Напруженість — ось чого я шукала в Мічигані, чого прагнула все своє юне життя. У мене був ненаситний апетит до життя, який спонукав розривати його голими руками й висмоктувати сам мозок, несамовито й жадібно. Це була та первісність, яку мені завжди доводилося приборкувати вдома.Саме так цей італійський незнайомець дивився на мене зараз.Як на страву, яку йому кортить з’їсти до останньої кісточки.— Ох, — вирвалося в мене мимохіть. — Ви вродливий.Його виразні брови грізно зійшлися на переніссі.— Чоловік не буває «вродливим».— А ви — так, — наполягала я. — І не як хтось із картин Ренесансу. Швидше... як ангели Данте, можливо.— У мені немає нічого небесного, — знову заперечив він, схрестивши руки на грудях, але тінь усмішки в кутиках вуст видавала, що йому це до вподоби.Я була йому до вподоби.— Полеглий ангел, — виправила я.— Полеглі ангели у Данте мають потворний вигляд, — відбив він. — Твоя юність видає тебе. Ти бодай читала «Божественну комедію»?— Так. — Я скривилася. — Можна списати це на можливий струс мозку?"Моя темна казка" - Джиана Дарлінг ♥️перекладаєтьсяНа публікацію книги ✨