Останні удари Росії по українському бізнесу показали, що війна переходить у ще більш руйнівну фазу економічного виснаження країни. Уряд пропонує децентралізацію логістики, складські приміщення. Це правильні кроки. Але чи достатньо цього? Мабуть, ні.Чую від колег аргумент: держава не має можливості компенсувати бізнесу збитки, завдані війною. Мовляв, розраховувати можна лише на майбутні репарації.Але якщо це єдина відповідь, яку сьогодні може запропонувати держава, то який сигнал отримує український бізнес? Фактично дуже простий: хочеш убезпечити свої інвестиції та майно – будуй нові підприємства за кордоном.Я переконана, що це шлях, який ми не можемо собі дозволити. Тому поряд із майбутніми репараціями нам уже сьогодні потрібні механізми захисту та підтримки підприємств, які працюють в Україні під обстрілами, сплачують податки та забезпечують робочі місця.У нинішніх реаліях бізнесу потрібні передусім надійні механізми виживання. Так, запровадження страхування воєнних ризиків – це об'єктивно важка і складна процедура. Вона вимагає колосальних фінансових гарантій та міжнародної підтримки. Але ми зобов'язані шукати варіанти. Бо сьогодні йдеться вже не про окремі підприємства, а про здатність української економіки вижити в умовах систематичного терору.Якщо бізнес почне масово згортати діяльність, наслідки відчує кожен українець. Менше робочих місць, менше податків до бюджету, менше ресурсів для армії та відновлення країни. І проблема стосується не лише складів чи логістики. Під ударом вже сьогодні – енергетичні компанії, аграрний сектор, металургія, машинобудування та інші галузі, які формують основу української економіки.Підтримка бізнесу сьогодні – це питання економічної безпеки держави. І відповідь на цей виклик має бути співмірною тим загрозам, які щодня створює для нас війну, яку треба якнайшвидше припиняти.