Україні потрібен мир. І потрібен він якнайшвидше. Адже нескінченно латати наслідки війни недостатньо. Треба зробити все можливе, щоб прибрати саму причину. Ми можемо будувати нові укриття, посилювати захист енергетики, закуповувати трансформатори, шукати нові засоби протидії дронам і щоразу адаптуватися до чергової загрози. І все це необхідно робити. Але кожен новий виток війни породжує наступний. З'являється нова зброя – доводиться шукати новий захист. Руйнують один об'єкт – ми відновлюємо його і готуємося до наступного удару. І так по колу. За цим стоять не лише мільярди бюджетних витрат. За цим стоять люди, які роками живуть у тривогах, не сплять ночами, втрачають близьких, житло, роботу і здоров'я. Саме тому поряд із посиленням оборони та підготовкою країни до будь-якого сценарію ми повинні так само наполегливо працювати над дипломатичним шляхом завершення війни. Бо кінцева мета будь-якої стратегії має бути не в тому, щоб навчитися жити у війні ще багато років. Кінцева мета – зробити все можливе, щоб війна закінчилася, а люди нарешті повернулися до нормального життя. І сьогодні, 11 вересня, особливо важливо пам’ятати про ціну цієї війни. Чотири роки тому росія вперше завдала масованого удару по енергетичній інфраструктурі України. За час повномасштабного вторгнення 319 енергетиків загинули під час роботи та вдома. Ще 1813 наших колег полягли на фронті, захищаючи Україну. Пам’ятаємо кожного. І маємо зробити все, щоб цей список більше не зростав.