Вікторія Гриб

Сюр на кордоні. Через… 2 грами розбіжності в документах українські митники більш як на добу затримали фуру з 5 тоннами медичної допомоги зі США для наших лікарень.Цього тижня разом із партнерами ми веземо нову партію допомоги лікарням Кривого Рогу. Наші американські друзі зібрали критично важливий інвентар та повністю оплатили його транспортування. Здавалося б – зелене світло, везіть рятувати людей.Але що робить українська митниця? Правильно, затримує фуру.Причина? У документах знайшли розбіжність у вазі. Увага! Не дві тонни, не 2 кілограми. 2 (ДВА!) грами. Американці помилилися в інвойсі на два грами – скоріш за все, просто спрацювало автоматичне округлення в програмі.Це дуже показовий кейс. Я поспілкувалася з багатьма митниками щодо цієї ситуації. І знаєте, що мені відповіли? «Ну, тут все залежить від зміни». Дуже «цікавий» підхід під час війни.Після цього я мала складну розмову з нашими донорами. Вони відверто вважають таку поведінку митників справжньою ганьбою для України. Більше того, цей бюрократичний цирк мав цілком конкретну ціну: через добу затримки фури їм довелося сплачувати додаткові кошти за простій та зберігання вантажу.Зрештою, ми вирішили це питання. Американці надали виправлені документи. Але коли вони почули, що затримка сталася через два грами – вони були просто шоковані.Яка думка у них тепер складеться про Україну? Люди за тисячі кілометрів щиро хочуть допомагати, витрачають власні ресурси та час, а на кордоні стикаються з відвертим цирком і бюрократією, яка межує зі знущанням. Так ми партнерів не збережемо.А тепер для розуміння абсурду. Нещодавно за результатами внутрішньої перевірки встановлено неналежне виконання працівниками Львівської митниці своїх посадових обов’язків. Це дало змогу окремим ділкам ввезти в Україну купу товарів без декларування. Якби ці товари задекларували, до бюджету надійшло б близько 14 млн грн митних платежів.Тобто у нас певні митники можуть собі дозволити не помічати «схеми» на мільйони гривень, але при цьому принципово тримають надважливий гуманітарний вантаж через 2 грами розбіжності у папірцях!

Сьогодні – 40 років "Чорнобилю". І здавалося, людство назавжди засвоїло цей урок: ядерна безпека мала бути абсолютним пріоритетом. Але хто міг уявити, що через чотири десятиліття ми знову опинимося на порозі прірви? Сьогодні, коли в Україні триває п'ятий рік повномасштабної війни, ядерний шантаж цинічно перетворився на інструмент політики. Здавалося, слова тих, хто врятував планету 40 років тому, нині мали б звучати як найгрізніше попередження. Попри це світ небезпечно наблизився до межі, за якою може початися незворотна ланцюгова реакція. Небезпека сповзання до глобального конфлікту із застосуванням ядерної зброї є реальною, як ніколи. І це загрожує не просто руйнуваннями, а повним знищенням цивілізації. Квітнева трагедія 1986 року обернулася жахливими наслідками для мільйонів людей. Тоді тисячі ліквідаторів ціною власного здоров’я та життя зуміли суттєво зменшити масштаби трагедії. Але ця трагедія може повторитися. До того ж, окрім глобальних загроз та небезпек довкола діючих АЕС, ми маємо серйозні внутрішні виклики. Нам знову доводиться шукати шляхи нейтралізації ризиків, пов'язаних із радіаційно-забрудненими залишками колишнього Придніпровського хімічного заводу (ПХЗ) – потужного підприємства, яке за найкращих своїх часів продукувало близько 4 000 тонн урану. Сьогодні це бомба уповільненої дії.Аби вирішити ці проблеми, першочерговим та найголовнішим завданням є рух назустріч дипломатичному врегулюванню війни. Якщо ми не досягнемо миру, у нашої держави просто фізично не залишиться ані фінансових, ані людських ресурсів для того, щоб підтримувати цей життєво необхідний радіаційний та екологічний контроль на постійному й належному рівні.Сьогодні – через 40 років після аварії на ЧАЕС про те варто говорити як ніколи гучно. Світ більше ніколи не повинен стояти на порозі нової катастрофи.Низький уклін і безмежна вдячність Героям-ліквідаторам, які врятували світ від атомного лиха 40 років тому. І вічна слава та шана тим, хто боронить його від новітніх загроз сьогодні.

Щодо масової легалізації зброї для цивільних. Кирило Буданов фактично повторив те, що я казала раніше – роздача зброї не забезпечить реального захисту, а лише створить його ілюзію. В часи активної фази війни такого робити не можна. Кирило Буданов абсолютно вірно акцентує – загроза полягає в тому, що випадків насильства, подібних до тих, що ми бачили днями, може стати кратно більше. І це вірно, ми просто не зможемо це контролювати.Ще раз – люди на межі. У суспільстві зараз дуже багато людей з ПТСР, і цей посттравматичний синдром стосується не тільки тих, хто повертається з фронту. Він може бути в кожного з нас: люди не сплять ночами через постійні тривоги, всі ми переживаємо за своїх близьких.Плюс медичні довідки, необхідні для отримання право на носіння зброї, «робляться» відомо як. Ми отримаємо вибухову суміш. З жорсткого наведення ладу в цій системі і треба починати.Люди мають право на захист і безпеку на вулицях, але гарантувати це повинна поліція. Держава не має права перекладати свій прямий обовʼязок на плечі цивільних.І головне – поки триває війна, говорити про справжню безпеку дуже важко. Якщо війна буде продовжуватися ще надовго, то буде багато таких випадків. Кожен день затягування лише збільшує шанси на повторення таких кривавих драм. Війну треба закінчувати, і дипломатія повинна працювати – це має стати пріоритетом номер один.

Минає 40 років після Чорнобиля, утім результати моніторингу вагітних в Україні залишають невтішними. Навіть через чотири десятиліття після аварії на ЧАЕС у плаценті українок науковці досі фіксують небезпечні радіонукліди. За словами очільника Всеукраїнського центру материнства та дитинства Юрія Антипкіна, на початку 2026 року в жінок із ускладненими вагітностями виявили до 19 бекерелів радіації на кілограм. Це при тому, що безпечна норма – до 5 Бк, а рівень від 10 Бк вже несе ризики викиднів та слабкого здоров'я малюка. Такі показники виявляють і серед киянок, і мешканок інших регіонів.Причина – забруднена їжа з Чорнобильської зони, яку незаконно продають на стихійних ринках, твердять науковці. Найбільше радіації накопичують м'ясні продукти: кістки, кістковий мозок, хрящі, шкіра, кров та внутрішні органи тварин.Здавалося б, до чого тут війна?Війна та її наслідки роблять цю ситуацію ще більш загрозливою. Ризик ударів по конфайнменту ЧАЕС, окупація атомних об'єктів та постійні блекаути на ЗАЕС – усе це створює постійну загрозу нових витоків радіації та неконтрольованого масштабного зараження ґрунтів і вод. Будь-який інцидент миттєво відіб'ється на екології, а отже – на їжі, яку ми споживаємо.До того ж, окрім небезпек від наслідків війни та ЧАЕС, масштабну радіаційну загрозу для довкілля і здоров’я населення становить критичний стан хвостосховищ із відходами переробки уранових руд на території колишнього Придніпровського хімічного заводу в Кам’янському. Нещодавно підняла це питання в межах Робочої групи ВР з питань проблематики CBRN.Якщо ми хочемо, аби наші мами народжували здорових дітей, радіоконтроль продуктів на ринках має стати максимально жорстким і частим. Те саме стосується виробів із деревини, з якої потім роблять меблі у наші домівки.Та головне – треба рухатися до дипломатичного врегулювання конфлікту. Інакше у країни просто фізично не вистачить фінансових та людських ресурсів, аби цей життєво необхідний контроль був постійним та успішним.

Сьогодні минає рік відтоді, як від нас пішов Володимир Мороз – мій колега, представник 59-го округу Донеччини і просто дуже світла людина. Роковини цієї важкої втрати…Володимир був справжнім Народним Депутатом і людиною дії. Переселенець, який втратив рідний дім, але зберіг добре серце. Ми назавжди запам’ятаємо, як він на власних руках виносив поранених дітей після вибухів у Марʼїнці. Він невтомно боровся за права своїх земляків, переселенців, захищав енергетиків та шахтарів, відстоював права вірян Української Православної Церкви. Його серце щиро вболівало за Донбас і людей – і, на жаль, рік тому воно раптово не витримало.Так символічно і світло склалося, що сьогодні ж – Радониця. Це день особливого поминання покійних рідних та близьких, який завжди настає на 9-й день після Світлого Христового Воскресіння. У цей день ми не сумуємо безнадійно, а розділяємо радість Великодня з тими, хто вже перейшов у вічність, вірячи у життя після смерті.Царство Небесне усопшому рабу Божому Володимиру…У цей день поминання всіх спочилих нехай Господь дарує йому та всім нашим близьким, кого вже немає на цьому світі, Царство небесне!Памʼятаємо.

Щодо надання права на вогнепальну зброю цивільним громадянам. У заяві міністра Клименка я бачу явний дисонанс. З одного боку, він каже, що психічний стан нападника був нестабільним, але при цьому підтверджує, що той мав дозвіл на носіння зброї. І далі міністр заявляє, що після цього жодних масових перевірок власників зброї не буде.Це просто нонсенс. Це перше, що потрібно зробити негайно. Скільки ще таких неврівноважених людей прямо зараз легально мають зброю?Те, що ми бачимо сьогодні на вулицях України – це катастрофа. Люди перебувають на межі. Психіка зірвана.За таких обставин надавати цивільним право на вогнепальну зброю – це вкрай сумнівна ініціатива. Всі ми чудово розуміємо, як у нас «робляться» медичні довідки, необхідні для отримання права на носіння зброї. Саме з наведення жорсткого ладу в цій системі треба починати.Люди, безумовно, повинні мати право на захист. Право пересуватися безпечним містом. Але гарантувати цю безпеку має поліція. Іноді вона про це забуває.Держава не повинна перекладати цей свій прямий обовʼязок на плечі цивільних. І взагалі, дуже важко говорити про якусь справжню безпеку, поки триває війна. Ми маємо чітко розуміти: кожен день затягування війни лише збільшує шанси на повторення таких кривавих драм. Війну треба закінчувати. Дипломатія повинна працювати, і це має стати пріоритетом номер один.P.S. Коли поліція розбігається при перших же пострілах від нападника, як ми всі це бачили на відео, вкрай сумнівно вважати, що непідготовлені цивільні діятимуть інакше.

Щодо повернення виплат дітям ВПО. Пам'ятаєте, писала про те, як Мінфін штучно блокував 3000 гривень компенсації для дітей-переселенців? Тоді ми з колегами підняли це питання на рівні прем’єрки. Проблема полягала в урядовій постанові №390, яка висувала абсолютно нереалістичні умови. Наприклад, щоб отримати виплати, родина мала документально довести, що її житло на тимчасово окупованих територіях знищене або пошкоджене. Але як це зробити людям, які ледь вирвалися з окупації? Фактично десятки тисяч дітей ставали заручниками бюрократії і залишалися без допомоги.І ось маємо перші позитивні зрушення! Нарешті вдалося домогтися внесення змін, які частково виправляють цю несправедливість:✔️ Відтепер для отримання виплат на дитину не потрібно підтверджувати знищення житла на окупованих територіях (адже всім зрозуміло, що це фізично неможливо).✔️ Термін подачі заяв до Пенсійного фонду для поновлення виплат (починаючи з лютого) подовжили на місяць – до 1 червня.Але є недоліки. Досі не врегульовано питання дітей, які перемістилися у 2014–2022 роках. Плюс дітей фактично змушують переходити до школи за новим фактичним місцем проживання. Тобто, якщо дитина навчається онлайн у своїй рідній школі виплати не повернуть. Це абсурд!Наприкінці хочу щиро подякувати за Ваш зворотній звʼязок. Завдяки якому вдається тримати руку на пульсі та підштовхувати Уряд до виправлення помилок.

Історія про "реанімацію і кому" після зустрічі з ТЦК має... продовження. Пам'ятаєте історію Сергія Кустодєєва з Дніпра? Я неодноразово піднімала її на ефірах. Так от. Дружина потерпілого розповідає, що справу «зливають». Вона стверджує, що тепер слідство вважає, що Сергій «самостійно впав», а потім «добровільно сів в автобус ТЦК», щоб поїхати до «лікарні» за адресою військкомату. На запити адвокатів не реагують, а з дружиною взагалі відмовляються говорити.Більше того, вона стверджує, що тепер з'явилася начебто підроблена довідка про наявність алкоголю в крові! І тепер через справу намагаються закрити як «нещасний випадок».Як я вже казала на останніх ефірах, це просто свавілля. Які висновки ми маємо з цього зробити?Це повна руйнація довіри. Про яку мотивацію ми говоримо? Як ми можемо очікувати, що наші чоловіки повертатимуться з-за кордону, якщо вони бачать – тебе можуть покалічити посеред вулиці, а потім назвати це нещасним випадком.Якщо винні у цій трагедії не понесуть жорсткого кримінального покарання, а система їх покриватиме, ми отримаємо ще більше збурення в суспільстві.Нам обіцяють "оновлення ТЦК" та "нові підходи". Але поки людей заганяють у буси методами полювання, жодна реформа не спрацює. Нам необхідні кардинальні зміни як в ТЦК, так і в самій армії.Виїжджати виключно на силовому примусі ми не зможемо. Ми однозначно маємо захищати державу, але не ціною беззаконня проти власних громадян. Винні у тому, що сталося з Сергієм, повинні сидіти у в'язниці. А паралельно ми маємо включати весь прагматизм та шукати дипломатичні шляхи до миру, бо інакше ми просто знищимо себе зсередини.Продовжую тримати цю ситуацію на особистому контролі.

Щодо ризику обвалу саркофага на ЧАЕС і сьогоднішньої публікації звіту "Greenpeace Україна". Перше і головне – немає жодної причини зараз кричати про “обвал саркофага”. Ці гучні заголовки в ситуації, коли рівень стресу в суспільстві й так зашкалює, не є добре.Так, дійсно, удар російського дрона по Новому безпечному конфайнменту (НБК) в лютому 2025 року та, загалом, війна, окупація ЧАЕС – усе впливає разом на терміни демонтажу старого саркофага. Без термінового ремонту самого конфайнменту безпечний демонтаж споруди, яку будували після аварії на ЧАЕС, дійсно ускладнюється.Але, керівництво ЧАЕС чітко вказує – на сьогодні пошкоджень несучих конструкцій не зафіксовано. Об’єкт «Укриття» продовжує виконувати свої функції (його експлуатаційний термін офіційно встановлено до 31 жовтня 2029 року). Новий безпечний конфайнмент, попри втрату повної герметичності, і далі забезпечує ізоляцію зруйнованого енергоблока. Виходу радіоактивних речовин за межі встановлених норм не зафіксовано, радіаційний фон перебуває в межах контрольних рівнів, системи моніторингу працюють штатно.Все це підтверджує й постійна моніторингова місія МАГАТЕ. Таким чином, ще раз: не варто розганяти паніку. Зараз задача – невідкладні ремонтні роботи, міжнародна технічна підтримка і пріоритет держави та партнерів на відновленні цілісності конфайнменту. Ця робота вже ведеться. В межах парламентського нагляду триматиму це питання на постійному контролі.

Чому програв Орбан і як це вплине на Україну. Вибори в Угорщині чітко показали, що стратегія, побудована на нищівній критиці Євросоюзу, зазнала краху. Адже cправжня політична боротьба на цих виборах розгорталася по осях «США – ЄС» та «РФ – ЄС», де тісно переплелися інтереси багатьох країн. І зараз абсолютно очевидно: перемогу на цьому етапі здобула саме Європа. Чи це не піррова перемога – покаже час. Попереду в нового уряду чимало викликів.Вважаю, угорці зробили прагматичний вибір, тверезо оцінивши наслідки та прорахувавши стратегічні переваги того чи іншого шляху. Результат промовистий – опозиційна партія «Тиса» на чолі з Петером Мадяром не просто перемогла, а здобула конституційну більшість.Що це означає для України? Чи означає це миттєве покращення? Будемо реалістами – ні. Угорці й надалі будуть жорстко захищати власні національні інтереси. Ми маємо формувати наші взаємовідносини виключно прагматично, поважаючи одне одного.І щойно Петер Мадяр дав велику прес-конференцію, яка розставила всі крапки над «і». Його тези повністю підтверджують – Будапешт діятиме максимально прагматично.Ключове з його заяв коротко:1. Розблокування €90 млрд для України. Мадяр чітко дав зрозуміти, що не блокуватиме цей кредит від ЄС.2. Мадяр вважає неможливим вступ країни, що перебуває у стані війни, до ЄС та прогнозує, що процес не завершиться в найближчі 10 років, а зрештою Угорщина проведе референдум щодо підтримки нашого членства.3. Будапешт не відмовляється від російських енергоресурсів миттєво, але бере курс на диверсифікацію енергетичного балансу.Таким чином, не варто сподіватися, що наш шлях до ЄС буде швидким. Нам доведеться системно і важко працювати. Однак принципова різниця в тому, що відтепер усі ці гострі питання з Угорщиною стануть предметом нормальних двосторонніх перемовин та аргументів. Зник ефект «глухого кута», розблокована життєво необхідна макрофінансова допомога. А там, де є конструктивний діалог, завжди можна знайти взаємовигідні рішення.