STALKERUA

Was Höcke meinte, ist natürlich NICHT, dass es Deutschland den Kampf nicht mehr wert ist. Wie kann man sowas bei ihm auch nur vermuten...Er meinte, dass, DIESE deutsche Regierung und Machtelite es nicht wert ist, für IHREN Krieg eine Kugel einzufangen - nicht mal einen Finger zu rühren.Um einen großen französischen Rechten zu paraphrasieren:"Um Deutschland heute zu lieben, muss man das hassen, was aus ihm geworden ist."Kleine Frage am Rande:Wenn die ukrainische Elite (die kritikwürdig genug ist) ihr Volk jahrzehntelang vor dem Krieg systematisch mit Fremden ersetzt, für Patriotismus eingesperrt und verfolgt, das Land verkauft, verraten, das nationale Erbe bespuckt und die Kinder und mit einem anti ukrainischen Schuldkult gequält hätte - wie viele Ukrainer, glaubt ihr, wären dann bereit zu kämpfen, ohne erst/zugleich einen völligen Systemwechsel zu fordern? Es ist ein gesunder Instinkt, dass die Mehrheit der Deutschen erkennt, dass es irre wäre, dieser Elite und diesem System Befugnis über Leib und Leben zu geben, dass "der Feind im eigenen Land steht", dass sich ihre Zukunft nicht an einer Front im Osten, sondern im Stadtbild und an den Landesgrenzen entscheidet.TLDR: Höcke hat, wiedermal, Recht.Und Remigration hat Priorität.

Чотири роки.Рівно чотири роки з початку повномасштабного вторгнення. Рівно чотири роки відтоді, як я долучився до сил спротиву України.Рівно чотири роки з моменту прийняття рішення - краще проживу один день людиною, аніж сто років кріпаком.Багато чого можна сьогодні сказати, ще більше хочеться сьогодні сказати - але немає сил. Вже виривалося, що ця війна забрала п'яту частину мого життя, але це не так. За цей час, у цих умовах, довелося багато чого переосмислити, адаптуватися, тверезо глянути на світ, позбутися самогубчих ілюзій. Відкрив для себе багатьох авторів, філософію, Бога. Познайомився з безліччю цікавих, далебі видатних (хоча про це ще не знають) людей. Якби не вона, цього всього би не сталося.Були й втрати. Надто багато втрат. Але найгірше з усього, що з кожним полеглим побратимом - вмирало щось у тобі, непомітно, мимоволі. Разом з ними гинула дотичність до світу. Співчуття. Туга за життям. Те, що раніше було цілою трагедією - перетворилося на буденність, дрібну подію, що вже не здатне зупинити навіть один день. Докори. Докори, що якби ти працював краще, більше, завзятіше, наполегливіше - всі би вцілили. Докори, що ти мусив його врятувати - але не зміг, і на всьому білому світі не знайдеться винуватішої людини. Докори, що на їх місці мав бути ти. Що не маєш права бути тут - серед інших живих людей. Що твоє місце там, у землі.Мені щастить на війні. Як щастило й до війни. Можливо, навіть побачу закінчення війни живим і без каліцтва. Постійно нагадую собі, яке я маю везіння - побачити прийдешній день, відчути своє тіло, не відчуваючи болю.Їх не треба згадувати лише цього дня, чи будь-якого іншого - їх ніколи не можна забувати. Не забувати: вони пожертвували найціннішим, що мали - власним життям. Віддали цінніше заради менш цінного - віддали себе заради когось. Заради всіх мертвих, живих і ненароджених.Коли починається війна, кличуть солдата і Бога. Коли закінчується, про Бога забувають, солдата судять.Так було завжди. І так буде знову.

Найбільш позорний день для української держави. Збройні Сили під командуванням Залужного виявились відірваними від реальності. Війська на ключовому напрямку – Південному – виявилися абсолютно не боєготові в час Ч. Це пов'язано з психічними та інтелектуальними обмеженнями Залужного, котрий вважав, що війна буде тривати навколо Донбасу, а на Півдні відбуваються відволікаючі дії. В спішці, сапери на напрямку підривали себе разом з мостами, поки Залужний сидів в стриптиз клубі, а угруповання в Маріуполі опинилося в котлі. Біль, агонія оточення та окупації – все це на руках цих деятєлєй з числа кадрових дегенералів.Міністерство Оборони під керівництвом некомпетентного дебіла Резнікова, котрого придуркуватий мегаломан як завжди поставив за особисту лояльність, панічно закликало цивільних стрибати з вилами під траки танків. Не оцінюючи коректно ризики, воно підбурювало істерію щодо ДРГ й почало неконтрольовану роздачу зброї, що призвело до хвилі атак на Сили Оборони в тилу в найважливіші дні. В Києві горіли колонни, розстрілювалися авто цивільних, вбивалися сім'ї з малолітніми дітьми через скакуасну паніку колишніх представників шоу-бізу, що дорвалися до кормушки.Героїчний день для українського народу. Сотні тисяч українських добровольців зробили цю війну вітчизняною. Віддані під керівництво дебілам, котрим задачі нарізали інші дебіли, вони рятували жопу цих дегенератів й майбутнє цієї держави. Й робили це, поки їх не вбили й не покалічили в м'ясних накатах на укріплені рубежі чи іншу ахінею, а багато хто продовжує робити на спільне благо й досі. Їх чин утримав нас в ті моменти, але використати його в повній мірі не змогли – жадібні до особистої слави шути олігархів саботували мобілізаційні дії до етапу, коли СОУ, що мали перемоги через перевагу в особовому складі, перетворились на горстку сточених батальйонів й армії дезертирів.Тепер тим, хто залишився, треба довести це до перемоги й звільнити з пекла окупації тих, хто цього чекає. Після цього вирішити головне питання: довічне, чи вища міра покарання?

Пукіш пояснювався — і наговорив на справуЄ моменти, коли людина в спробі відбілитися робить собі тільки гірше. От саме це, за матеріалом, і сталося з Богданом Пукішем. Коли його притиснули питаннями про участь у медведчуківському “Українському виборі”, він видав версію в стилі “та я ж не я”: мовляв, це було “спецзавдання СБУ”, він нібито зайшов у структуру Медведчука, щоб “розвалити її зсередини”, і діяв за узгодженням із тодішнім керівництвом СБУ в Івано-Франківській області.А тепер увага: ці слова — не просто балаканина для журналістів. Це або “байка для відмазки”, або реальний злив того, що взагалі не має звучати вголос. Саме тому, як пише видання, СБУ зареєструвала провадження № 22025000000001246 за ч. 1 ст. 328 ККУ — розголошення державної таємниці. І в тексті прямо підкреслюється логіка: правоохоронці з’ясовуватимуть, чи справді він співпрацював зі службою і чи “виказав” держтаємницю, бо є підстави вважати, що він міг просто вигадати цю історію, аби виправдатися за участь в антиукраїнській організації Медведчука.Щоб “легенда” виглядала бодай трохи правдоподібно, треба хоча б не плутатися в датах. А в матеріалі зазначено, що Пукіш сам не зміг чітко пригадати, коли була та “спецоперація” — називав то 2012-й, то 2014-й — і при цьому згаданий ним посадовець очолив управління СБУ в Івано-Франківській області вже у квітні 2015-го, тобто після озвучених періодів. Це виглядає як класичне “включив дурника”, коли запахло відповідальністю.І вся ця історія відбувається на фоні куди важчих звинувачень, наведених у статті: там йдеться, що постачальником неякісних деталей до мін було ПП “ВЕСТХІМ” (ЄДРПОУ 19394119), пов’язане з Пукішем, а сам він, за текстом, уникає покарання та чинить тиск на людей, які намагаються домогтися відповідальності. І не просто “тиск” — у матеріалі описано погрози адвокату: дзвінки з погрозами, спроби залякування, демонстрація обізнаності про його особисте життя; після цього поліція відкрила провадження № 12025105060000716 за ч. 1 ст. 397 ККУ (втручання в діяльність захисника).Тобто картина така: коли йдеться про відповідь за брак і схеми — включається “відмазка” про спецслужби. Коли люди пробують довести справу до закону — летять погрози. А паралельно правозахисники, як зазначено в матеріалі, заявляють про створення організованого злочинного угруповання, де фігурують підконтрольні структури, зокрема “ВЕСТХІМ” і “ПХЗ”, і про “кришування” з боку правоохоронців та високопосадовців.І от тепер ключове: Пукіш сам загнав себе в розвилку без нормального виходу. Бо “спецоперація СБУ” в медіа — це не геройство і не індульгенція. Це або брехня, або стаття. І в обох випадках питання вже не в тому, як він це пояснює. Питання в тому, хто і як довго дозволяв йому жити в режимі “мені можна”.

Трохи дивно слухати повчання про фронт від людини, яка сама ніколи там не була.Перед тим як відправляти когось “посидіти в окопах”, добре було б самому відчути, що таке війна не в телеграмі і не в студії.2014, 2015, 2016 роки - війна вже йшла. Хтось воював, хтось втрачав побратимів. А хтось будував політичну кар’єру й не поспішав ставати в стрій.Особливо цинічно звучать такі заяви з урахуванням попередньої проросійської риторики. У 2014-му частина нинішніх “патріотів” робила зовсім інші політичні заяви, а сьогодні розповідає, хто має воювати і скільки.Друге.Ми ведемо захисну війну. Не експансію. Не авантюру. Не “чийсь проєкт”.Це війна проти російської агресії. Війна у якій ми відбиваємось. І не ми її починали і сьогодні, нажаль, не в наших руках ініціатива на полі бою. Тому тези про те, що “від нас залежить, закінчиться війна чи ні” - це пряме повторення російської пропагандистської логіки.Ні. Війна закінчиться тоді, коли агресор припинить агресію. Відповідно, або він буде зупинений, або знищений. Перемирʼя ціною передачі ворогу територій призведе лиш до поновлення бойових дій у найкоротші терміни, але вже з гірших для нас позицій. Перекладати відповідальність із Кремля на український народ, чи на українську владу, - це гра на чужому полі.Навіть якщо це робиться емоційно, або для лайків.Можна критикувати владу, інколи то необхідність. Але коли політик починає зводити все до “ви вже всіх задовбали, може самі в окопи”, - це не державницька позиція. Це популізм на тлі війни.У цій війні достатньо тих, хто реально воює.І перш ніж когось повчати — варто мати моральне право це робити.

Шановне панство!До нас звернулися знайомі, стосовно допомоги зі збором коштів на операцію для волонтера Дмитра Курганова, від якої залежить життя людиниДмитра знаю особисто з 2014 року. Усі ці роки він підтримував не лише мене, а й націоналістичну діяльність у різних його проявах - від боротьби з ригами на підприємствах до навчання молоді з надання медичної допомоги, ремонту штабу, проведення вишколів тощо.Сам Дмитро не зважаючи на свою роботу та сімейний стан ще більше включився у роботу у 2022 році.Багато разів їздив волонтером у бік Херсону та Запоріжжя до бійців ЗСУ. Або так скажем волонтерив. Брав участь у місцевих ТРО на початку 22-го року, готувався разом з нами до збройної боротьби у місті до поки ЗСУ не вибило орків з наших околиць. Дмитро не проходить службу у ЗСУ так як його попросто не беруть - у зв’язку з багатьма хворобами організму, зокрема стравохідом, діабетом та іншими які я втомлюся перераховувати.Нажаль для нас побратимів, звільнених зі служби це велика сумма. Сподіваюсь на вашу допомогу адже я звертаюся особисто. — оригінал збору у Facebook.https://www.facebook.com/share/p/1AkfdQrjHF/Якщо долучилися до збору - киньте скрін в пропонуйку, найбільші донатери отримають подарунки від автора.Просимо долучитися!https://send.monobank.ua/jar/2mCR3Mo8j7

Як мерзотники прикриваються іменами загиблих, щоб виправдати ведення бізнесу у РФ.Останні дні бачу, як директор ТОВ «Пуратос Україна» Сергій Соловей розганяє інтерв’ю до «20-річчя роботи в Україні». Красиво оформлена історія про «стійкість», «цінності» й «людей, які захищають Україну» https://www.puratos.com.ua/uk/blog/20th_anniversary_puratos_ukraine Я прочитав те інтерв’ю уважно. І мене, як людину, яку ця війна торкнулася впритул, воно вибісило.Є речі, про які треба говорити прямо.Puratos Group не вийшла з Росії. Продали за минулий рік продукції на десятки мільйонів доларів. Тримають заводи в Москві, Санкт-Петербурзі, Новосибірську. І сплачують російські податки. Ті самі податки, з які потім перетворюються в ракети, які летять по нашим містам, які трансформуються у дрони які вбивають солдат на фронті, які формуються у зарплати для тих не людей котрі катують і вбивають полонених українців.За даними KSE Institute, у Puratos в рф активів на десятки мільйонів доларів, і вони стабільно поповнюють бюджет агресора. Скрін додаю…Але в ювілейному інтерв’ю Puratos Ukraine про це немає ні слова. Росію там називають «країною, звідки летять ракети». Наче вони самі не мають там бізнесу. Наче не знають, хто ця країна і хто її фінансує.Зате є цілий великий блок, де компанія перераховує поіменно своїх працівників, які служать. І тих, хто загинув на цій війні. Людей, які добровільно чи в межах мобілізації взяли в руки зброю і пішли захищати країну від агресора. Інформація про їхню службу і загибель подана як елемент корпоративного піару. Скрін додаю…Це дуже цинічно і підло!!!По-перше. Публікувати імена військових, інформацію про їхню службу, поранення або загибель має право лише з дозволу самих військових або родин. Це персональні дані. Це питання безпеки. Це питання поваги. І мені хочеться запитати, чи компанія справді отримала згоду кожного з них, кожної родини загиблих. Бо в інтерв’ю про це жодного слова.По-друге. Коли корпорація, яка працює в Росії, експлуатує образ українських воїнів для свого піару, це не просто неповага. Це моральна деградація. Це спроба використати чужу жертву для того, щоб прикрити власний бізнес із державою, яка цю жертву спричинила.По-третє. Відповідальний бізнес має називати речі своїми іменами. Росія — агресор. Бізнес у рф — фінансування агресії. І чесний діалог з українським суспільством має починатися з визнання цього факту, а не з красивих інтерв’ю про «цінності» без слова правди про реальні дії групи.Puratos не зробив цього. Ні в інтерв’ю. Ні в інших своїх публікаціях. Вони ховаються за емоціями, за згадками про наших людей, за допомогою фондам, за всім чим завгодно, окрім правди.Коли я бачу, як імена загиблих ГЕРОЇВ використовують у промо-матеріалі компанії, яка платить податки країні, що їх убила, мені хочеться КРИЧАТИ.Сергій Соловей, АУ! - не фінансуйте вбивць, закрийте бізнес у московії. Це не питання піару. Це питання гідності.

Чинуші з держпідприємства «Ліси України» просрали більше 300 мільйонів на приватні охоронні фірми. Товариство, я хочу, щоб ви почули ці цифри. Кримінальна статистика:ДП «Ліси України» (2024-2025):- 587 кримінальних проваджень розслідує ДБР.- Затримання топ-менеджменту: Керівник ДП «Ліси України», заступник Центрального офісу, керівники філій Поліського та Центрального офісів.- Масштаб: Від розкрадання 1,1 млн грн на рубках до 38 млн грн незаконного збагачення.2. Кримінальна статистика ДП «ЛІАЦ»:- Спроба вкрасти 180 млн грн на закупівлі ПЗ (зупинено БЕБ).- Викрито схему втручання в ЕОД: 10 000 несанкціонованих змін даних.- Хабар організатору — 10 млн грн.- Підозри отримали 13 осіб. 3. Дрова та Фортифікації (Зрада):- Штучний дефіцит лісу, закупівля через прокладки (+100-200% ціни).- Збитки: 100+ млн грн. Сьогодні нація живе у режимі виживання. Ми донатимо на пікапи, ми закриваємо збори на дрони, ми робимо все, щоб допомогти фронту, адже від цього залежить наше виживання, виживання нації стоїть на кону. Але існує паралельна реальність. Реальність державного підприємства «Ліси України», де війна використовується не для захисту держави, а для цинічного збагачення.У ДП «Ліси України» є своя, штатна державна лісова охорона. Це озброєні люди, які отримують зарплату на підприємстві. Але цього їм мало. Тільки за останній рік вони «злили» 317 мільйонів гривень на приватні охоронні фірми.Тільки вдумайтеся: у них були цивільні охоронники-сторожа, але вони найняли приватну за третину мільярда! Кого вони бояться в центрі України і що охороняють? Колишні лісогосподарські контори, які, за їх же словами - скоротили і продали!У ДП «Ліси України» є Наглядова рада. Там сидять поважні іноземці — громадяни Канади, Фінляндії, Латвії. Ми платимо їм по 350 тисяч гривень зарплати щомісяця.Їм офіційно повідомлено про схеми. Їм дали 48 годин на реакцію.І що вони зробили? Вони промовчали.Вони бачать ці 587 кримінальних справ. Вони знають про 10 тисяч втручань у систему. Але вони тримаються за свої крісла і зарплати.Іноземні фахівці перетворилися на дорогу декорацію, на «парасольку», яка легалізує це мародерство перед міжнародними партнерами і яка є черговим проявом меншовартості й плазування перед іноземцями. Це плювок в обличчя кожному волонтеру і кожному солдату.Цю зграю лісових підарасів необхідно негайно звільнити.Тандем Смаль-Болоховець, який організував цей штучний дефіцит і марнотратство, має понести покарання Наглядова рада має або виконати свою роботу і зупинити фінансування родин колаборантів, або піти геть разом з ними.Гроші лісової галузі мають працювати на перемогу України, а не на комфорт чиновників чи бізнес в «ЛНР».https://190.today/naglyadova-rada-dp-lisy-ukrayiny-mizh-pidozramy-slidstva-ta-mizhnarodnym-skandalom/

Просто мерзота.Купа військових після поранень залишаються у війську у якості «талісманів»: і на фронт по здоров’ю не направиш, і не звільниш.Так, я можу погодитись із тим, що у війську є безліч людей, які не потрібні. Нам буквально необхідно «вирізати» до 2/3 бюрократичного апарату, але менше з цим. У війську є повно людей, без яких фронт не буде функціонувати.І величезна кількість цих людей потрапили на свої посади після поранень — із ГЗ, яке у більшості випадків є абсолютно недостатнім. У результаті всі ці люди, у кого є змога, підпрацьовують у таксі чи деінде.Я, перебуваючи на тиловій посаді, за останні пів року витратив тисяч 200-250 з власних заощаджень, які планував витратити на власну справу, здоровʼя, тощо, адже ГЗ (при чому по високій тарифній сітці) майже повністю йшло на витрати, пов’язані зі службою.Звісно, «добре», що високі зарплати у прокурорів, які шиють справи захисникам, котрі на початку вторгнення брали до рук зброю і зараз потрапляють під 263. Добре високі зарплати у нардепів, суддів, менеджерів УЗ.Звісно, добре, щоб був солідний прибуток у тих, хто ходить під «кришкою» Арахамії, у тих, хто кришує офіси у Дніпрі, хто дерибанить бюджет у прифронтових містах та всі інші.Під Києвом немає жодного села, де станом на зараз не будуються маєтки.Але, може, давайте ви всі трохи зменшите власні апетити і поділитесь із тими, завдяки кому ви взагалі можете знаходитись у цій країні?

Топова «соросятина» Лещенко заговорив про «збитки УЗ» і потребу рятувати «Укрзалізницю».Може, якби ті, кому віддали УЗ, прибрали космічні мільйонні зарплати та раціоналізували менеджмент по-людськи, збитків було б менше? Після «реформ» кількість місць у поїздах зменшилася, ціни зросли — логічно, що менше людей обирають залізницю. Квитків часто немає ще до дня відправлення — і це не про тимчасовий збій, а про системну проблему. Люди змушені їхати «блаблакаром» або взагалі відмовлятися від поїздок.Про вантажні перевезення взагалі мовчу — логістика страждає, економіка від цього втрачає. Видно, що ці «грантові мамонти» довели УЗ до ручки й тепер хочуть ще трохи посидіти на високих посадах із захмарними виплатами з державного бюджету — коштів, які сьогодні раціональніше направити на фронт або на реальні програми допомоги ветеранам.Щодо Лещенка — є підстави для перевірок і порушення кількох службових справ. Чому «офіс» досі його тримає — незрозуміло. Ера соросів у «демпартії» минула, вектор змінився, а присутність таких фігур на керівних посадах створює проблеми як для міжнародного іміджу України, так і для внутрішніх сфер, куди вони потрапляють.