Донська козацька півдержавність повстала й змогла тривати тільки завдяки існуванню Запоріжжя й Гетьманщини. Перший Донський осередок Роздори повстав в другій половині 16 ст. вже по 100-150 літах існування Дніпрянської козаччини. Приплив Запорожців над Дон занотовано вже в 1570 р. Сама назва воєнної столиці Дону — (Старо-)Черкаськ вказує виразно (як і багато донських термінів і ритуалів) на запорозьке походження устрою того войовничого племени.Від 18 ст. поселенський рух на Дон мав уже майже виключно український характер. Як пояснює Краснов, уже в наказі царя з 1761 р. всіх вільних і панщинних людей, що оселювалися на Дону, називано Українцями («малоросами»).Донську півдержавність прийняла до себе Москва. Правда, що Борис Годунов (1598-1605) наказував обходитись з донцями, як з нейтральними, але вже цар Федір у 1676 р. зажадав від донців присяги на вірність. Та минуло сто літ по тім, а вже московський уряд у 1738 р. касує виборність донського отамана, призначивши Данила Єфремова, а в 1775 р. касує і цілий донський устрій, встановивши т.зв. Військову Канцелярію.Потім донці — назовні стали тільки рівнозначником легкої кавалерії Росії, а внутрі не зуміли розбудувати в собі інших традицій, як традиції здобичництва й пригодництва.Найбільшим героєм Дону є отаман Єрмак, що в 1581 р. на чолі донських козаків, на замовлення уральського капіталіста Строганова, вирушив на підбиття Західного Сибіру, де й загинув по кількох славних битвах. Це був найбільший вияв донської спраги пригод. Донські козаки утримувалися більше з походів на Каспій і Волгу, продовжуючи традиції староукраїнських походів 9-10 ст. на Іран і Закавказзя. Оскільки вони виступали дуже часто проти Московії (а пізніш і Росії), остільки ніколи не виступали проти України. За часів Хмельницького були донці його знаряддям натиску на Москву, за часів революції Мазепи Кіндрат Булавін підняв також донців проти Росії і теж, програвши, застрілився. В роках 1917-1920 повстали наново традиції тісного співжиття донців з Україною (договори з Гетьманом, з Кубанню, кіннота Фролова в українському війську). — Д. Юрій Липа «Чорноморська доктрина»