Telegram statistics channel - @ukrwriter

Всім привіт!Ми з Літерадуркою оголошуємо великий розіграш для райтерів і рідерів!Пропонуємо вам виграти один з цих крутих боксів за благодійний донат 🎁Разом ми зібрали для вас два кастомних набори з найнеобхіднішими, на нашу думку, речами як для рідерів, так і для райтерів.Ми розіграємо один бокс серед усіх, хто назвався читачем, та один — серед райтерів. Якщо ви і читаєте, і пишете — вкажіть це також, і в такому випадку вам рандомно випаде або райт-бокс або рід-бокс. Все, що потрібно для того, що б взяти участь у розіграші:- підписка на Український Фанфікшн.- підписка на Літерадурку.- Донат на благодійну банку від 50 грн.Вартість “лотерейного квитка” — 50 грн. Сума, кратна 50, збільшує ваші шанси на виграш у відповідну кількість разів (200 грн = шанс х4)Усі зібрані кошти ми передамо на благодійність, обравши фонди чи збори з вашою допомогою (деталі — ближче до закінчення розіграшу). Отже, давайте повторимо умови:До 01.03.2025 включно надсилайте донат від 50 грн на банку та ОБОВʼЯЗКОВО ДОДАЙТЕ КОМЕНТАР, за яким ми зможемо ідентифікувати вас: вкажіть нікнейм у тві/телеграмі та одну з опцій: читач/райтер/обидва. Буде круто, якщо ви додасте скріншот поповнення у коментарях👀Ви також можете поділитися тут посиланням на важливий для вас збір🫂Робіть репост, щоб про цю активність дізналося якомога більше людей💚🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/9orhKx2VjR💳Номер картки банки5375 4112 0203 6492

Квартиру держава Алісії виділила у спальному районі. Гріх було жалітися ‒ поруч і магазин, і клуб, і навіть річка. Правда, клуб не працював, бо комендантська, а магазинчик біля будинку поступово занепадав, бо через міст відкрили «АТБ». Але в цілому дуже навіть непогане місце. Порослий деревами двір, мужики за столиком щонеділі грали в шахи, діти верещали на старих рипучих гойдалках, доламуючи їх екстремальним катанням, а головне ‒ ні тобі електропідстанцій, ні лікарень, ні будь-яких інших потенційно цікавих росіянам будівель.Алісиїним друзям з дитбудинку пощастило менше: кого по селах відправили в землянках жити, кому замість квартири кімнату виділили в гуртожитку, а кому взагалі дулю з маком показали, бо свого часу на соціальний облік не стали. Алісія розуміла, що з ситуацією в країні і на тому добре, але потайки все ж зловтішалася. Усі, хто ображав її, жили аби на першому поверсі, а вона ‒ аж на п’ятому, попід самісіньким дахом. Вийде на балкон ‒ і все місто видно.А ще з Алісіїного балкону було видно сусідній, варто лиш повернути голову праворуч. Стара дерев’яна рама обвисла і прогнила, а скло тріснуло на одному із вікон. Там жили Мухомори.Справжнього їхнього прізвища вона не знала, а кличку їм дали, певне, за псоріаз ‒ від зими до літа вся сім’я ходила в червоних плямах. Старий Мухомор, батько сімейства, якраз чарку перекидав попід під’їздом, коли Алісія вперше приїхала в будинок заселятися кілька місяців тому. Так і познайомилися.#уривкиСофія Гудовсек потім вигадає назву

Десь там за краєм милим.Стоїть трояндова стіна.Двері усім чужим туди закриті.І своїм звідти не вийти. Всіяна квітами земля.Королівством трояндовим зветься.Закон там писаний усім.Бо легенда та, піснею ллється.Королева і лицарка, що правлять вони.Разом на вічність прикуті.Тримаючи контроль над усім.Що є в тому окрузі.Королева диктує закон.Лицарка стереже кордон.Дует, який спинить тільки смерть.І в серці однім закрадається темний план.Дзвони, крики, кров.Наповнюють головний хол.Там одна схиляється над серцем чужим.Тужить та всміхається над ним.Королева вже не проголошує закон.Лицарка не стереже кордон. Стіна зав'яла та впала до долу.Люди побігли-почувши свободу.Лицарка залишилася одна.Та не в горі не в сумі.Тепер вільна у своєму трояндовому домі.Сумлінно захищає свої кордони.Та обіцянка бути й в щасті та в горі.Не несла ніякої насолоди.Серце воліло залишатися вірною тільки собі.І у майбутнє цю думку нести.Рік за роком, туди сюди.Сад трояндовий під боком почав рости.сильніше ніж будь-коли.Новим цвітом все обростає і страху тепер немає.Лицарка усіх запрошує туди.Звідки сміх і щастя лунає.Новими друзями сад обростає.І вхід туди відкритим тримає.Малюнок: @tigerfestival2323

Правила, поради, правила...Ще одна річ, до якої я ставлюся скептично (сцептицистка чортова). Не так давно я сама часто писала письменницькі поради в твіттері (і тут теж продовжу це робити), але навіть тоді це було для мене болючою темою. Якою б я не була снобкою і душнилою, я все ж важкою що художній текст це порив душі в першу чергу. Самовираження. І в теорії ви можете написати все, що захочете навіть якщо після видання вашу книжку заканселять у всіх пристойних країнах світу, або взагалі не захочуть видавати. Щось я відволіклася...Так от, в творчості немає правил, а якщо вони є, то їх можна, та що там, часто потрібно порушувати. Поради тим часом суб'єктивні і підходять не всім. Те, що допоможе одному тексту, інший текст зіпсує. Все залежить від мети тексту і його стилю. От є пригодницький роман від третього лиця, а є роман, повністю написаний як уривки з щоденників, листи, газетні статті (привіт, Дракула, якого я зараз читаю). В дечому вони можуть працювати по одних правилах, але в багатьох аспектах — ні. Моя вам порада (...іронічно, цю ви теж можете не слухати якщо не захочете). Книжки про те, як правильно писати книжки, і поради від інших авторів, варто читати в першу чергу коли ви початківець і намагаєтесь зорієнтуватися в заплутаному світі письменництва. Це банально допоможе знайти основу, те, об що можна опиратися. Потім єдине, що вам дійсно допоможе це багато писати і читати чужу художню літературу. Вивчати чужі сюжетні і художні прийоми і експериментувати зі своїми. Не заковуйте себе в жорсткі рамки, шукайте власний шлях! Добре, добре, я перестаю пафоснічати.

Вірші, таро чи чаю кучері гарячі – кому повірити не знаю, бо відповідь давати не спішить ніхто, тріщить свіча – та й годі. Бували вечори й тихіше – доводилось аж вуха затуляти, ще трохи і живі думки пішли б душити на горищі пацюків. Бували вечори й тихіше – доводилось кричати, щоб залишитись в живих. Хотілося сказати – щоб пережити власну думку, але ж як не крути – вона переживе мене, тебе, всіх нас. Пар вислизає з моїх рук – і чим міцніше стає чай, тим менше в ньому вгадується погляд; чай і чай. Тепло і пари кучері в руках лишаються, але так, по пам’яті. Я вишиваю спогади на пледі і укриваюсь ним щовечора, щоночі, щоразу, як холод підбирається занадто близько. Я забуваю вивчені рядки – присягаюсь більш не пам’ятати, та все одно, поки не чуєш, вимовляю їх крізь сон. Твій сон міцніше за поезію, мій ні – одного дня я все ж повірю власним віршам, знаєш. Знаєш. Тріщить свіча і з книжку в книжку рядки переповзають: шукають ніби найзручніше місце, як коти. Тому вночі я не читаю: вночі книжки незрозумілі, інша справа – зранку. Та він десь зараз на іншій половині нашої планети, десь губиться між картами в колоді, сліди заплутавши, перемішавши традиційний символізм. Серед старших арканів – чужий, серед молодших – самотній. Що ніч, що таро – щедрі на пояснення, підказки і застереження, але… Я переглядаюсь із сонним світанком, що виходить після того, як колоду перетасував вже втретє: ти випадково не знаєш розклад, який покаже мені її посмішку?

Отож!Час проведення: з 31 жовтня 2024 р. по 12 січня 2025 включноФормат: драбли, міні, фіки, арти, сети однорядків/пиріжків/порошків і т.ін. за картками бінго. УВАГА! контент 18+ Приєднуючись до чату та гри, ви підтверджуєте, що вам є 18 років.Загальна тематика: вільна. Вітаємо всі фанхати окрім москальських. Картки: випадають волею великого рандому. Загальної картки немає. Повним закриттям вважається 9 творів на картку згідно кінків в комірку.Закриттям - 3 твори по вертикалі, діагоналі чи горизонталі в 1 картці.Частковим закриттям вважаємо 3 і більше виконань на 1 картці, що не пов’язані прямою лінією.Гравець має право замінити будь-яку комірку в картці будь-яким кінком за погодженням з адміном, до 3 разів за тур.Призи: повне виконання 1 чи більше карток - 1 приз 1000 грн.Закриття: рандомне визначення 2 призів по 500 грн.Часткові закриття: рандомне визначення 3 призів по 300 грн.Приз читацької симпатії - визначається підсумковим голосуванням в чаті. Всі готові роботи викладаються в колекцію на АО3https://archiveofourown.org/collections/ukr_kinkbingoКартки будуть видаватися починаючи з 23.59 31.10. в глупу ніч, бо так цікавіше і взагалі. Запит на картку кидайте в чат або в особисті адміну @SauriannaЦілком можна запрошувати друзів, запрошувальне посилання: https://t.me/+irDE-DHasxQ2NGUy

Як складно письменникам-початківцям… 📒Подумала вчора, коли гортала соціальні мережі.Дуже щаслива, що зараз все більше з’являється контенту для письменників українською мовою. Та на енному відео і пості я зловила себе на думці: «як то все складно».Ось приклад: дивлюся відео про світобудову.Наступне відео: «ви не повинні прописувати світобудову».У мене відбувається такий серйозний збій системи.📖 І так через пости: порада, наступний – ви не повинні цього робити. Якби я зараз починала свій шлях, то дійсно б розгубилася і єдине моє питання: «так що ж робити?»Поділюся суто своїми міркуваннями.Порада – це виключно порада. Інструмент, який ви можете використати й поглянути чи воно працює для вас.Наведу аналогію по своїй роботі. 📇Це як працювати із Photoshop`ом. Я знаю як вирізати об’єкт 5 і більше способами. А ще маю декілька сторонніх ресурсів, які це зроблять за 1 секунду. А користуюся цим всім залежно від ситуації з картинкою і який спосіб буде більш дієвий в цій ситуації. Та для цього мені прийшлося вивчити кожен інструмент і його функцію, щоб у майбутньому застосовувати так як хочу.📖Так і письменництво – ви вивчаєте багато порад, способів, основ, використовуєте їх на письмі й далі оперуєте ними так, як ви відчуваєте по тексту. Одна порада не підходить під вашу історію, а от інша – ідеально підлаштовується. Та для цього потрібно знати, що і як працює.🏛Найважливіше в цій ситуації: вміти фільтрувати інформацію, слухати й пробувати, а далі пробувати ще, деколи видаляти й переписувати, але потрібно завжди продовжувати розвиватися.Те, чим я ділюся в блозі – це те, що я вивчила чи дізналася від інших письменників. Чи я цим 100% користуюся? Ні. Та кожна порада дала мені уявлення як оперувати своєю історією.🪶Та не потрібно забувати про основу, фундамент вашого письменницького шляху: арка, структура, показуй, а не розказуй, основні елементи жанру і так далі.Ви це повинні знати, це ваша початкова точка. Та вже як ви застосуєте ці знання і як нашаруєте свою історію – залежить тільки від вас.Пишіть, пробуйте, експериментуйте, слухайте, знаходьте свій шлях. ❤️

«вітер» Ти шукатимеш всесвіт, де я прочитаю твої вірші так довго, як тільки треба: стільки зносиш шарфів, скільки ниток долі не було сплетено Мойрами, ти ніколи не змінишся, бо прізвище Аккерман змінюється хіба за відмінками, і те – в чоловічому роді, ти все одно зі мною, в який би всесвіт я не поніс помирати свою ранену долю, раз за разом вирізаєш із пам’яті, із артерій і вен черговий рядок зі своєї наївної юнацької лірики, аби перетворити його на мою епітафію тут, під цим деревом, де, незалежно від світу, у листі один і той самий вітер, що резонує в пучках твоїх травм, сльози стелять йому вологі доріжки, якими він пройде вперше й востаннє, вперше й востаннє, прямо як поцілунок, знаєш? Вчиш в траурі властивості вакууму і розумієш, чому жоден з пройдених – прожитих – проіснованих всесвітів не резонує з твоєю втратою, не резонує із твоїм болем, рефлексії множаться, але брак слів відчувається все гостріше: стираються записи, спогади, образи, покалічені рими, строфи лишаються розкидані по могилах, наче волосся на підлозі у перукарні, але навіть коли я не я ти все одно зі мною. На таку кількість наших з тобою останніх розмов ти дивовижно вмієш зберігати своє мовчання, тихе написане слово, світлий сум і незмінний погляд сірих очей, Мікасо, що трапиться в день, коли в тебе скінчаться вірші?Я почну говорити. Я почну говорити з тобою. І моє слово дійде до тебе, бо я мовчала достатньо довго, щоб в потрібний момент навіть пекло почуло мене.

#theneverking #укрфф #укррайт я дозволив собі мати надію, що ця Дарлінґ – остання, що цього разу все вийде, ми забудемо цей гнилий рід і повернемось до життя, яке мали до них.досі пам'ятаю першу невдалу спробу. тоді я багато лаявся мовою, якою колись бачив сни і якої тепер вже майже не пам'ятаю. Пен лаявся ще більше і за один вечір розтрощив у місті черепів з... десять? одинадцять? втім, це неважливо.зараз він рвучко обертається на підборах, навіть не дивлячись на непритомне дівча на підлозі, і мовчки йде геть. я рушаю за ним, лишивши близнюків, як завжди, прибирати безлад.Пен лютий, різкий і швидкий. я міг би легко наздогнати його, скориставшись своєю силою, та зараз це буде ударом під дих, тому я просто крокую за ним на відстані в кілька метрів. він знає, що я іду за ним, тому не зачиняє за собою двері гробниці, проте цілковито ігнорує мене, коли падає в ліжко.– Пене.– м?Пітер байдуже дивиться на мене з-за балдахіну, але я знаю, що він уважно слухає. гадки насправді не маю, що йому сказати. я ніколи не вмів підтримувати і не впевнений, що йому зараз потрібні якісь красиві слова, на кшталт тих, які близнюки так майстерно заливають у вуха дівчатам Дарлінґ.тому я просто підходжу до його ліжка і хриплю:– посунься.він здивовано вигинає брову, але звільняє трохи місця поряд із собою. деякий час ми лежимо мовчки, дивлячись в темну стелю, аж поки я не порушую тишу першим:– хочеш когось вбити?– а ти?– завжди, – я криво усміхаюсь.Пен супиться кілька секунд, барабанить пальцями по пряжці ременя – ніколи не помічає, як це робить –, але зрештою хитає головою: – потім. зараз я хочу спати.я киваю і обережно пригортаю його до себе; він, на диво, не заперечує. кладе голову мені на груди, вмощується і дозволяє обійняти.Пен ледь помітно здригається, коли я проводжу долонею вздовж його хребта, вниз та вгору, і легко притискаю між лопаток.він завжди напруженій, як, власне, і я. під теплою шкірою пульсує життя і рештки магії. чесніше було би сказати жевріє, але до біса, і так забагато неприємної правди за один день.нахиляюсь трохи нижче, до його вологого волосся. яка б не була погода і пора року, Пен завжди пахне однаково: осіннім лісом, каштанами і горобиною. мені хочеться вдихнути його запах глибше, зібрати губами і відчути на кінчику язика. та я не цілуюсь. взагалі. навіть із Пеном.він сонно потягується в моїх руках і я ковзаю нижче, щоб він міг вмоститися зручніше.– тільки звали до заходу сонця, я все-таки не дівка, щоб ночувати з тобою.– я з ними не ночую, – пирхаю я і, подумавши трохи, легко штовхаю його в бік.– Пене?– ммм? – бурчить невдоволено. я висмикнув його зі сну.– ти теж не ночуєш, зараз день. це буквально... протилежні речі.– стулися, – він усміхається і перевертається до стіни, й за мить я чую лише його рівне дихання.нам треба протриматись ще років зо двадцять.