УП. Кляті питання | Що нам розповів Тарас Чмут? В нинішній розмові з УП керівник фонду "По...

Що нам розповів Тарас Чмут? В нинішній розмові з УП керівник фонду "Повернись живим" Тарас Чмут вдається до метафори, порівнюючи ситуацію в країні та на фронті з кораблем, що тоне. Влада потрошку вичерпує з нього воду, але корабель все одно йде на дно. Чому так відбувається? Повну версію інтервʼю дивитися тут, а ось декілька ключових тез: Про стратегію росіян на фронті: Стратегічною задачею росіян і минулого року, і першого півріччя цього року було витіснення українського угруповання з Курської області. Вони, на жаль, з цим успішно справилися, масою витіснивши нас із втратами. А далі перейшли в другий етап – це формування так званої буферної зони з фактичною окупацією якоїсь частини Сумщини, щоб спробувати потім поміняти ці території на щось. Ще одна задача росіян – відтягування значних ресурсів Сил оборони, оскільки, якщо ми не будемо протидіяти, вони будуть далі наступати. А якщо наступати виходить, то вони будуть пробувати взяти під вогневий контроль обласний центр.Про Дніпропетровщину: Перенесення війни на Дніпропетровську область означає, що ще в одній адміністративній області є окуповані території, навіть якщо це квадратний кілометр, вони вже можуть створювати там свою військову адміністрацію і говорити про те, що і "Дніпропетровщина входить до складу РФ", і так далі. Це дуже чутлива геополітична проблема. Вони будуть далі пробувати розширяти свій плацдарм там. Про хаос в управлінні військами: Вже понад пів року ми формуємо корпуси, і мало з них прийняли якісь ділянки і мало з них можуть виконувати задачі. Замість того, щоб масштабувати успішні сильні військові частини, ми плодимо багато нових частин. А людей не більшає, ресурсу не більшає, і війна на виснаження триває. Це дуже дивні рішення.Про ставлення до публічних закликів відправити Сирського у відставку: А що ми хочемо досягти цією зміною? Яку проблему вирішуємо? Інше питання – а на кого міняємо і чи стане краще з тими ресурсами і в тій ситуації в країні? Це ширша проблема, ніж прізвища, бо це проблема інституцій. У нас їх не було, і ми їх не починаємо створювати. Про конфронтацію всереднині Збройних сил: З одного боку, це про комунікацію, про безтолкові спроби повернення позицій, про утримання непотрібних одиночних будинків десь далеко. З іншого боку, про те, що відрив верхів і низів подекуди тільки збільшується, а це призводить до якогось хибного сприйняття ситуації на полі бою. Бо в Києві люди не думають, що ми можемо завтра програти війну. Люди думають, що якось воно все буде. А це не так. На низах люди виснажені. Про неготовність Європи до війни: Європа і не хоче готуватися до війни і думає, що та війна, яку веде Україна, це війна для бідних. Мовляв, от у них є суперкласні армії, найтехнологічніше озброєння, і вони високоточкою всіх уб'ють. Не вб'ють. І їхні 20–30 танків і 50 кращих літаків не переживуть таку саму операцію, як "Павутина". Вони не розуміють того, наскільки сучасна війна змінюється і наскільки поле бою інше. Не треба мати найкращу техніку. Треба мати достатню техніку в достатній кількості.Про переговори: Ми точно не маємо погоджуватися на те, що ми маємо стати слабкими. Ми точно не маємо юридично визнавати втрату територій, навіть якщо ми зараз їх не контролюємо. Пройде 10 років, пройде 20 років, імперія колись упаде, а ми маємо бути готові включитися і повернути своє.