Перехресні стежки

🖼😍 Це два з п'яти полотен Іванки Крип'якевич-Димид, які показували у галереї Iconart у Львові у 2014 році, фото Богдана Зятика. Оповідання Іванки мене вразило у збірці «Суперсила Різдва». У 2007 році Іванка розписувала каплицю Стрітення Українського католицького університету і вирішила намалювати там вугіллям українців-мучеників ХХ століття: Стуса, Світличного, Горську, Драй-Хмару, і так далі. Отець-духівник заборонив їй це робити, була пристрасна суперечка, розпис мисткиня припинила, звільнилася з роботи. Згодом, з цієї ідеї народилися 5 картин, 2 з яких на фото. Побачити їх прийшов отець Олександр Август Чумаков, який опікувався бездомними дітьми. Гонорово сказав авторці «Ну, ходи, мала, зараз я розкажу тобі, що ти намалювала». Пояснив, чому на полотнах авторка залишила на полотні вугілля, яким робила рисунок і роботи мають незавершений вигляд. Тому що таким є їхнє життя. Вони не змогли повністю розвинутися, їх вбили на злеті. Тому це є нон фініто, незавершене життя, як начебто незавершена твоя картина. ✍️ Це я вам лиш маленький шматочок розказав, оповідання «Подорожній до Різдвяної Зірки» таке, що я читав би і роман.P.S. Сам рисунок на стіні вугіллям в каплиці Стрітення УКУ покажу у коментарі 👇

✍️💔 Володимир Сосюра закохувався палко, але не те щоб дуже щасливо. На фото — Віра Каперівна Берзіна, перша дружина поета. Вони одружилися ще в університеті, це було дуже пристрастне кохання, судячи з присвячених Вірі поезій, зокрема й «Так ніхто не кохав». Віра була «політруком червоноармійського ескадрону», що б це не означало, і великою українофобкою. У Сосюри є коротенька поема «Робфаківка» (1923), яку він присвятив Вірі. Дуже круті вірші, зацініть: Моя душа,мов залита асфальтом земля,і кожне необережне слововгрузає в ній, як закаблуки моєї коханоїна розпеченім ґрунтіплощі Рози Люксембург...І її, таку наївну і тривожну,я оддаю тобі,бо:прийдуть тисячі таких же, як і я,і оддадуть тобі свої серця і душі,і ми їх запалимо,щобосвітить твої дороги,о жінко Революції!А ти крутиш із газети цигарку,і крізь розірвану юбку видно брудне коліно,а твої стоптані черевикинагадують одеський порт у 20-м році... ⚡️ Зрештою, попри двох спільних синів, подружжя розійшлося, саме через політичні погляди. Поет і це відобразив у віршах: «Ми з тобою зійшлися в маю, ще не знав я, що значить ідея. Ти й тоді Україну мою не любила, сміялася з неї».

«Ми забуваємо чимало власних вчинків, особливо коли вони не пасують до персонажа, якого ми для себе обрали». Робертсон Девіс «П’ята фігура», 1970 (видання 2025) Мені було важко читати цю книгу швидко, тому що ледь не кожним абзацем хотілося з кимось поділитися — відправити фото, зацитувати текстом, прочитати вголос. ✍️ Це спокійний роман з крутим сюжетом і цікавезними неоднозначними персонажами. Я прямо бачу обговорення, на якому ставлення до кожного може бути протилежним у різних читачів. Ідеальна структура з ідеальний кінцем. Роман стриманих емоцій і вишуканого гумору. З особливо прискіпливою увагою до внутрішньої напруги звичайних життєвих обставин. ✨ Перший розділ був просто супердрайв. Гумор, дорослішання, все ідеально. Текс закохує у себе. ✨ Далі Перша світова війна очима солдата — дуже цікаво і дуже суголосно сучасності. ✨ Далі пішла робота в університеті і багато розмов про християнських святих і тут я був на межі того аби схаритись, але втримався завдяки авторському стилю і діалогам. ✨ Далі — цирк! Моя улюблена частина. Вайб «Алеї жахів», але з більшим психологізмом. 📖 Далі все це переплітається і виходить сюжет про дивну ірраціональну відданість, яка напевно властива багатьом з нас і часом буває трагічною. Фоново — про ветерана з ампутацією, який знаходить себе після війни і сприймає свій новий фізичний стан радше як перевагу, ніж як недолік. 🎪 Ще дуже багато можна сказати — про те, скільки життів проживає людина, особливо коли змінює ім’я, про ролі людей у житті, про війну, релігію і сім’ю, і так далі. Дуже #раджу_почитати всім. Вже націлився на другу книгу трилогії. Це одна з жорстоких рис театру життя: ми всі вважаємо себе зірками й нечасто згодні визнати себе другорядними персонажами, а то й статистами.

Вулкан-коваль тогді трудився,Зевесу блискавку ковав.Уздрів Венеру, затрусився,Із рук і молоток упав.Венера зараз одгадала,Що в добрий час сюди попала,Вулкана в губи зараз черк;На шию вскочила, повисла,Вся опустилась, мов окисла,Білки під лоб, — і світ померк.✍️📚 Іван Котляревський «Енеїда», 1794-1809Можна вважати, що Котляревський — перший український митець, який постраждав від піратства, адже ще до закінчення написання, «Енеїду» видав дехто Максим Парпур без дозволу автора, без коректури, з помилками. Котляревськуй лютував і у першому офіційному виданні 1809 року написав у анотації, що «якась особа Мацапур», який кривив душею для прибутку, хай йде до пекла й щоб його там «шкварили на шашлику» саме за те, що «чужеє оддавав в печать». 👩‍🎨🎨 Мирон Левицький «Венера і Вулкан», Ілюстрації серії «Енеїда», 1963Емігрувавши до Канади у 1949 році, великий графік Левицький мав ідею фікс поєднати українську культуру з сучасними західними трендами. По цьому оформленню «Енеїди» прямо помітно, правда?Ще декілька робіт з цієї серії — у коментарі. 👇

«Негатив дуже під’їдає енергію, таку важливу на війні. І йдеться навіть не про звичайну батарейку — таку енергію поповнює сон та їжа. Жага до життя — ось найголовніший ресурс тут». Богдан Журавель «Букурія. Історія одного плавання», 2025Сила хороших письменників, крім стилю та майстерності — у сміливості та щирості. Вони не згладжують і не підлаштовуються. Так пише і Богдан Журавель — він не ідеалізує, весело розбирає свої слабкості та рефлексує по-чесному. 🤓 Це книга дуже розумної людини, з неабияким почуттям гумору і чесністю перед самим собою. Буває такий стиль — читаєш і читаєш, і хочеш дізнаватися що написала ця людина далі й далі. За цим текстом стоїть колосальна робота над собою. 💉 Журавель описує власний шлях військового лікаря, свої приколи, обломи, будні та жахи. У романі є емоційні місця, у кожного вони будуть свої, але таким, від якого кров холоне, є опис трагедії у Вінниці 14 липня 2022 року, коли автор брав участь у розборі завалів. Не уявляю, як він це писав, але я читав, не дихаючи. ✍️ Текст прямо класний і живий, можна розбирати на цитати і відкрити для себе багато нового. Роздуми і рефлексії — надзвичайно цікаві. Наприклад — про ірраціональність, як портретну рису людини. Або наприклад, розповідь про чат військових лікарів, не буду розкривати інтригу, прочитайте. 😉❤️‍🩹 Дуже #раджу_почитати абсолютно всім, це унікальна література, нічого подібного немає в усьому світі, і це дуже класно зроблено. Якщо мого слова замало — Вірі Агеєвій також сподобалось. Читайте!P.S. Кожен розділ супроводжує шикарна музика. 🎶

«Я дивилася на себе, на друзів, на незнайомих переселенців. Я знала, що відчувають ті, хто втратив усе». Альона Рязанцева «Не закохуйся, Єво», 2025Теоретично, це ромком, не мій жанр. І це справді ромком — дуже легка книжка, з романтикою і сексом, яка читається за півтора вечори взагалі без напрягу. ☝️ Але Альона робить сміливий хід: вона додає у цей жанр поточний український контекст. А який це контекст? Внутрішньо переміщені особи, іхні нові життя, стосунки у режимі стресу, романтичні розмови в укритті під час тривоги, ветеран з ампутацією у головній ролі — і повірте, він тут не для співчуття чи хайпу, він сильний головний персонаж. 🤌 Спробуйте поєднати легкість ромкома і цілком уникнути ескапізму. Розказати про нас, залишаючись легкою, але не ігноруючи реальність. Спробуйте! Якби щось таке зробила умовна Емілі Генрі — елегантно ввела справжні декорації у свій сюжет, замість розкішних апартаментів — світ кричав би про народження нового жанру. А так, цей скарб — тільки наш! 🎉❤️‍🩹 Це ромком — всім ромкомам ромком. Бо він про нас — живих, попри все. #раджу_почитати всім, хто хоч трохи любить цей жанр. Альона — молодець!

Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний день пам’яті жертв 1933-го (четверту суботу листопада) визначити час, коли кожен член цієї нації, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих.✍️📚 Джеймс Мейс, №30 газети «День» 2003Людиною, яка стала ключовим діячем руху з визнання Голодомору геноцидом українського народу був Джеймс Мейс. Такий висновок він опублікував ще у 1988 році, як голова Комісії Конгресу США з вивчення Голоду в Україні. 1993 року він переїхав в Україну і постійно жив у Києві на Троєщині, одружившись з поетесою Наталією Дзюбенко. Дослідник шкодував, що в незалежній Україні немає людяних ритуалів, у яких головними дійовими особами є не промовці з мікрофонами, а самі люди, тож 2003 року він запропонував запровадити День національної пам'яті жертв 1933 року і поставити на підвіконня запалену свічку.👩‍🎨🎨 Тарас Шевченко «Автопортрет зі свічкою», 1860А надихнув його на образ свічки саме цей автопортрет Шевченка. Згадує Наталія Дзюбенко-Мейс: «Якось я читала йому Шевченка, про що він часто просив. Джеймс, гортаючи офорти Кобзаря, побачив знаменитий автопортрет зi свічкою. Тоді ми проговорили до ранку... Він запропонував, щоб кожен українець, чия сім’я зазнала втрат під час Голодомору, а їх мільйони, запалить у вікні свічку в пам’ять про загиблих». Продовження історії — у коментарі. 👇 🕯Свічку пам’яті запалюємо о 16:00.

🖼😍 Михайло Бойчук — це сила! Космічний геній, який вплинув ледь не на всю сучасну культуру. Projector Publishing оголосили про передзамовлення свого чергового мистецького видання. Художник, монументаліст, засновник нового українського стилю. Лідер, митець, чоловік, який прагнув досягнути своєї мети за всяку ціну. Складна людина. Авторка Ірина Магдиш розповідає про нього чесно і без прикрас. Описує як лідера-харизмата, до якого тягнулися й біля якого залишалися. Показує Бойчука не як «величну постать» з підручника, а як живого, впертого, харизматичного митця, який умів захоплювати й вести за собою. Радянська система переслідувала Бойчука та бойчукістів, і, врешті, знищила їх та їхні роботи.У книгу також увійшли есеї від Дзвенислави Новаківської та Оксани Семенік.🎉 Передзамовити книгу можна на сайті видавництва Projector Publishing, а отримати книгу з друку можна буде вже в березні 2026 року.«Історії українських митців» — книжковий проєкт, ідея якого народилася та втілюється спільно командами Projector Publishing, Projector Foundation та Фундацією ЗМІН. Дві попередні книги серії присвячені Олександрі Екстер та Нілу Хасевичу. 👉 Передзамовлення тут 👈

#Фотопоезія 💛Ти мене гуцулом називала,Та не знала, що в душі гуцулаСловом ніжним ти вогонь роздула,Що роздула ватру,— ти не знала.Як вона розпалахтілась дуже,Ти байдуже глянула на мене,Слово інше кинула, студене,Потоптала ватру ти байдуже.Залишились іскри в попелищі,А найближчі друзі ненарокомЗаглядають в душу добрим оком,Радять погасити все найближчі.Тільки хто ж то погасить зумієПерші мрії, перші поривання?У багатті другого коханняПершого завжди іскринка тліє.✍️📚 Дмитро Павличко, 1952👩‍🎨📷 Дмитро Павличко з дружиною Богданою в гуцульському вбранні, 1958 р.Про свою дружину поет говорив так: Я одружився 1958 року, і тоді ж народилася наша дочка Соломія. Моя дружина — це моя велика любов. Вона мені подобалася, була гарна, вона ще й тепер гарна. Це велика тайна, на чому тримається шлюб. Моя дружина Богдана завжди поділяла мій український біль, мою боротьбу за Україну. Хоч вона ніколи мене не хвалила, але я завжди відчував її підтримку. Між чоловіком і жінкою є ще той почуттєвий зв'язок, який неможливо пояснити.

«Від тата пахне асфальтом та інструментами, і в мене лоскоче в животі. Так пахне вокзал і поїзд у Горлівку». Юлія Птах «Спів/життя», 2025Це класно! Дуже радію, чудовий дебют! Світла ностальгія, 90-ті, але цього разу інші. Мені здається, що це дуже хороша книжка. Мені так тепло всередині, і серце прискорилося рівно так, як я люблю. 👀 Книжка для уважного читання. Юлія не розжовує хто тут кому хто, ви все зрозумієте самі (персонажів багато). І це мені сподобалося, бо у Юлії це вийшло — сімейна сага на 4 покоління на 180 сторінках. Зав’язка сюжету — розглядання родинних фото (гарна, інтимна метафора) наймолодшою донькою родини, яка повертається в Україну. Чому повертається? Ви знаєте відповідь. ✍️ Дуже хороша, не надривна рефлексія на війну і життя переміщених осіб, з героями мого покоління: вони мислять цитатами з пісень Території А і співають їх на кухні під гітару, для них 90-ті — це не тільки злидні, а й купа світлих вражень юності, вони нікуди не хочуть звідси їхати. Юлія Птах дивиться на нас дорослих через лінзу тієї нашої юності, і як же мені сподобалась ця проєкція! ❗️Зенику (звертаюся до Зіновія Карача), надія на тебе, розкажи Анжеліці Рудницькій, що ця книжка їй дуже потрібна, їй сподобається! І тобі також! 🫶💙 Крім того, це класно написано. Хвацький імпресіоністський текст, нічого зайвого, все точно в ціль. Не схоже на дебют. Дуже #раджу_почитати, якщо ви не проти повільного вдумливого читання без сюжетних каруселей. P. S. У книзі дуже багато музики, в кінці є плейлист з QR-кодом, але там не всі згадані пісні!