коклети на сковорідці | #УкрТґ

Залужний про ядерний шантаж росіян на ЗАЕС: "Ми робимо свою роботу. То що - ми повинні здаватися?"В інтерв'ю The Washington Post Головнокомандувач ЗСУ розповідає про таке:▫️ Розчарований що попри те, що його найбільші західні прихильники ніколи не розпочнуть наступ без переваги в повітрі, Україна досі не отримала сучасних винищувачів, хоча від неї очікують швидкого відвоювання території у росіян-окупантів.▫️ "Бісить", коли чує, що контрнаступ України на сході і півдні країни почався повільніше - війська щодня просуваються вперед - навіть якщо це лише 500 метрів - кожен день.▫️ Це не шоу, за яким спостерігає весь світ, на яке роблять ставки чи ще щось. Кожен день, кожен метр дається кров'ю.▫️ У розмовах з Марком Міллі відверто говорить про наслідки: "У нас є домовленість: 24/7, ми на зв'язку. Тому іноді я можу зателефонувати і сказати: "Якщо я не отримаю 100 000 снарядів за тиждень, загине 1000 людей. Станьте на моє місце"▫️ Щодо знищених Леопардів: Ми їх отримали не для того, щоб на них їздили на парадах або фотографувалися політики. Танк на полі боя - це мішень.▫️ Кількість літаків, які чергують біля наших західних кордонів, вдвічі перевищує кількість російських літаків, які руйнують наші позиції. Чому ми не можемо взяти хоча б третину звідти і перекинути сюди?▫️ Достатньо дуже обмеженої кількості літаків - не потрібно одразу 120, але вони потрібні. Тому що іншого шляху немає. Тому що ворог використовує авіацію іншого покоління.▫️ Дії пригожина у росії ніяк не вплинули на війну в Україні - загони ПВК вже відійшли від лінії фронту після того, як місяць тому захопили Бахмут.▫️ Додаткова загроза з півночі через розміщення там вагнерівців є серед страхів Залужного, але "наше завдання - підготуватися до найгірших і найбільш можливих сценаріїв."▫️ Ядерний шантаж росії на ЗАЕС: "Це мене зовсім не зупиняє. Ми робимо свою роботу. Всі ці сигнали чомусь надходять ззовні: "Бійтеся ядерного удару". То що - ми повинні здаватися?"Хріновини 🙃

Особисто для себе, до речі, я вирішила, що я більше не можу защихатися. І не можу доводити, що я "нормальна людина з бомбасу". Бо всі ці роки, а я говорю про всю війну, я думала, що це моя особиста маленька місія - показувати свій приклад. Доводити людям, які здають квартири, що люди з Луганська нормальні, проходити принизливі додаткові перевірки на роботі, терплячє ставитись до всіх обмежень через мою прописку (а їх було дрібних багато як не дивно). Я завжди намагалась розказувати свій шлях, досвід, свою позицію, розказувати про Майдан в Луганську і нашу боротьбу, але от я більше не можу. Все розумію, чесно, і все можу прийняти. Мене досі зупиняють сусідки, раптова жінка в потязі питає "а розкажіть, чому ви такі" і я буду готова розповідати. Але захищатися більше сил немає. Так все це заїбало. Найкращий, напевно, шлях - це ігнорувати байт на цю дискусію. Бо це посилює конфронтацію. Так що якщо ви думаєте, що люди зі сходу якісь не такі українці, винні у тому, що росія напала і оце все інше - нехай наші шляхи розійдуться.