Сексуальне насильство у ЗВО: що робити
Наша студентка Марина Калашнікова заявила, що зазнала сексуальних домагань від завідувача катедри біохімії Олексія Савчука. Мариною була подана заява до поліції, наразі ведеться розслідування. Цей алгоритм дій покликаний допомогти всім, хто може потрапити в подібну ситуацію. Сексуальне насильство — це будь-які дії сексуального характеру, вчинені щодо людини без її добровільної згоди. До нього, окрім фізичного контакту, належать коментарі та жарти сексуального характеру, непристойні жести. Якщо ти стала/став жертвою цього, тоді звернися до:1. Близької людини, яка підтримає тебе та «поверне до реальности», оскільки твоє сприйняття світу після інциденту може бути утруднене.2. Поліції за номером 102.3. Швидкої медичної допомоги за номером 103, якщо необхідно.4. Представників Студентського парламенту, адміністрації навчального закладу.5. Громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства, або публічних людей, які займаються розголосом подібних ситуацій. Наприклад, ти можеш зателефонувати «ЮрФем» за номером 0 800 30 55 90. Важливим, проте складним, є збір доказів. Фіксуй інцидент у вигляді відео-/аудіозаписів, якщо ситуація дозволяє. Ти маєш право звернутися до правоохоронних органів навіть тоді, коли ти стала/став свідком вчинення неправомірних дій. Твій голос допоможе іншим.
Я сподівалась, що наші. Взулась в берці, що подарував Ярик, без шнурків, підвʼязані коротким клаптиком футболки, щоб не злітали. Сподівалась, що доведеться йти, що зараз сюди зайдуть високі кремезні воїни у пікселі, ми всі сядемо на великий бтр або І поїдемо обійматись, цілувати українську землю, та перед ним знищимо всіх і кожного, хто щодня завдавав нам мук, болю, знищував нас, нашу землю, нашу гідність. Вони благали про допомогу. Лунали кулеметні черги. Тріщало палаюче дерево, з гуркотом падали зруйновані балки. За стіною когось вітали з днем народження. Хіба вони не чули? Дівчата плакали, підвиваючи. Мене сердило все. Де ж наші? Де? Я хочу знову в бій, звільніть, я ж допоможу! Все стихло за кілька годин, які тривали довше мого молодого двадцяти однорічного життя. Всюди стояв запах горілого металу і плоті. Повернулись конвоїри, гучно сміючись, жартуючи та запитуючи нас: «ну що, бачили? Так вам і треба. І всі ви тут так подохнете, ну як, не чекали? На сотню гнид менше». Вони довго пили та святкували. Гучно. З музикою. Дуже любили вони музику. Ту, якої я ніколи більше не слухатиму. Їдкий дим заповнив всі мої думки. Дівчата перебирали варіанти того, що могло статись. Я просто лягла в куток, підібгавши ноги під себе, довго думала та намагалась заснути. Наступного дня нам сказали, що винні наші ЗСУ. Як завжди, нічого нового. Тільки спохмелілі конвоїри щасливо реготались та вітали одне одного з такою успішною ніччю. Але я знала. Звідки - то вже після перемоги. Та знала… наступного дня наша мізерна порція каші стала вдвічі більшою. Їсти дуже хотілось. Але розуміння, що снідати цією їжею мали не ми ставало клубком в горлі. І конвоїри, які казали: їжте, це вам порції тих, що подохли вночі. Я не забуду запах та смак беззахисності, страху, відчаю і болю. Я не забуду, що таке смерть. Я не пробачу і не заспокоюсь, поки дихатиму. Вони приходять вночі до мене, крізь щілинку в дверях, обгорілі і збентежені - чому я не рятую їх. Вони не мали загинути так. Для багатьох це чергова дата ще якогось дня вшанування якихось там воїнів. Для мене - причина жити. Жити і помститись. | Пташка Інсайд |
Залужний про ядерний шантаж росіян на ЗАЕС: "Ми робимо свою роботу. То що - ми повинні здаватися?"
В інтерв'ю The Washington Post Головнокомандувач ЗСУ розповідає про таке:▫️ Розчарований що попри те, що його найбільші західні прихильники ніколи не розпочнуть наступ без переваги в повітрі, Україна досі не отримала сучасних винищувачів, хоча від неї очікують швидкого відвоювання території у росіян-окупантів.▫️ "Бісить", коли чує, що контрнаступ України на сході і півдні країни почався повільніше - війська щодня просуваються вперед - навіть якщо це лише 500 метрів - кожен день.▫️ Це не шоу, за яким спостерігає весь світ, на яке роблять ставки чи ще щось. Кожен день, кожен метр дається кров'ю.▫️ У розмовах з Марком Міллі відверто говорить про наслідки: "У нас є домовленість: 24/7, ми на зв'язку. Тому іноді я можу зателефонувати і сказати: "Якщо я не отримаю 100 000 снарядів за тиждень, загине 1000 людей. Станьте на моє місце"▫️ Щодо знищених Леопардів: Ми їх отримали не для того, щоб на них їздили на парадах або фотографувалися політики. Танк на полі боя - це мішень.▫️ Кількість літаків, які чергують біля наших західних кордонів, вдвічі перевищує кількість російських літаків, які руйнують наші позиції. Чому ми не можемо взяти хоча б третину звідти і перекинути сюди?▫️ Достатньо дуже обмеженої кількості літаків - не потрібно одразу 120, але вони потрібні. Тому що іншого шляху немає. Тому що ворог використовує авіацію іншого покоління.▫️ Дії пригожина у росії ніяк не вплинули на війну в Україні - загони ПВК вже відійшли від лінії фронту після того, як місяць тому захопили Бахмут.▫️ Додаткова загроза з півночі через розміщення там вагнерівців є серед страхів Залужного, але "наше завдання - підготуватися до найгірших і найбільш можливих сценаріїв."▫️ Ядерний шантаж росії на ЗАЕС: "Це мене зовсім не зупиняє. Ми робимо свою роботу. Всі ці сигнали чомусь надходять ззовні: "Бійтеся ядерного удару". То що - ми повинні здаватися?"Хріновини 🙃
Особисто для себе, до речі, я вирішила, що я більше не можу защихатися. І не можу доводити, що я "нормальна людина з бомбасу". Бо всі ці роки, а я говорю про всю війну, я думала, що це моя особиста маленька місія - показувати свій приклад. Доводити людям, які здають квартири, що люди з Луганська нормальні, проходити принизливі додаткові перевірки на роботі, терплячє ставитись до всіх обмежень через мою прописку (а їх було дрібних багато як не дивно). Я завжди намагалась розказувати свій шлях, досвід, свою позицію, розказувати про Майдан в Луганську і нашу боротьбу, але от я більше не можу. Все розумію, чесно, і все можу прийняти. Мене досі зупиняють сусідки, раптова жінка в потязі питає "а розкажіть, чому ви такі" і я буду готова розповідати. Але захищатися більше сил немає. Так все це заїбало. Найкращий, напевно, шлях - це ігнорувати байт на цю дискусію. Бо це посилює конфронтацію. Так що якщо ви думаєте, що люди зі сходу якісь не такі українці, винні у тому, що росія напала і оце все інше - нехай наші шляхи розійдуться.
TGLIST.COM.UA
