Перехресні стежки

I ось ми вже на новому місці. Не в Києві, а біля Києва, у дачній місцевості, що мала назву «Лук'янівка». Тепер Лук'янівка давно вже являє собою складову частину міста, нічим не відрізняючись від багатьох інших його районі. Але в ті дні вона більше нагадувала село. Одноповерхові будиночки під залізним дахом ще дуже зрідка тішили око своїм чепурним виглядом, а здебільшого по обидва боки широкої вулиці виглядали солом'яні стріхи, що сором’язливо ховалися в гущавині садків. Ті стріхи нагадували собою їхніх сестер, які вкривали собою хатки по селах. Характерних для села соняшників ще не було видно: був лише початок травня. Вся Лук'янівка цвіла й виглядала суцільним садом. Невеличка площа, базар, відділяла Лук'янівку від Києва. Вулиця, що вела до міста, йшла вгору, так само як і вулиця Дорогожицька, яка вела на Лук'янівку, а потім — у чисте поле.Окремі садиби відділялись від вулиці або дощатими парканами, або палісадниками, в яких буяв бузок та різні зелені кущі й квіти.✍️📚 Софія Тобілевич «Мої стежки і зустрічі», 1930-тіСофія Тобілевич — акторка і перекладачка, дружина Карпенка-Карого, а це — уривочок з її основного літературного доробку, написаного вже в кінці життя. Це спогади про Лук’янівку, ще до того, як вона стала популярним київський районом. І одна з небагатьох згадок району в українській літературі, яка не стосується знаменитої тюрми. 👩‍🎨🎨 Сергій Світославський «Будинок художника», 1910-тіСвітославський дуже любив малювати свій Київ — глухі вулички Куренівки, Лук'янівки, Подолу з приземкуватими будиночками, старими садами. У дореволюційні часи він був заможним митцем, а от у совєцькі, за спогадами Малевича, бідував і, щоб вижити, торгував хріном на Хрещатику та Вознесенському узвозі, страждаючи від хвороби очей. Сподіваюся, з вами все добре, тримайтесь!🙏

«Я ніколи не квапився робити те, що я мусів був робити. Навіщо?.. Я завжди понад усе цінив примхливу химерність бажання, що раптом прокидалось в мені. Ніколи й ні в чому не треба зраджувати себе, вище над усе слід ставити власну примху. Хіба ж не так?..»В. Домонтович «Без ґрунту», 1942Цю книжку я раніше вже читав, але от з насолодою переслухав у Абук. Обкладинка у Абук теж класна але покажу тут оригінальну палітурку Гніздовського з першовидання 1948 року, ну бо кайф. 🎙 Я міг би сказати, що відгук можна скласти просто з шикарних цитат, але це треба переписати сюди кожне третє речення роману. То я просто скажу, що Роман Харандюк — ідеальний і видатний диктор. Це дуже непростий текст, мова у Домонтовича вишукано-інтеліґентська, це треба відчувати. ✍️ Сам Домонтович охарактеризував роман, як «опис тижневої командировки, отже, щоденник, хроніка послідовностей, не більше». І це реально так, окрім отого «не більше». 👨‍🎨 За сюжетом, мистецтвознавець зі столичного Харкова приїжджає до рідного Катеринослава, аби вирішити важливе питання, але на збори він «прийшов занадто рано, і саме тому спізнився». Він іде собі посидіти над урвищем і подумати про вічне, потім випадково закохується, знаходить собі коханку і застілля, коротше, що завгодно, аби не сидіти на «жадних зборах». Потім у прекрасному настрої їде додому. 🎉 Але суть не у цьому, а у його роздумах, що супроводжують всю цю поїздку. Сюжет тут дуже умовний, не заради цього варто читати. Та коротше, це шедевр, #раджу_почитати всім. І цінувати «примхливу химерність бажання».🫶

📖🍕 На Сицилію я вперше потрапив у 2012 році, літаком з остогидлого Парижу. Пересік острів по діагоналі, відвідав десяток міст і ще неодноразово повертався туди, де сонця найбільше у всій Європі, а їжа смачніша хіба тільки вдома. 🏺 Останнім пунктом програми було античне містечко Аґрідженто, і там я вперше дізнався про Луїджі Піранделло. Аґрідженто — батьківщина Нобелівського лавреата і там про нього кричить все: від книжок на приліжковому столику готеля до назв площ, вулиць, ресторанів, страв, човнів, тощо. А ще — це місце, куди відправився Дедал на ретрит після загибелі Ікара (подивіться фото у коментарі). 🤌 Всі ці роки я собі думав, що мушу почитати Піранделло — тим паче, що під час моїх студій італійської деякі уривки я отримував у якості завдань і вони мені дуже подобались. Повертався на Сицилію ще багато разів, читав там завжди щось інше, досі маю пару сицилійських книг. 🎉 І от, він мене таки наздоганяє. Дуже вчасно видавництво «Апріорі» випустило переклад великого роману Піранделло і на Bestsellerfest я візьму участь у обговоренні Піранделло, Сицилії та Італії загалом. Подробиці — у програмі фестивалю вже скоро. 🫶 Доля не дає мені оминути Піранделло, отже, зв’язок, який я відчув 13 років тому на Сицилії, не був оманою. Приїжджайте на Bestsellerfest! ✨📸 Ще трохи фотографій Аґрідженто з моєї мильниці — у коментарі. 👇

📖👀 Відгук на «Маятники» Віталія Живого. Я оцінив колосальний ентузіазм, з яким написана ця книга, сотні відсилок до кіно, літератури і музики, десятки вкручених дуже розумних слів там, де можна було просто говорити по-людськи і описи, описи, описи, описи всього. Якщо коротко — це роман про важкий вихід зі стосунків, рутину маятникового працівника і різні види надмірних зацикленостей. 👌 Про хороше: Віталій вправно пише, це читається, ідея книги шикарна, мені взагалі хочеться читати такий сучукрліт — про звичайних притрушених людей (а хто з нас не такий?) у звичайних обставинах, такі книжки реально потрібні. 👌 Ще з хорошого: у романі огидний головний герой. Це гік-інтелектуал, який любить жінок, але не поважає їх. Але це круто, я люблю, коли зі сторінок видно мудака.☝️Про погане: тут забагато буквально всього, автор нестримний, він не жаліє читача. На мою думку, ця книга мала б бути вдвічі меншою. Розмови про жінок — герої можуть бути мудаками і висловлюватись огидно, але у цій книзі є враження, що оповідач мислить десь так само, це розчаровує. ☝️ Думаю, основна проблема цієї книжки — те, що вона написана у 2007-2017 роках, а видана у 2025. 8 років тому вона читалася б значно краще, а тепер — ні, тепер усе інакше (ось відсилочка від мене😉). 🤌 Пане Віталію, я думаю, що вам треба писати ще, але врахувати недоліки цієї книги. У «Маятниках» буквально все зайшло занадто далеко, це надмірна книжка. Може, тепер спробуйте щось схоже, але про поїзди? Я б почитав! 🎬 Але! #раджу_почитати кіноманам, для вас тут рай! Тут чи не на кожній сторінці відсилки до кінокультури, які часом змінюються згадками письменників і музикантів. Я не кіноман — можливо, у цьому моя проблема. #сучукрліто

🎉📚 Люди, приїжджайте цього року на Bestsellerfest у Львів! Вийшов такий казус, що Мар’яна Савка попросила мене допомогти організувати блогерські події першого дня, і повірте, у нас вийшло дуже цікаво! Ми говоритимемо на теми, які потребують дискусії: ✨ про те, що видатний або талановитий автор може поводитись або висловлюватись суперечливо — чи перекреслює це його творчість?✨ про те, що якщо художній твір описує те, що нам не подобається, або герої у ньому висловлюються не так, як ми того бажаємо — чи означає це, що автор підважує мораль, або романтизує неприйнятне? ✨ про те, чи варто сприймати сюжет на власний рахунок?✨ про те, з чого складається український бестселер і чим він відрізняється від зарубіжного;✨ про стосунки блогерів з письменниками і про письменників, які стають блогерами;✨ про нову еру аудіокниг, кухню і перспективи цього явища. Ми почнемо 15.08 вже о 12:00 з дуже гострої розмови, залучимо як блогерів, видавців, письменників, так і представників інституцій. 🙏 Приїжджайте! Вхід 15 серпня вільний, повна програма — вже заливається на сайт! ❓Якщо хочете про щось дізнатися більше — напишіть у коментарях, можливо, розкажу!

«Бачиш, друже, коли ти приїздиш до Криму, то який би ти розумний не був, яка б солідна й поважна не була твоя постать, тебе все одно будуть вважати за дурня». Борис Тенета «Листи з Криму», 1927Борис Тенета — це рок-н-рол. За сьогоднішніми інтернет-мірками, тут можна захейтити кожен твір, це антиінстаграмні тексти з точки зору неоковирності людського життя, але який тут Крим! 🐚 П’ять стартових новел — про Крим. У першій же герой розривається між двома жінками з півострова і з материка і нічим хорошим для декого з них це не закінчується. Далі — кримське сонце й виноград, любов і смерть, трагічні та щасливі долі на тлі моря й гір. Самі «Листи з Криму» — просто шедевр, розміром з Ай-Петрі. ♥️⚡️Далі йдуть 5 новел материкових, про революційні події, але сюжети в них неординарні, люди! Знайти щось таке соцреалістичне у них можна лише за дуже великого бажання. Не буду переповідати, але я в захваті від кожної. 💔 Закінчується збірка шаленою повістю «Гармонія і свинушник», і вже з назви зрозуміло, що це щось моцне. Надзвичайно відвертий твір про життя молодих людей у комуні — неосвічені хлопці й дівчата, які приїхали з села, вчаться платонічним і фізичним стосункам, пробують жити щасливо, але виходить це не у всіх. Кохання, дружба, ранні аборти, народження і смерть. Гостра суміш злетів і падінь. 🫶 Ця збірка ще раз підтверджує спостереження Євгенія Стасіневича, що 1928 рік — це вища точка нашої літератури. Це прихований діамант. Тут будуть слова «капець», «онанізм», «оргія» і «проститутка», тут не буде однозначних героїв, буде багато емоцій, вражень і кримської краси. Наполегливо #раджу_почитати всім. Улюблені місця — у коментарях.👇

«Людина дивно безпомічна перед нещастями, але вони мало чому її учать».Валерій Шевчук «Мор», 1969-1983З цієї збірки на книжковий клуб ми взяли повість «Мор» і відгук написати важко. Під час обговорення виявили, що це пиріг з величезною кількістю шарів. Знімаєш один – три відкриваються, і так безкінечно. Ми майже зрозуміли, чому ця повість писалася 14 років. 😷 Базово, це історія епідемії чуми у Львові ХVІ століття, у яку автор запаковує таку кількість відсилок, символів, натяків і філософських роздумів, що під час обговорення і розпаковки можна зайти дуже далеко, залежно від вашої наполегливості та підготовки. 👀 Ми почали з обговорення символів мору або смерті через образ головного героя Страннього, а закінчили тим, що тут описане протистояння Вельзевула з Архангелом Михаїлом, що учасники описаного тут вертепу — це три вісники Апокаліпсису, а троє їх тому, що коли прийде четвертий (смерть), вертеп вже не буде кому показувати. Дійшло також до того, що фінал повісті реально описує концепцію інь і ян — що протилежне пов’язано і навіть єдино, а також, здається, кінець цієї повісті перетікає у початок і вона ніби зациклюється, як і всі події в цьому світі. 🤌 Звучить так, ніби це щось дуже складне, але хто читав повісті Шевчука — той знає: тут немає жодних штучних конструкцій, це написано дуже вигадливо, але одночасно живо і легко. Деякі словосполучення просто захоплюють, наприклад, замість «вона тривожна», спробуйте сказати, як Шевчук — «неспокій нею кермує», або замість «ми часто брешемо» — «маємо ми дивоглядну спроможність творити вигадки». Коротше, краса і бароко!✨ Дуже #раджу_почитати, якщо ми любите розкодовувати тексти, насолоджуватись багатством мови майстерного письменника, або просто щоб насолодитися химерно похмурою атмосферою морового Львова. Легко, може, і не буде, але нічого подібного ви не знайдете. P. S. Цю книжку знайти, до речі, теж тяжко, більшість з нас (я також) читали електронку. У коментарях будуть цитати, якими важко не поділитись. 👇

Так безсило упали червоні кінціРізнобарвної хустки з похилих раменНа заломлені руки — мов крилаЗакривавлені мертвого птаха.Поцілунок (такий непотрібний)Ліг на м'які покірні уста(Мов зів'ялий пожовклий листокНа холодну, мертвіючу землю)...Не здригнулась. Очей не звела.Скам'яніла. Ні слова, ні звуку...— Ха-ха-ха...— Це остання любовІ найперший її поцілунок.✍️📚 Василь Еллан-Блакитний «Краплини крові», 1915Сьогодні Всесвітній день поцілунків, всіх вітаю! 😘Це частинка цікавого раннього вірша Еллана – всього 3 роки, як він почав писати. Навчаючись у Чернігівській духовній семінарії, він відвідував «суботи» (літературні вечори) у вітальні Михайла Коцюбинського, де, як пишуть, його перші вірші «майстер прийняв з доброзичливою увагою». Ось і тяглість поколінь. 👩‍🎨🎨 Олександр Ацманчук «Політ», 1965 Одеський радянський художник, Ацманчук виділяється стилем. Почуття, свобода і перетворення двох постатей у поцілунку на яскравий вогонь — так характеризують найвідомішу роботу митця, і тут не посперечаєшся — вогонь! 🔥

«Якими б не були мої справжні проблеми, я не хотів, щоб вони були вирішені». Чак Поланік «Вцілілий», 1999 (видання 2025) Книжки Поланіка — хороше мірило внутрішніх змін. Я читав «Вцілілого» 20 років тому, це був взагалі мій улюблений письменник. 🙃 Зараз мені було так само весело, так само я приємно дивувався безкінечній вигадливості автора, але мене це вже не так вражає. Його провокативні спостереження, якими всипані сторінки, так само актуальні, але я вже бачу в них констатацію, а не виклик. 📺 Роман, написаний 1999 року, грубо стібеться з культури нав’язування і споживання, яку тоді транслювали медіа і ТБ. А в результаті — багато з того, що автор тут зневажливо висміює, заклало основи соціальних мереж і культивується досі. Здається, це ознака антиутопії. 😉🤌 Отже, що це? Посібник з бренд-маркетингу для релігійних культів, драма про спойлер, фірмовий солодкий вайб саморуйнування, висміювання сучасного світу без жодних кордонів і табу. Навіть попри те, що часом здається, що сюжет провисає — це тут зовсім не головне. У Чака Поланіка невичерпна фантазія. 🤘 Все ще думаю, що це дуже круте читання для читачів-новачків, відкритих для експериментів і для молодих людей. Їм і #раджу_почитати. Або, таким ветеранам, як я — аби порівняти себе з собою колишнім. Поланіка люблю, дякую КСД за перевидання.🫶 У коментарях будуть мої улюблені цитати, їх багацько! 👇

Світ довкола буяв собі літом, вибухав грозами і таємничими пожежами, відсвіт яких було видно вночі. Люди сварились, ворогували, присягались у вічній дружбі, й тут же зраджували. То було справді незвичайне літо. Багато дощу, багато сонця спричинили до небаченої пишноти різного зілля, що заглушувало збіжжя та городину, та до появи розмаїтого гаддя — у воді, на луках у нескошеній траві. Мав би бути добрий урожай, однак людям у тих часах кожен дарунок видавався підозрілим. Дехто вважав, що та буває перед великою війною. Буде кому сіяти, та не буде кому жати.✍️📚 Галина Пагутяк «Зачаровані музиканти», 2010Вже не можу більше терпіти, бо придумав цей допис доволі давно. Давайте зробимо вигляд, що літо вже настало, тим паче, що все інше у цьому тексті — дивовижно суголосно нашому теперішньому життю. У прозі Галини Пагутяк багато такого. У неділю авторка буде на Арсеналі, не впустіть цю рідкісну можливість! 👩‍🎨🎨 Ігор Мосійчук «Літо», 2022Акварелі Мосійчука — завжди неможливо прекрасні, а цю роботу, попри пейзажну форму, я вважаю однією великою метафорою війни.