Я сподівалась, що наші. Взулась в берці, що подарував Ярик, без шнурків, підвʼязані коротким клаптиком футболки, щоб не злітали. Сподівалась, що доведеться йти, що зараз сюди зайдуть високі кремезні воїни у пікселі, ми всі сядемо на великий бтр або І поїдемо обійматись, цілувати українську землю, та перед ним знищимо всіх і кожного, хто щодня завдавав нам мук, болю, знищував нас, нашу землю, нашу гідність. Вони благали про допомогу. Лунали кулеметні черги. Тріщало палаюче дерево, з гуркотом падали зруйновані балки. За стіною когось вітали з днем народження. Хіба вони не чули? Дівчата плакали, підвиваючи. Мене сердило все. Де ж наші? Де? Я хочу знову в бій, звільніть, я ж допоможу! Все стихло за кілька годин, які тривали довше мого молодого двадцяти однорічного життя. Всюди стояв запах горілого металу і плоті. Повернулись конвоїри, гучно сміючись, жартуючи та запитуючи нас: «ну що, бачили? Так вам і треба. І всі ви тут так подохнете, ну як, не чекали? На сотню гнид менше». Вони довго пили та святкували. Гучно. З музикою. Дуже любили вони музику. Ту, якої я ніколи більше не слухатиму. Їдкий дим заповнив всі мої думки. Дівчата перебирали варіанти того, що могло статись. Я просто лягла в куток, підібгавши ноги під себе, довго думала та намагалась заснути. Наступного дня нам сказали, що винні наші ЗСУ. Як завжди, нічого нового. Тільки спохмелілі конвоїри щасливо реготались та вітали одне одного з такою успішною ніччю. Але я знала. Звідки - то вже після перемоги. Та знала… наступного дня наша мізерна порція каші стала вдвічі більшою. Їсти дуже хотілось. Але розуміння, що снідати цією їжею мали не ми ставало клубком в горлі. І конвоїри, які казали: їжте, це вам порції тих, що подохли вночі. Я не забуду запах та смак беззахисності, страху, відчаю і болю. Я не забуду, що таке смерть. Я не пробачу і не заспокоюсь, поки дихатиму. Вони приходять вночі до мене, крізь щілинку в дверях, обгорілі і збентежені - чому я не рятую їх. Вони не мали загинути так. Для багатьох це чергова дата ще якогось дня вшанування якихось там воїнів. Для мене - причина жити. Жити і помститись. | Пташка Інсайд |