Вікторія Гриб

Уряд виділив додаткові 7,7 млрд грн на фінансування житлових програм для ВПО з тимчасово окупованих територій. 6,6 млрд грн з цієї суми підуть на фінансування програми «єВідновлення». Держава надаватиме житлові ваучери на 2 млн грн на сім'ю, домівка якої залишилася в окупації. Заявлено, що ці кошти забезпечать житлом понад 3 300 родин, які мають статус УБД або осіб з інвалідністю внаслідок війни. Ще 1,1 млрд грн планують спрямувати на будівництво соціального житла для маріупольців.Понад 9 місяців тому я з трибуни парламенту зверталася до Юлії Свириденко і гостро звертала увагу на цю проблему. Я постійно наголошую на необхідності саме такого підходу до компенсації. Замість того, щоб вигадувати складні та нежиттєздатні механізми, потрібно просто надати людям кошти. І нехай родини самі вирішують – купити клаптик землі, придбати квартиру чи інвестувати ці кошти в інший спосіб.Те, що уряд нарешті почав рухатися в цьому напрямку – добре. Але давайте дивитися правді в очі: цих коштів, які пропонує уряд, катастрофічно недостатньо. Але є і друга, не менш кричуща проблема. Чинний механізм компенсації вимагає проведення обов'язкового обстеження знищеного майна. Проте як це зробити, якщо будинок знаходиться на тимчасово окупованій території або там, де точаться запеклі бої? Саме тому разом із колегами Мусою Магомедовим та Сергєм Магерою подали на розгляд Верховної Ради законопроєкт №14352, який має розв'язати цей гордіїв вузол.Очевидно, що під час повномасштабної війни задовольнити потреби абсолютно всіх ВПО одночасно неможливо. Це об’єктивна реальність, і це зрозуміло. Але саме тому сьогодні надзвичайно важливо не розпорошувати наявні державні кошти.Ми дуже добре пам'ятаємо, як минулого року кошти, що були передбачені на компенсації переселенцям, просто взяли й перенаправили на загальну «зимову підтримку».Нам потрібно негайно відмовитися від програм, «кешбеків» та інших ініціатив, які просто спалюють бюджет.Питання ВПО – це критична проблема державного масштабу. Це не просто статистика, це живі люди, які опинилися на вулиці. Їхня підтримка має бути абсолютним пріоритетом для бюджету, а не фінансуватися за залишковим принципом.

‼️ Українських дітей вилучають за кордоном у батьків і передають чужим людям, зокрема іноземцям. Це колосальна проблема. Є реальні випадки, коли місцеві соціальні служби та суди відмовляються повертати дітей рідним батькам, аргументуючи це тим, що дитина "вже розмовляє їхньою мовою та асимілювалася".Або інший, не менш болючий приклад – чоловіки, які перебувають в Україні і не можуть виїхати, після розлучення з дружинами, що виїхали за кордон, повністю втрачають зв'язок і доступ до своїх дітей. Адже був період, коли дітей могли вивозити без дозволу батька, що створило величезну кількість проблем.Сьогодні акцентувала на цьому в межах міжвідомчої наради щодо вирішення проблемних питань українських громадян за кордоном під головуванням Ірини Верещук.Чим більше я занурююся в цю тему, тим більше розумію масштаб трагедії. Українці, які опинилися за кордоном, часто не мають належної юридичної та консульської підтримки. Якщо справа доходить до місцевого суду – забрати дитину назад стає майже неможливим. Як ми можемо дозволяти таке робити?Саме тому у Верховній Раді ми вже створили робочу групу з напрацювання змін у сфері захисту прав дітей після розлучень батьків, а зараз вже формуємо окрему підгрупу, яка детально вивчатиме права батьків – і чоловіків, і жінок – після розлучення за кордоном та механізми захисту наших дітей від примусового вилучення, коли один з батьків втрачає зв'язок.Окрім цього питання, ми також обговорили низку інших нагальних проблем нашої діаспори:◾ Роботу консульських установ. Я озвучила численні скарги українців на комунікацію та якість надання послуг, зокрема, Посольством України в Бельгії. До них практично неможливо додзвонитися та отримати допомогу. МЗС пообіцяло провести аудит роботи установи.◾ Відкриття Центру єдності (Unity Hub) у Відні. Продовжую координувати це питання. Наразі Мінсоцполітики має якнайшвидше підписати меморандум з австрійською стороною. Часу дуже мало, тому маємо діяти максимально оперативно.◾ Визнання українських дипломів у Європі.Я щиро вдячна Ірині Верещук за її принципову позицію та готовність особисто долучитися до нашої робочої групи. Найближчим часом ми проведемо спільне міжвідомче засідання, де розберемо конкретні кейси та будемо шукати системні рішення.

Сьогодні – чотири роки відтоді, як Україна приєдналася до європейської енергомережі ENTSO-E. Так, це була надскладна та важлива подія – 23 лютого 2022 року, за день до повномасштабного вторгнення, ми відключилися від спільної з Росією та Білоруссю мережі, перейшовши в ізольований режим. А вже за три тижні Україна стала частиною європейського енергетичного простору.І це справді важлива віха. Водночас це був плановий процес, який відбувся за графіком, попри безпрецедентні умови. Проте важливо усвідомлювати: це робочий успіх, але, як на мене, зовсім не привід змінювати енергетичний календар. Зокрема, ініціативи щодо перенесення Дня енергетика з 22 грудня на 16 березня, вважаю, досить дивними. Традиційна дата прив’язана до дня зимового сонцестояння – найдовшої ночі в році, після якої світловий день неминуче починає збільшуватися, що є символічною перемогою енергії світла над темрявою.Сьогодні ж нам варто думати про інше – а саме, як енергетика виживатиме у весняно-літній період, а також готуватися до нового опалювального сезону. Усе вказує на те, що наступні місяці будуть надскладними: росіяни не припиняють атак, і розслаблятися не можна.Наші пріоритети зараз – це збільшення обсягів імпорту та експорту електроенергії з європейськими партнерами, залучення додаткової допомоги від міжнародних партнерів для відновлення енергетичних потужностей та розбудови розподільчої генерації. Ми маємо створити систему, яка забезпечить повну енергетичну незалежність та унеможливить будь-який зовнішній шантаж чи вплив. Ми повинні перетворити енергетику на дієвий інструмент зростання економіки через експорт, щоб працювати на прибуток і не залежати від імпорту.Зараз час для професійної, системної та виваженої роботи на результат, а не для гучних і недоречних піар-акцій. Енергетична безпека вимагає тиші.

Уряд анонсував кешбек на пальне. І ніби й звучить гарно, але чи вирішує це реальну проблему? Звісно, ні. Яку проблему вирішує кешбек? Держава, за різними оцінками, може витратити на це понад 10 мільярдів гривень з бюджету до 1 травня! І це в той час, коли ми виживаємо за рахунок західних партнерів, а гроші критично потрібні на підтримку армії та ВПО. Крім того, це соціально несправедливо – чому люди без авто, або ті, хто ледь зводить кінці з кінцями, мають зі своїх податків оплачувати кешбек, до прикладу, для власників елітних іномарок?Якщо ми дійсно хочемо знизити ціни на АЗС, держава має діяти інакше. По-перше, скасувати або знизити акциз на період кризи. По-друге, жорстко контролювати ринок через Антимонопольний комітет, щоб не допускати змов трейдерів. Третє – забезпечити фізичну наявність пального! Попереду посівна, паливо потрібне армії та бізнесу.Мене зараз найбільше турбує – що буде, коли резерви закінчаться? Ще раз –паливо потрібне нашим військовим (це дизель), паливо потрібне для посівної кампанії, для сільгосптехніки та для роботи бізнесу.Уряд повинен вже зараз думати не про те, як роздати кешбеки, а про те, де ми будемо брати фізичні об'єми нафтопродуктів в умовах глобальної нестабільності.Забирати кошти з бюджету на кешбеки сьогодні – абсолютно недоречно.📩 Підписатися в Телеграм😎 Facebook🕊 Instagram 👥 X

Децентралізація теплопостачання – правильний шлях, але ми маємо чесно відповісти – якими будуть ціни на тепло і як зробити так, щоб ці зміни жодним чином не вдарили по українцях, які в умовах війни й так ледве зводять кінці з кінцями. Саме цю проблему сьогодні підняла під час спільного з нашими німецькими партнерами круглого столу, присвяченого майбутньому української теплоенергетики.Акцентувала увагу на кількох критичних речах. По-перше, у нас досі немає єдиної державної стратегії. Скільки б ми не створювали планів стійкості на місцевому рівні, якщо в державі немає загального бачення генерації тепла – вони приречені на провал.По-друге, джерела генерації: ми можемо довго розглядати законопроєкти (як-от щодо обов'язкових індивідуальних теплових пунктів – ІТП), але якщо ми не розуміємо, де реально будемо брати ресурси для генерації, це буде важко зрештою реалізувати. Окремі закони не змінять парадигму без комплексного підходу.Давайте будемо відвертими: черги з іноземних інвесторів під час війни немає. Великий бізнес можливо зайде в країну вже після завершення війни. А вижити нам треба вже сьогодні. Тому нам критично необхідна не лише методологічна, а й пряма практична допомога від наших західних партнерів просто зараз.Нам потрібні не окремі нормативні акти «для галочки», а компромісні та дієві рішення, які допоможуть системі працювати, а людям – бути з теплом і мати змогу за нього заплатити.Тому залишається відкритим питання, як модернізувати зношені мережі, декарбонізувати галузь та узгодити наше законодавство з нормами ЄС і – не менш важливо – знайти на це реальне фінансування.

Щодо гучного «урізання» декретної відпустки до чотирьох місяців. Друзі – спокійно. ЗМІ вже спростували цей фейк. Про скорочення декрету з 3 років до 4 місяців насправді не йдеться. Тому тут видихаємо.Але попри це, у проєкті нового Трудового кодексу (№ 14386) дійсно є те, що мене турбує. На це вже вказало Головне науково-експертне управління Верховної Ради. У своєму висновку юристи прямо вказують – документ звужує існуючі соціальні права працівників. І це проблема.Ось лише кілька норм з тексту, на які звертають увагу експерти Ради і які я вважаю проблемними. Зокрема, зменшується вік дитини, який надає додаткові гарантії при розірванні трудового договору з ініціативи роботодавця – з трьох років до півтора року (ст. 103 проєкту), не передбачено ефективних компенсаторних механізмів для працівників, які не погоджуються на погіршення істотних умов праці, встановлено недостатній рівень захисту у випадках тривалої тимчасової непрацездатності тощо. При цьому у проекті відсутня загальна гарантія недопущення розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у період тимчасової непрацездатності працівника. Натомість запроваджується модель, за якої тимчасова непрацездатність розглядається як часовий фактор, після спливу якого допускається припинення трудових відносин. Такий підхід звужує обсяг трудових гарантій, послаблює соціальний захист працівників та не повною мірою відповідає соціальній природі трудового права.Моя позиція – нам потрібен сучасний Трудовий кодекс. Радянський КЗпП 1971 року безнадійно застарів. Нам критично необхідні інвестиції, осучаснення трудових відносин та гнучкість на ринку праці.Будемо з колегами ретельно вивчати всі норми запропонованого документа та готувати правки.

Останніми днями багато розмов про “плани виживання” та “стійкості” – і це звісно чудово. Але хотілося б побачити плани і стратегії економічного розвитку та, насамперед, досягнення миру. І почати варто з енергетичної стратегії. Я вже порушувала це питання під час зустрічі з віце-прем’єром Денисом Шмигалем. Разом з колегами готові долучатися до цієї роботи. Україні потрібна повноцінна Енергетична стратегія, яка враховуватиме різні сценарії розвитку війни – зокрема і статус нашої Запорізької АЕС. Без цього громадам дуже важко планувати свою роботу. Загалом нам потрібна не стратегія заради самої стратегії, а реальна дорожня карта – покроковий план руху до миру, процвітання та економічного відродження.Щодо "плані стійкості" регіонів, розвитку когенерації. Це правильно як запасний варіант. Але давайте відверто: когенераційні установки не врятують нас, якщо не буде газу або якщо він буде захмарно дорогим.Окреме і вкрай болюче питання – захист критичної інфраструктури. Нам прогнозують спекотне літо, і якщо ворог продовжить бити по енергетиці, під загрозою опиниться не лише світло, а й вода та каналізація. Насосні станції мають бути захищені!Так, усе це колосальні кошти, яких у нас не вистачає. Але ми маємо шукати ці ресурси, бо ціна бездіяльності – катастрофа для мегаполісів.

5 годин на два тижні – це все, що отримує батько на спілкування з рідною дитиною за рішенням іноземного суду. Це реальний кейс із Бельгії, на якому сьогодні акцентувала в межах робочої групи з напрацювання змін до законодавства щодо участі батьків у вихованні дитини після їх розлучення. Маємо іншу грандіозну проблему – фактичну втрату контакту з дітьми у батьків, які залишилися в Україні, поки їхні діти були вивезені за кордон через війну.З 2022 року, через форс-мажорні обставини війни, ми дозволили виїзд дітей без згоди другого з батьків. Це врятувало життя, але створило правовий вакуум. Зараз ми маємо чимало випадків, коли батько (який часто не може виїхати через воєнний стан) стає чужою людиною для власної дитини.Навела колегам реальний приклад із Бельгії – дитину вивезли, матір там тимчасово позбавили прав, але дитину передали в чужу родину, а рідному батькові дозволяють бачитися з нею лише раз на два тижні по 5 годин! Іноземні суди часто не враховують права батька, який залишився в Україні. Ми не маємо права закривати на це очі. Держава повинна створити дієві механізми захисту прав таких батьків і процедури повернення дітей додому.До чого домовилися? Оскільки це питання є надзвичайно гострим і потребує міждержавного регулювання, ми в робочій групі вирішили ініціювати окремі зустрічі саме по цій проблематиці. Будемо розробляти алгоритм дій держави для допомоги батькам, які втратили контакт зі своїми дітьми через війну та виїзд за кордон. Це потребує окремих механізмів, і ми над ними працюватимемо.Разом із колегами-депутатами, експертами, адвокатами та представниками профільних міністерств сьогодні також обговорювали застарілість нинішніх норм про опіку. До прикладу, поняття «місце проживання» часто стає інструментом маніпуляцій – в цьому кейсі потрібно переходити до європейських практик спільної батьківської відповідальності та «батьківського часу». Далі – судові рішення про графіки спілкування часто не виконуються, і це треба змінювати, зокрема через посилення відповідальності. Вирішили не брати за основу старі законопроєкти, а працювати над новою комплексною таблицею змін до Сімейного, Цивільного та процесуальних кодексів.

Можу впевнено сказати – ми пережили найважчу зиму в новітній історії України. Але давайте без ілюзій. Справжній іспит, на жаль, попереду – це літо і спека. Це час, коли зазвичай електростанції виходять на планові ремонти. Якщо енергетика не витягне, якщо удари продовжуватимуться, якщо спека помножиться на проблеми з каналізацією, якщо в +30 зникне вода – я б не хотіла, щоб ця зима здалася нам легкою прогулянкою.А щодо цієї зими – ми дійсно пережили 14 масованих комбінованих атак. Понад 700 цілей різних типів, понад 50 ракет росіяни задіяли лише в одній атаці 7 грудня. Як голова Підкомітету з енергобезпеки Ради, я знаю зсередини, якою ціною нам давався кожен кіловат і кожна врятована підстанція. Наслідки могли бути катастрофічними для економіки та життя всієї країни.Але головне, що енергосистема збережена. Це стало можливим завдяки надлюдським зусиллям енергетиків та ремонтних бригад, які часто під загрозою обстрілів, у мороз, без сну і відпочинку відновлювали понівечені мережі та повертали світло в наші домівки. Низький їм уклін!Чотири роки повномасштабної війни – це вже занадто. Я вважаю, що вікно можливостей для дипломатії ще відкрито і ми повинні цим скористатися. Але часу дуже мало. Події на Близькому сході можуть суттєво змінити переговорний трек.

Щодо ВПО. Продовжуємо працювати з колегами щодо пошуку ефективних рішень для компенсацій українцям, які втратили житло внаслідок російської агресії. Це дуже складний процес, водночас паралельно шукаємо рішення, для того, аби забезпечити людей дахом над головою хоча б тимчасово.Підкреслюю: головне завдання – це повноцінна компенсація. Все решта – тимчасові рішення. Разом із колегами Мусою Магомедовим і Сергієм Магерою ми розробили законопроєкт, який має на меті захистити переселенців від раптового виселення після завершення воєнного стану. Але! На Підкомітеті з питань професійної та фахової передвищої освіти з'ясувалося, що наш законопроект не може бути підтриманий у звʼязку з тим, що один з законів, в який ми пропонували внести зміни, втратив силу. Ми подали законопроєкт ще торік у липні. У вересні закон про професійну-технічну освіту, в який ми пропонували зміни був скасований. Якби Рада спрацювала за регламентом та протягом місяця розглянула наш законопроєкт – сьогодні ми б уже мали дієвий закон. Тепер шукаємо, як це виправити. При чому на підкомітеті всі погодилися – документ актуальний і вкрай необхідний людям. 📌 Що ми пропонували?Ми ініціювали передачу будівель та споруд державних закладів професійної (професійно-технічної) освіти із державної власності у комунальну власність громад.Йдеться виключно про ті заклади, які:✅ не використовуються за освітнім призначенням 12 місяців поспіль;✅ вже були передані в оренду для проживання ВПО на термін не менше трьох років.Майно передається місцевим громадам за однієї суворої умови – вони зобов’язуються використовувати ці будівлі ВИКЛЮЧНО для проживання внутрішньо переміщених осіб та БЕЗ ПРАВА відчуження у приватну власність.Що це означатиме на практиці?Місцеві чиновники не зможуть продати ці будівлі забудовникам під знесення чи комерцію. Для людей це означатиме гарантований захист від виселення. Вони матимуть надійне житло і знатимуть, що після закінчення війни їх ніхто не вижене на вулицю, поки держава не вирішить питання з їхньою повноцінною компенсацією.Працюємо, щоб ініціатива нарешті потрапила на розгляд до сесійної зали!