— Ти згадала, що хтось намагався... скривдити тебе, — сказав він так похмуро, що вздовж мого хребта пробіг холодок. — Де це сталося?— Через поле. — Невизначено махнула рукою в бік чорної безодні поруч із нами. — Я залишила там машину, багаж, паспорт... усе.— Ніщо не варте твого життя чи розуму, — заявив він, наче мої матеріальні статки та єдина можливість виїхати з країни були дрібницями, про які не варто й згадувати. — Ти кажеш, що тобі не щастить, але, як на мене — ти маєш дякувати своїм щасливим зорям.— І чому ж це? — запитала я, шкутильгаючи до машини, аби він був змушений стати на світло. Після всього, що сталося за вечір, мені було некомфортно з безликим незнайомцем.Спершу він не повертався, розглядаючи відірваний ремінець моїх босоніжок у своїх великих руках. Коли ж нарешті повернувся, світло різко впало на його обличчя, виділяючи кожну рису.Я зойкнула і відступила на крок.— Тому що, — промуркотів вродливий чоловік переді мною, — сьогодні мені хочеться побути героєм, а не лиходієм."Моя темна казка" - Джиана Дарлінг ♥️перекладаєтьсяНа публікацію книги ✨