомі, але не менш болючі, прориви в смузі ТгР "Вугледар". Брехня в армійській структурі є результатом деградації спроможностей частин та з'єднань, водночас, з'являючись, вона вступає в хімічну реакцію з військовим середовищем і породжує нову брехню й більшу деградацію. Ти не можеш сказати, що не можеш виконати завдання, бо тебе виїбуть або зварять перевірками, водночас, продовжуючи брехати, ігноруючи реальність, ти породжуєш нові й нові проблеми.Чимало зусиль прикладено для лікування цього недугу: корпусна реформа, чбпшні частини, що доповідають напряму, окремі центри, що верифікують дані. Проблема присутня вже в дещо меншій мірі.Але брешемо не тільки ми.Масштаб брехні противника, якщо слідкувати за тими ж каналами в телеграм, колосальний. Бєлоусов aka "Ошибаться можно врать нельзя" оголошує захопленими населені пункти, в які ще на спокійному можна по дню заїхати машиною, а українські журналісти знімають звідти репортажі. Армійське ж середовище противника не відрізняється від нашого, тож це є показчиком як ступені деградації військ, так і саме по собі продовжує цю деградацію, створюючи для СОУ вікно можливостей.
Історія з дефіцитом бензину в Криму — це не просто про пальне і навіть не тільки про злам російської військової логістики. Вона показує значно більше. Ми бачимо, як півострів став окремою «сакральною» валізою без ручки для росіян.Крим ніколи не був самодостатнім в реальному господарському сенсі. Йому потрібна була вода, електрика, зрошення, транспорт, продукти, постачання і нормальний зв’язок з материком. Усе це природно йшло не з Москви і не з Тамані, а з півдня України. Дніпро, Каховське водосховище, Північно-Кримський канал, херсонський і запорізький напрямки — це була одна економічна система, де Крим був не островом-авіаносцем, як верещать росіяни. Взагалі байка «Хрущов подарував Крим» — це пропагандистська жуйка для людей, які ні разу не відкривали підручник з історії. Крим ніколи не передавався одноосібним царським жестом Хрущова. Спершу це питання проходило через партійне керівництво СРСР, потім через органи РРФСР і УРСР, далі через Президію Верховної Ради СРСР, а вже у квітні 1954 року — через закон Верховної Ради СРСР. Тобто це була радянська бюрократична машина та колективне рішення, а не «Нікіта встав зранку і подарував півострів».І сьогодні ми добре бачимо, чому тоді Крим вирішили повернути під управління Україні. Бо Крим елементарно завжди був валізою без ручки для них з величезними проблемами постачання цілого півострова з будь-якої іншої точки, окрім півдня України. Його можна було малювати на імперських картах як перлину, але в реальності цю «перлину» треба було щодня годувати, поїти, ремонтувати і забезпечувати всім необхідним.Після 2014 року росія спробувала замінити цей природний зв’язок шаленим витрачанням ресурсів всякими Керченським мостом, поромами, бензовозами тощо. Після 2022 року логістика Криму почала будуватися навколо окупованих територій півдня України. Поки Сили Оборони не мали достатньо засобів регулярно бити по цих артеріях, воно якось трималося, а у 2026-му (частково 2024-25 роках через знищення інфраструктури та паромів) ми вже показово бачимо, як уся ця казка сиплеться, коли можна дістати до цих маршрутів, хоча б до однієї траси Р-280. Непрацюючі заправки в Криму — це не побутова незручність. Це діагноз окупації. росіяни роками розповідали про «непотоплювану базу», яка буде стримувати НАТО, а Сили оборони України показують, що вся ця сакральність тримається на бензовозі, мосту, паромах і кількох трасах. Тому так і верещать воєнкори останнім часом. росії був потрібен не Крим, а міф про Крим який вложили в пусту голову росіянам. Територія, яку можна було безкарно вкрасти і продати своїм як історичну перемогу. А тепер ця «перемога» стає все більшою обузою. І сьогодні ми бачимо, що переважній частині росіян по суті наплювати і на долю півострова, і на людей, які там живуть. Вони навіть проблему не визнають. Бо їм тупо похуй. Так само як їм наплювати на Донбас.Приблизно так само, як їм наплювати на будь-який інший регіон у самій російській федерації, бо це не народ, а тупо насілєнія яким тільки думають як самим вижити, а там хай царькі розбираються і вирішують. UAF | Ukrainian Armchair Front
👨🏻🌾 Блокада 1918-2026Становище окупованого кримського півострову вже практично слід охрестити економічною блокадою. Українські дрони перерізали сухопутний шлях окупованим приазов'ям, тримають під прицілом Чонгар та "Кримський міст".Вже два тижні окупаційна влада не здатна зарадити дефіциту палива, спричиненого також ударами по НЕФТЕБАЗАМ. Альтернативний шлях, морем, також не вийшло наростити за цей час, а неможливість заправити автомобіль змушує покидати півострів.Не дивно, що занепад Криму стався настільки стрімко, адже абсолютно те саме було в 1918 році.Хоча Крим не належав Україні, саме вона несла ряд витрат за експлуатацію залізниці, пошти та телеграфу, і навіть таких деталей, як утримання кінських депо. Крим фактично не може існувати без нас. Нарешті, наша рада міністрів постановила зупинити економічні зв'язки з цим новим урядом.
— зі Споминів Павла Скоропадського.Юридичне оформлення блокади у 1918 році створив голова МЗС, Дмитро Дорошенко:"Сулькевич почав боротися з "українською пропагандою", переслідуючи українофільські газети й громади, забороняючи приймати телеграми українською мовою.
Тоді правительсво рішило вжити репресій. Рада міністрів прийняла проєкт про економічну блокаду Криму. Було проголошено "митну війну".За пару тижнів ціни на всі продукти страшенно підскочили. Урожай почав гнити без консервування, вивозити не було як. Німці звернулись до українськогон уряду, прохаючи зняти блокаду в інтересах кримського населення.
Уряд генерала Сулькевича скапітулював. До Київа прийшла від нього телеграма, що він готовий на переговори про об'єднання з Україною."(За книгою Д. Дорошенка "Історія України 1917-1923 рр. Т.2.")Телеграм |Ютуб | Inst | X 🇺🇦
Затвердив Концепцію розвитку ракетних військ і артилерії Збройних Сил України, яка визначає основні напрями розвитку спроможностей цього роду військ на середньострокову перспективу — до 2030 року.Ведучи важку війну сьогодні, ми водночас повинні формувати військо майбутнього. Розвиток спроможностей, впровадження нових технологій та підготовка до майбутніх викликів є не менш важливими, ніж виконання поточних бойових завдань. Саме на це спрямовані наші стратегічні рішення.Сьогодні ракетні війська і артилерія представлені практично в усіх складових Сил оборони України. Українські артилеристи щодня виконують тисячі вогневих завдань і завдають ворогу суттєвих втрат. Новітні артилерійські системи, передані державами-партнерами, а також розвиток українських технологій в оборонно-промисловому комплексі забезпечують поступальний розвиток одного з найчисельніших родів військ.Ми експлуатуємо одну з найширших номенклатур артилерійських систем у світі, застосовуємо майже всі існуючі типи боєприпасів і щодня здобуваємо безцінний досвід боротьби з противником, який переважає нас чисельно.Водночас повномасштабна збройна агресія російської федерації проти України суттєво змінила способи та методи ведення бойових дій. Постійно еволюціонує тактика застосування військ, зростає роль безпілотних авіаційних комплексів, керованих авіаційних бомб та інших сучасних засобів ураження. Комусь може здаватися, що епоха артилерії минає, однак досвід цієї війни доводить протилежне. Артилерія залишається невід’ємним елементом сучасного поля бою, а однією з її ключових переваг є здатність оперативно реагувати на загрози та зміни обстановки.Разом з тим існує низка чинників, які негативно впливають на ефективність ракетних військ і артилерії. Насамперед це критична залежність від постачання озброєння та боєприпасів від партнерів, складна логістика, пов’язана з великою кількістю різнотипних систем, обмежена дальність ураження окремих зразків озброєння та дефіцит засобів артилерійської розвідки.Концепція розвитку ракетних військ і артилерії враховує всі ці фактори, а також бойовий досвід, прогнозовані тенденції розвитку озброєння та можливі зміни у способах його застосування.Основу оснащення артилерійських підрозділів Збройних Сил України мають становити зразки вітчизняного виробництва. Зношені артилерійські системи радянських калібрів, які не підлягають модернізації або ремонту, поступово виводитимуться з експлуатації. Водночас передбачається збереження у складі військ підрозділів, озброєних найсучаснішими артилерійськими системами іноземного виробництва. Крім того, планується подальша оптимізація номенклатури артилерійського озброєння.Сучасна війна довела, що ефективність артилерії безпосередньо залежить від якості розвідки та швидкості передачі інформації. Саме тому одним із ключових пріоритетів Концепції визначено створення сучасної системи артилерійської розвідки.Окремий напрям — розвиток ракетного озброєння. Ми повинні нарощувати спроможності щодо вогневого впливу на всю оперативно-стратегічну та стратегічну глибину противника. Для цього передбачено завершення розробки та подальше серійне виробництво вітчизняних балістичних і крилатих ракет. У поєднанні з безпілотними системами це дозволить створити збалансовану систему дальнього вогневого впливу та забезпечити ураження цілей на відстані до 2000 кілометрів.Артилерія була, є і залишатиметься одним із ключових чинників успіху на полі бою. Її роль і значення важко переоцінити. За будь-яких погодних умов і незалежно від характеру місцевості вона продовжуватиме ефективно знищувати противника та залишатиметься одним із головних факторів стримування збройної агресії проти України.
Ультрас Таврія висловлюють НЕДОВІРУ кандидату до складу Ради ветеранів війни за незалежність України ЛЕНУРУ ІСЛЯМОВУ.Вважаємо його негідним представляти ветеранів війни за незалежність у Раді ветеранів від Автономної Республіки Крим та м. Севастополь.У 2014 році Ленур Іслямов два місяці виконував обов’язки заступника голови «ради міністрів» російської окупаційної влади в Криму. Станом на 2016 рік не приховував, що має і російський і український паспорт. Він не раз публічно висловлювався за окупацію Криму та переконував кримських татар підтримати окупаційну владу. Під час окупації мав у Росії бізнес, зареєстрований на його дружину.Ми не вважаємо Іслямова ані таким кандидатом, що гідний представляти інтереси української держави загалом, ані тим більше мати голос як ветеран війни за Незалежність. Натомість закликаємо @securityservice_ukraine Службу безпеки України надати правову оцінку діяльності Іслямова та перевірити наявність у його діях ознак кримінальних правопорушень, передбачених статтею 111-1 (колабораційна діяльність) та статтею 436-2 (виправдовування, визнання правомірною або заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників) Кримінального кодексу України.Закликаємо @ppu.gov.ua Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим зняти його кандидатуру та не голосувати за Ленура Іслямова. В разі обрання кандидата на цю посаду немає гарантії того, що дані українських ветеранів з Криму і їх сімей не опиняться у фсб рф, враховуючи минуле кандидата. Готові до конструктивного діалогу.Джерело
Тільки от днями думав про це, а точніше про зміни до штату. Як не дивно, але ми досі воюємо радянськими штатками, в яких дуже сильно не вистачає нормальних, логічних посад. В тому числі це стосується і технічних штаток підрозділів. Як каже «колєга» - оптимізація. Враховуючи кратно збільшену фактичну номенклатуру боєприпасів, озброєнння та засобів спостереження, ми стикаємося з тим, що дефіцитна кількість не завжди досвідчених людей має розбиратися абсолютно у всіх документах, при цьому розуміти логіку всіх, наприклад, списань, та ще й слідкувати за йобаними наказами, бо будь-які зміни в них автоматично порять вже завчений з горем процес, що змушує по десять разів перероблювати готові папери. В радянському союзі було декілька видів боєприпасів, які логічно було вести в одному обліковому додатку та не паритися. Але зараз ми елементарно стикаємося з тим, що один й той же патрон вважається різною номенклатурною одиницею, бо у них ціна відрізняється на копійку. Та ж історія, наприклад, з натівськими боєприпасами, котрі регулярно невеликими партіями заходять з різними назвами. А тепер уявіть обличчя напрямківця, котрий намагається це все зібрати до купи, а під час активних боячок ще й документально роздати, а потім й списати. Для прикладу, у мене є три патрони 5.56x45 M855 та пʼять патронів 5.56x45 M855 NATO. Це ідентичні патрони, але згідно всіх керівних документів, вони є абсолютно різними, бо номенклатурна назва та ціна відрізняються. А тепер уявіть, що разновидів одного й того ж патрона десь ~50. І це тільки боєприпаси. Історія з цінами стосується і однакових з виду лопат, і протигазів, і сухих пайків, чорт їх забирай. Це один невеликий приклад, який дає розуміння цієї бюрократичної ями. А їх, на рівні роти, наприклад, ще більше сотні знайдеться. Як то кажуть, критикуєш - пропонуй. І я міг би написати багато чого, як нам можна б було змінити ту кляту штатку і полегшити життя управлінню роти, яке іноді тупо вмирає від втоми, але скажу одне - поки в підрозділі не буде посади діловода, який є в кожному підрозділі, і про що знає будь-яка людина, яка могла б прийняти таке рішення - нам нема про шо мріяти. Так от, основна мета поста, який я цитую - нєхуй додавати в армію бюрократію на рівному місці. Ми і так наїлися, більше насипати не треба. Спочатку допоможіть зʼїсти те, що ще залишилося. https://t.me/ukr_sisu/442UAF | Ukrainian Armchair Front
Донська козацька півдержавність повстала й змогла тривати тільки завдяки існуванню Запоріжжя й Гетьманщини. Перший Донський осередок Роздори повстав в другій половині 16 ст. вже по 100-150 літах існування Дніпрянської козаччини. Приплив Запорожців над Дон занотовано вже в 1570 р. Сама назва воєнної столиці Дону — (Старо-)Черкаськ вказує виразно (як і багато донських термінів і ритуалів) на запорозьке походження устрою того войовничого племени.Від 18 ст. поселенський рух на Дон мав уже майже виключно український характер. Як пояснює Краснов, уже в наказі царя з 1761 р. всіх вільних і панщинних людей, що оселювалися на Дону, називано Українцями («малоросами»).Донську півдержавність прийняла до себе Москва. Правда, що Борис Годунов (1598-1605) наказував обходитись з донцями, як з нейтральними, але вже цар Федір у 1676 р. зажадав від донців присяги на вірність. Та минуло сто літ по тім, а вже московський уряд у 1738 р. касує виборність донського отамана, призначивши Данила Єфремова, а в 1775 р. касує і цілий донський устрій, встановивши т.зв. Військову Канцелярію.Потім донці — назовні стали тільки рівнозначником легкої кавалерії Росії, а внутрі не зуміли розбудувати в собі інших традицій, як традиції здобичництва й пригодництва.Найбільшим героєм Дону є отаман Єрмак, що в 1581 р. на чолі донських козаків, на замовлення уральського капіталіста Строганова, вирушив на підбиття Західного Сибіру, де й загинув по кількох славних битвах. Це був найбільший вияв донської спраги пригод. Донські козаки утримувалися більше з походів на Каспій і Волгу, продовжуючи традиції староукраїнських походів 9-10 ст. на Іран і Закавказзя. Оскільки вони виступали дуже часто проти Московії (а пізніш і Росії), остільки ніколи не виступали проти України. За часів Хмельницького були донці його знаряддям натиску на Москву, за часів революції Мазепи Кіндрат Булавін підняв також донців проти Росії і теж, програвши, застрілився. В роках 1917-1920 повстали наново традиції тісного співжиття донців з Україною (договори з Гетьманом, з Кубанню, кіннота Фролова в українському війську).
— Д. Юрій Липа «Чорноморська доктрина»
TGLIST.COM.UA
