Вікторія Гриб

Щойно Рада знову провалила законопроєкти 15460 та 15112 про ліквідацію пільг на посилки до 150 євро. Абослютно логічне рішення. Зараз такі ініціативи не мають жодного сенсу. Натомість ми підтримали за основу законопроєкт №15437, який може спростити правила отримання невеликої державної підтримки для бізнесу та посилити контроль за її законністю.Я постійно піднімала питання необхідності розширення можливостей державної підтримки підприємств. Особливо зараз, коли бізнес працює в умовах війни, обстрілів, руйнування виробничих потужностей, складної логістики та постійного зростання витрат.Одна з важливих норм законопроєкту – збільшення граничного розміру державної допомоги з 200 до 300 тисяч євро. Для малого та середнього бізнесу також передбачається можливість запровадження окремих програм державної допомоги під час воєнного стану.Водночас я чудово розумію ВПО, які мають повне право запитувати: чому ці кошти не спрямувати на компенсації за втрачене житло? Тим більше, що сьогодні є проблеми навіть із фінансуванням житлових сертифікатів. Це абсолютно справедливе питання.Але маємо розуміти й інше. Якщо бізнес не витримає навантаження і почне банкрутувати, держава втратить податки, люди – робочі місця, а громади – надходження до бюджетів. Хтось має виробляти товари, забезпечувати продукцією магазини, надавати послуги та підтримувати роботу цілих міст і громад. Зрештою, саме з працюючої економіки держава отримує ресурс, з якого фінансуються соціальні програми, зокрема підтримка ВПО та компенсації за житло.Тому підтримка бізнесу і допомога людям, які втратили житло, не мають протиставлятися. Держава повинна знаходити ресурси і для одного, і для іншого.Саме тому я підтримала законопроєкт у першому читанні. До другого читання подам свої правки, щоб механізми державної допомоги відповідали реальним потребам українського бізнесу та водночас були справедливими і прозорими.Якщо принципові для мене правки не будуть враховані, не факт, що я підтримаю законопроєкт у другому читанні.

Павлоград не став уроком. Вишневе не стало уроком. Скільки ще має статися трагедій, щоб нарешті були зроблені висновки? Знову вибухи з детонацією – цього разу поблизу Житомирської траси під Києвом. Прем’єр Корецький вважає це «злочинною недбалістю». Я вважаю, що це злочин.Правоохоронці мають встановити всі обставини події. Але головне питання, на яке суспільство має отримати відповідь: чому потенційно небезпечні військові об’єкти та боєприпаси можуть розміщуватися поруч із густонаселеними районами і хто конкретно за це відповідає?І це не лише питання здорового глузду чи внутрішніх правил безпеки. Є чіткі норми міжнародного гуманітарного права. Стаття 58 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій зобов’язує сторони конфлікту максимально можливою мірою уникати розміщення військових об’єктів у густонаселених районах або поблизу них.Президент Володимир Зеленський також наголосив: боєприпасів поруч із будинками та іншою житловою забудовою бути не може, а ті, хто це допустив, мають відповідати за свої рішення.Ми вже бачили наслідки подібних ситуацій у Павлограді та Вишневому. Люди втрачали життя, рідних, майно, а потім ще й стикалися з юридичною проблемою: через формальну класифікацію події вони не могли скористатися державним механізмом компенсації.Саме тому разом із колегами зареєстрували законопроєкт, який має усунути цю несправедливість. Пропонуємо прямо передбачити право на компенсацію за пошкоджене або знищене житло і тоді, коли подію класифіковано як «надзвичайну ситуацію воєнного характеру».Але компенсація – це вже робота з наслідками. Потрібно нарешті розібратися з причинами.Вважаю, що Верховна Рада має розглянути питання створення Тимчасової слідчої комісії, яка контролюватиме розслідування таких випадків, проаналізує дотримання вимог безпеки та дії посадових осіб. Якщо будуть встановлені порушення – мають бути визначені конкретні винні та забезпечена невідворотність покарання.Більше того, якщо слідство доведе, що трагедія стала наслідком конкретних незаконних дій або злочинної недбалості, винні мають не лише понести кримінальну відповідальність. Має бути передбачена можливість звернення стягнення на їхнє майно у встановленому законом порядку для відшкодування завданих збитків. При цьому люди не повинні роками чекати, поки з конкретного винуватця щось буде стягнуто. Якщо держава допустила ситуацію, внаслідок якої громадяни втратили житло та майно, саме держава має гарантувати їм своєчасну компенсацію, а вже потім стягувати відповідні кошти з винних осіб у передбаченому законом порядку.І є ще один аспект, про який не можна забувати, – шкода довкіллю. Вибухи боєприпасів і масштабні пожежі – це продукти горіння та небезпечні речовини, які можуть потрапляти у повітря, ґрунти та воду. Тому поряд із розслідуванням причин таких подій має проводитися оцінка завданої довкіллю шкоди, а у випадку встановлення винних – питання її відшкодування також не повинно залишатися поза увагою.Безпека громадян завжди повинна бути на першому місці. Якщо трагедія сталася, людям потрібно терміново відшкодувати завдані збитки. Але держава зі свого боку повинна провести розслідування, встановити всіх винних та забезпечити їхню персональну відповідальність, а не просто призначити винуватців, оцінити та усунути екологічні наслідки і, найголовніше, ухвалити рішення, які унеможливлять повторення таких трагедій.

Робота і житло – дві ключові проблеми, що постають перед українцями, зокрема ВПО. Утім, на п’ятому році повномасштабної війни держава досі не спромоглася напрацювати житлову політику, яка реально відповідала б масштабам проблеми.Новий Закон «Про основні засади житлової політики» ухвалили ще на початку року, і з 15 лютого він набув чинності. Але ухвалити закон – не означає змусити його працювати. Для повноцінного запуску передбачених ним механізмів необхідно близько 70 нормативно-правових актів. Шестимісячний строк, відведений на перший пакет необхідних рішень, уже сплив. А житлова реформа досі значною мірою залишається на папері.Немає затвердженої загальнонаціональної житлової стратегії. Не запущена Єдина інформаційно-аналітична житлова система. Не ухвалені необхідні супутні закони. Тобто рамку створили, а механізм, який мав би за нею працювати, – ні.Я вже давно наполягаю – одним із ключових інструментів підтримки ВПО повинна стати грошова компенсація, яка дасть людям можливість самостійно вирішувати житлові питання.Саме на цьому акцентувала під час засідання Секції Асоціації міст України з розвитку деокупованих та тимчасово окупованих громад, де говорили про житлову політику, евакуацію та подальше розміщення наших людей.Можна скільки завгодно закликати українців повертатися, але людина має розуміти, куди саме вона повертається. Де житиме її родина? Чи зможе вона знайти роботу? Чи буде школа або садочок для дітей? Наразі відповіді на більшість із цих питань відсутні.Більш детально – на моїй сторінці в фейсбуці.

Українських жінок – мобілізувати. Чоловіків із тилу - відправити ближче до фронту. Самому роками залишатися цивільним. Дивна формула «загального обов’язку» від колишнього міністра оборони Резнікова.Звучить рішуче. Особливо коли йдеться про інших.У Резнікова є дорослі син і донька. Наскільки мені відомо, ані він, ані вона не служать. Але тоді виникає закономірне питання: чому заклик «служити мають усі» не починається з власної родини?Є питання і до самого Резнікова. Йому лише нещодавно виповнилося 60 років. Міністром оборони він перестав бути ще у 2023 році. Тобто мав майже три роки, щоб добровільно долучитися до війська і власним прикладом показати, як має працювати принцип загального обов’язку.Але мене навіть більше цікавить інше: навіщо взагалі робити такі заяви зараз?Щоб ще більше українських жінок замислилися про виїзд? Щоб ті, хто перебуває за кордоном, отримали ще один аргумент не повертатися? Щоб посилити страх і напругу всередині країни?Українські жінки вже служать, воюють, рятують людей і захищають державу. І заслуговують передусім на повагу, а не на чергові гучні пропозиції від тих, хто сам мав роки, щоб показати особистий приклад.Хочете говорити про загальний обов’язок – починайте із себе.

Щодо заборон та обмежень для електросамокатів. Отримую багато звернень від обурених пішоходів, батьків дітей, які отримали травми, та самих користувачів. Одні вимагають жорстких заборон, інші наголошують, що проблема не в транспорті, а в дотриманні правил. І схоже, українським містам уже доводиться шукати відповідь на це питання. У Чернівцях заборонили прокат електросамокатів. У Львові суттєво посилили правила користування – встановили мінімальний вік користувачів у 16 років, запровадили обов'язкове використання шоломів та обмеження швидкості на окремих ділянках міста.Причини для таких рішень більш ніж серйозні. Лише за останні десять тижнів до медичних закладів Львова звернулися 143 водії електросамокатів, які отримали травми під час їзди. Понад половина постраждалих – діти. І це лише офіційна статистика одного міста.Давайте відверто – електросамокати вже давно стали повноцінними учасниками дорожнього руху. Водночас багато хто просто нехтує елементарними правилами безпеки – люди їздять без шоломів, на високій швидкості тротуарами, створюючи небезпеку як для себе, так і для пішоходів.Але дискусія має бути не про тотальні заборони чи повну вседозволеність. Потрібно шукати баланс між сучасною мобільністю та безпекою людей. Тут цікава ваша думка. Підтримуєте заборону самокатів, прокатних сервісів або, навпаки, вважаєте, що проблема не в самокатах, а в культурі їх використання?Буду вдячна за ваші думки та пропозиції. Давайте обговоримо.

Трагедія на Рівненщині, від якої холоне кров. П'яний 16-річний юнак вбив у ДТП 26-річну вагітну жінку. Дитину врятувати не вдалося. Драгер показав у водія 1,9 проміле алкоголю. Це дуже багато. Після кожної такої трагедії люди закономірно повертаються до питання відповідальності на дорогах. Зараз активно обговорюється законодавча ініціатива щодо посилення покарання за систематичне перевищення швидкості та можливе позбавлення прав від одного до трьох років.Але проблема значно ширша за швидкість. На дорогах вбивають не лише ті, хто тисне на газ. Вбивають і ті, хто свідомо сідає за кермо після алкоголю чи наркотиків.Саме тому я зареєструвала законопроєкт, який передбачає суттєве посилення відповідальності за смертельні ДТП, скоєні нетверезими водіями. Моє переконання незмінне: якщо людина свідомо сідає за кермо у стані сп’яніння і через її дії гинуть люди, такий злочин має розглядатися як особливо тяжкий, а покарання повинно бути максимально суворим.На жаль, цей законопроєкт уже роками чекає на розгляд. А тим часом ми знову і знову читаємо однакові новини: загиблі діти, зруйновані сім’ї, життя, які вже неможливо повернути.Я підтримую посилення відповідальності за грубі порушення правил дорожнього руху. Але зміни мають бути комплексними. І перевищення швидкості, і керування у стані сп’яніння повинні мати такі наслідки, щоб кожен потенційний порушник усвідомлював: за безвідповідальність доведеться відповідати по-справжньому.Скільки ще життів ми маємо втратити, щоб ці рішення нарешті були ухвалені?

Коли говорять про підготовку до зими, часто можна почути: люди повинні самоорганізовуватися. І це правильно. Але є важлива умова – уряд та місцева влада повинні підтримувати тих, хто готовий брати відповідальність на себе.Під час ефіру я навела приклад одного зі столичних ОСББ, яке очолює Юлія Безкоровайна. Мешканці будинку не чекали, поки хтось вирішить проблему за них. Вони почули місцевих депутатів, зібралися, провели Загальні збори, необхідні розрахунки, отримали ТУ у ПрАТ «Київгаз», підготували проєктну документацію та розробили рішення по встановленню незалежного джерела теплопостачання, яке дозволить їхньому будинку бути максимально незалежним від можливих ймовірних проблем із централізованим теплопостачанням та електроенергією.Вклали власні кошти, власний час і власні зусилля. Вони зробили те, про що так багато говорять чиновники – проявили ініціативу та взяли відповідальність за свою громаду.Але тепер їм потрібна підтримка. А її немає.На мою думку, саме такі проєкти повинні отримувати пріоритетне фінансування з боку міста та держави. Бо це не теорія і не чергові презентації. Це конкретні рішення, які можуть підвищити стійкість житлових будинків уже цієї зими.Сьогодні багато говорять про плани стійкості. Але справжня стійкість починається не в кабінетах. Вона починається там, де люди готові діяти, об'єднуватися і працювати заради спільного результату.Якщо мешканці будинку змогли організуватися, знайти фахівців, підготувати проєкт і запропонувати рішення, влада повинна не ставити перепони, а допомагати.Саме такі приклади показують, якою має бути взаємодія громади та держави під час війни. І саме такі ініціативи потрібно масштабувати по всій країні.

Щодо компенсації за зруйноване житло. Ще раз наголошую – люди, які втратили свої домівки через війну, або через надзвичайні ситуації, спричинені війною, не повинні роками чекати на справедливі рішення від держави.Сьогодні на засіданні Комітету з питань економічного розвитку розглянути законопроєкт №11444 щодо вдосконалення питань отримання компенсації.Новелою документу є скасування необхідності обстеження об’єктів нерухомого майна, які знаходяться на території непридатній для життєдіяльності. Разом з тим спеціалісти Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України у своєму висновку вказують на те, що окремі положення документа є дискусійними та потребують доопрацювання. Також на розгляді Верховної Ради України є ще два законопрооєкти №14352 та 15421, внесені мною разом з моїми колегами за результатами розгляду отриманих численних звернень отримувачів компенсації, положення яких також врегульовують питання отримання компенсації.Тому під час засідання комітету я наголосила: головне завдання – створити механізм, який реально допоможе людям отримати компенсацію за втрачене житло, а не створить нові бюрократичні перепони.Підтримуватиму ухвалення законопроєкту в першому читанні. Наразі запропонувала продовжити роботу над його вдосконаленням із врахуванням напрацювань моїх колег та профільних експертів.

Останні удари Росії по українському бізнесу показали, що війна переходить у ще більш руйнівну фазу економічного виснаження країни. Уряд пропонує децентралізацію логістики, складські приміщення. Це правильні кроки. Але чи достатньо цього? Мабуть, ні.Чую від колег аргумент: держава не має можливості компенсувати бізнесу збитки, завдані війною. Мовляв, розраховувати можна лише на майбутні репарації.Але якщо це єдина відповідь, яку сьогодні може запропонувати держава, то який сигнал отримує український бізнес? Фактично дуже простий: хочеш убезпечити свої інвестиції та майно – будуй нові підприємства за кордоном.Я переконана, що це шлях, який ми не можемо собі дозволити. Тому поряд із майбутніми репараціями нам уже сьогодні потрібні механізми захисту та підтримки підприємств, які працюють в Україні під обстрілами, сплачують податки та забезпечують робочі місця.У нинішніх реаліях бізнесу потрібні передусім надійні механізми виживання. Так, запровадження страхування воєнних ризиків – це об'єктивно важка і складна процедура. Вона вимагає колосальних фінансових гарантій та міжнародної підтримки. Але ми зобов'язані шукати варіанти. Бо сьогодні йдеться вже не про окремі підприємства, а про здатність української економіки вижити в умовах систематичного терору.Якщо бізнес почне масово згортати діяльність, наслідки відчує кожен українець. Менше робочих місць, менше податків до бюджету, менше ресурсів для армії та відновлення країни. І проблема стосується не лише складів чи логістики. Під ударом вже сьогодні – енергетичні компанії, аграрний сектор, металургія, машинобудування та інші галузі, які формують основу української економіки.Підтримка бізнесу сьогодні – це питання економічної безпеки держави. І відповідь на цей виклик має бути співмірною тим загрозам, які щодня створює для нас війну, яку треба якнайшвидше припиняти.

Напередодні надскладної зими держава не має права втрачати підприємства, від яких залежить стабільність енергетики.Я наголошую, що ситуація навколо Червоноградської збагачувальної фабрики потребує негайного втручання Міністерства енергетики.Фабрика не працює із січня 2026 року. Вже восьмий місяць працівники залишаються без стабільної роботи, накопичуються борги із зарплати, люди звільняються, виробничі споруди руйнуються. Мешканці Соснівки водночас повідомляють про забруднення повітря, пошкодження доріг і небезпечне перевезення вуглевмісного шламу через житлові райони.За всіма цими фактами стоять конкретні люди, їхні родини та громади. Вони не повинні залишатися заручниками багаторічної судової тяганини й боротьби приватних структур за контроль над підприємством.Червоноградська ЦЗФ має ключове значення для державних шахт Львівсько-Волинського басейну. Тут рядове вугілля очищують від породи та готують до використання на теплових електростанціях. Коли фабрика не працює, шахти втрачають можливість стабільно відвантажувати видобуте вугілля, а країна втрачає час, необхідний для накопичення палива до опалювального сезону.Процедура санації підприємства триває майже вісім років, однак затвердженого плану досі немає. У січні суд призначив керуючим санацією Володимира Юрченка, але у квітні апеляційна інстанція скасувала це рішення. Інший кандидат, Олександр Охріменко, 21 липня відмовився від призначення.Державні органи, державні та комунальні підприємства, які представляють більшість кредиторських вимог, підтримали незалежну кандидатуру керуючого. Проте судове рішення знову не ухвалене, а розгляд справи перенесено на 19 серпня.Суди мають діяти відповідно до закону, але держава не може нескінченно чекати, поки стратегічне підприємство втрачає працівників, обладнання та можливість відновити роботу до холодів.Попереду опалювальний сезон, який може стати одним із найскладніших за роки незалежності. Після російських ударів по генерації та мережах значення кожного внутрішнього джерела палива лише зросло. Запаси вугілля на зиму необхідно формувати вже зараз.Міністерство енергетики має взяти ситуацію під контроль, об’єднати позицію державних кредиторів і забезпечити оперативне призначення незалежного керуючого санацією. Також потрібні чіткий план відновлення роботи фабрики, погашення боргів перед працівниками та усунення екологічних ризиків для громади.Час оцінювати відповідальних посадовців за конкретними рішеннями. У випадку Червоноградської ЦЗФ таким результатом має стати відновлення роботи підприємства до початку опалювального сезону.