Смак сутінок

Оскільки в нас давно не було йокайних історій, сьогодні знайомимось з Саґарі — найбільш популярним йокай цього року.Саґарі (さがり, «те, що звисає») з'являється в західній Японії та на Кюшю, переважно в Окаяма та Кумамото. Коли хтось іде ввечері порожньою дорогою повз дерева енокі (китайський каркас), раптом із гілок до самого обличчя падає спотворена кінська голова й кричить.Це Саґарі. Сагарі майже нічого не робить, лише звисає й кричить. Це душа коня, який загинув по дорозі: надірвався в роботі, впав і був покинутий там, де впав. Кажуть, що його душа підіймалася вгору, і застрягала в гіллі дерева, під яким лишилося тіло.Насправді Саґарі — це докір. У традиційній Японії кінь був і священним (на ньому «їздять» камі, його дарували святилищам), і робочою худобою. Саґарі народжується саме з цього розриву: зі смерті без обряду або праці без вдячності.Тож кінь, якого не вшанували, не зникає. Він лишається як нагадування про обов'язок перед всіма живими істотами.Картинка від Мєтью Мейера.#йокай #шінто

Дайдарабоччі: міф про велетня-деміурга та «Принцеса Мононоке»Коли камі лісу Шішіґамі-сама вночі набуває своєї колосальної напівпрозорої форми, аніме називає його Дайдарабоччі (ダイダラボッチ). Що це, ефектний художній прийом? Дивлячись на історію цього імені, бачимо, що ні, за ним стоїть один із найзагадковіших персонажів японської міфології — велетень, історії про якого фіксуються в різних регіонах Японії ще з доісторичних часів.Чому саме його обрав Міядзакі?Дія «Мононоке-хіме» розгортається на території Ідзумо 出雲 – сучасна префектура Шімане. Саме тут, згідно з переказами, діяв велетенський камі-деміург Яцука-мідзуомі-цуно-но-мікото 八束水臣津野命 – одна з найяскравіших варіацій Дайдарабоччі. Він вважав свою землю замалою – тож відрізав частину континенту, притягнув її сіткою й зшив із японським материком. Це класичний мотив куніхікі (国引き – «перетягування землі»), яким в міфі пояснюється формування берегової лінії Ідзумо.Але в легенді є епізод, який майже покадрово повторюється у фільмі, тільки з однією зміненою деталлю.Одного дня велетень ліг відпочити після створення гір і лісів. Звичайний вугляр побачив на своєму подвірʼї гігантську ступню, що перегороджувала шлях – і спробував її відрубати. Розлючений гігант знищив усе навколо й забрав людей із собою. В паніці жителі вдягли відсічену ступню у вараджі (草鞋 – солом'яну сандалію) й піднесли її вгору. Зʼявився мандрівний аскет, забрав ступню, Дайдарабоцті пішов і більше ніколи не повертався.Впізнаєте структуру? В аніме люди відрізають Шішіґамі не ступню, а голову – і так само провокують нестримний хаос. І так само лють вщухає лише тоді, коли відсічену частину тіла повертають.Так Міядзакі зберіг внутрішню логіку міфу: каліцтво божественного тіла руйнує порядок світу, а повернення цілісності відновлює рівновагу.В храмі Сенсо-джі 浅草寺 в Асакусі досі існує ритуал піднесення гігантського вараджі. Офіційно він повʼязаний з буддизмом, але є припущення, що ця практика увібрала в себе значно давніший культ Дайдарабоцці. #аніме_про_релігії #ідзумо #міядзакі #шінто Попередній допис про Мононоке-хіме читаємо ось тут

продовженняТрансформація значення в епоху МейджіПереклад Накамура Масанао трактату Дж.С. Мілля "On Liberty" як 『自由之理』 (джію: но рі, 1871) став переломним моментом у японській інтелектуальній історії. Накамура додав компонент но рі 之理 ("принцип" 理), намагаючись елевувати 自由 з рівня побутової "зручності" до філософської категорії. Проте в масовому вжитку утвердилося скорочення до 自由.Популярні брошури 1872-1875 років демонструють характерне змішування сенсів:Автор 1872 року: "Нецивілізовані народи не знають етикету, жорстокі... А в цивілізованих країнах люди можуть 思ひの儘 (омоі но мама — діяти за бажанням), якщо це не суперечить розумності, і ніхто їм не шкодить. Це і є 文明開化 (цивілізація та просвітництво)." Тут 自由 прирівнюється до 思ひの儘 — буквально "як забажається".Інший текст 1872 року: "Протягом тисячоліть країна жила під 気儘の政事 (кімама но сейджі — свавільним правлінням). Тому люди не знали про 自由の権 (право на джію:). Але з розвитком наук вони поступово це зрозуміли." Автор одночасно критикує "свавілля" влади і закликає до 自由 — використовуючи семантично споріднені терміни (気儘 і 自由 обидва означають "як завгодно").Споживча інтерпретаціяПамфлет 1875 року про Токіо: "У цьому Токіо можна знайти все, що потрібно світові, все, чого ви забажаєте... Хіба це не 自由自在 (джію: джізай — повна свобода дій)? Це місце 自由! Це 自由, яким ми насолоджуємося, — західні люди називають його 'リベルチー' (liberty). Всі ви часто чуєте це слово, і дехто навіть особисто відчув його. Яке похвальне прагнення! Це 自由 — найважливіше для нас сьогодні, це компас 文明開化 (цивілізації та просвітництва)." Автор ототожнює liberty з споживчою доступністю товарів у Токіо — інтерпретація протилежна політичній філософії Мілля.Тож, до початку XX століття 自由 в японській мові функціонує у двох значеннях: Інтелектуальний дискурс: запозичене "liberty" як політичний ідеал. Побутове вживання: традиційне "зручність, можливість діяти за бажанням, підкорення чогось/когось своїй волі".#семантичні_нотаткиджерело

感神院 – храм, який зник, але залишив ім'я.З укійо-е Утаґава ХірошіґеСередина IX століття, Кіото. Епідемія за епідемією. Люди вмирають сотнями. Хтось шепоче: це помста онрьо (怨霊) — духа-мстивця принца Савари (早良親王, ?–785), страченого за змову. Хтось каже: ні, це гнів самого Ґо́дзу Тенно (牛頭天王), божества епідемій, що прийшло в Ямато з Індії через Корею.Саме в цей час з'являється 感神院 – Кан-джін'ін.Храм, побудований близько 876 року біля річки Камо, щоб заспокоїти гнів цих невидимих сил. Назва дивна — «Зал, що відчуває камі» (感 – відчувати, 神 – камі, 院 – храмовий комплекс). Не «поклоняється», не «шанує». Саме відчуває. Ніби храм сам — нерв, що тремтить від присутності камі.Але ось сьогодні цього храму немає.Натомість на його місці стоїть святилище Ясака-джінжя (八坂神社) — одне з найвідоміших у Японії. Колишня назва розчинилася в часі після реформ Мейдзі (明治維新, 1868), коли уряд наказав чітко розділити шінто і буддизм у рамках політики шінбуцу-бунрі (神仏分離 – «відокремлення камі і будди»). 感神院 був занадто буддійським для святилища шінто.Але ім'я не зникло безслідно. Воно живе в назві найбільшого фестивалю Кіото — Ґіон-мацурі (祇園祭). Бо Ґіон (祇園) — це японське прочитання санскритського Джетавана, саду, де проповідував Будда. А ще — інша назва того самого Ґо́дзу Тенно – божества, що поєднало індійського бога Ґосірша з японськими віруваннями.Отже, коли ви дивитесь на процесію величезних поплавців ямабоко (山鉾) у липневому Кіото, пам'ятайте: це відлуння храму, якого більше нема, що народився з страху перед невидимим і зник у політиці. Він існує у пам'яті. Та на гравюрах Хірошіґе. #шінто #буддизм #укійо_е #камі #джінджя

В Токіо квітне сакура!Цей сорт називається жовтнева сакура 十月桜. Та сама сакура, про яку розповідає фольклорна казка. Хана-сака джіджі 花咲か爺Жив колись садівник з добрим серцем і вірним псом Шіро. Собака відвів його до місця, де в землі спочивало золото. Старий був вдячний долі за цей дарунок.А по сусідству мешкав заздрісник, чиє серце було холодним, як зимовий вітер. Він виманив собаку, а коли той не привів його до скарбу, забрав у пса життя.Старий садівник оплакував вірного друга і поховав його під вишнею. З того дерева він витесав ступу для рису, і кожен раз, коли товк зерно, воно перетворювалося на золоті краплі.Коли заздрісник спалив чудесну ступу, старий зібрав попіл — все, що лишилося від друга.І ось одного холодного дня старий піднявся на пагорб. Він розсипав попіл над голими гілками, і сталося диво — посеред зими вибухнули рожеві хмари цвіту. Це побачив сам володар краю, що їхав дорогою, і серце його сповнилося подиву. Він щедро винагородив старого, назвавши його "Ханасака-джіджі".#сакура

Храм Сузумуші (鈴虫寺) заснований у 1723 році у передмісті Кіото. Найбільше він відомий тим, що тут цілий рік чути спів колокольчикових цвіркунів — сузумуші (鈴虫).У природі ці комахи співають лише восени, протягом кількох тижнів. Однак у храмі для них створили особливі умови, завдяки яким їхній спів не припиняється навіть узимку. Тому Сузумуші-дера називають «храмом вічної осені».Комах утримують у спеціально підтримуваному теплому середовищі — близько 3000 живих цвіркунів.Храм відомий сузумуші сеппо (鈴虫説法) — короткими бесідами, які проводить настоятель храму в присутності живих дзвонячих цвіркунів. Проповідь супроводжується мелодійним співом комах. Цей формат став візитівкою храму.Концепція виникла внаслідок особистого досвіду попереднього настоятеля, Даіґан Ошьо (台厳和尚), який зацікавився дзвонячими цвіркунами близько 80 років тому під час нічної медитації. 28 років він шукав таке середовище, у якому комахи зможуть співали впродовж усього року. На фото – сузумуші та вхід до храму.#кіото_блог #буддизм

🗾 Кюшю — колиска японської духовності?Чи може північне Кюшю бути справжнім місцем народження японської державності та релігії? Нові дослідження припускають, що саме тут — в регіоні Уса — могла знаходитися легендарна Ямато, звідки бере початок імператорська Японія. І навіть якщо Ямато знаходилося у регіоні Кансай, (офіційна версія) Кюшю — це таке перехрестя шляхів, вплив якого на всю Японію важко переоцінити.📜 Китайські хроніки ще з III століття згадують про “країну Ва”, очолювану жінкою-правителькою. Але де саме була ця країна — досі загадка. Одні вчені вказують на північ Кюшю, інші — на центральну Японію.🚶‍♂️ Саме через Кюшю проходили буддистські місіонери Шовкового шляху, тут зупинялися ченці з Китаю та Кореї, а перші дзенські храми будувалися ще до монгольського вторгнення у XIII столітті.✝️ У XVI столітті сюди прибули португальці та єзуїти, зокрема Франциск Ксав’єр, і частина місцевого населення прийняла християнство. Водночас голландці заснували у Наґасакі центр “західного навчання” — ранґаку.㊗️ Унікальне місце займає півострів Кунісакі, де з’явилася філософія Міура Баіена (1723–89) — глибоко оригінальне вчення на стику науки, релігії та містики.Але головне — саме в північному Кюшю сформувалися культи Мунаката, Суміоші та Хачіман. У VIII–X ст. ці регіональні вірування були “позичені” імператорською столицею (Нара і Кіото) й стали частиною державної релігії.📚 Так зародилася японська культова система: мережа святилищ, присвячених камі, яка формально організувалася в X столітті. До X ст. вже існували понад 900 культів — основа шінто, яка збереглася донині.З досліджень Фабіо Рамбеллі. #шюґендо #кюшю #хачіман

Відомство Сайо-рьо лікувало не хвороби тіла, а дисгармонії космічного порядку в тілі людині. Ключем до розуміння фармакології було онмьодо (陰陽道).Ось як діяли з ліків, представлених у реконструкції аптечки Сайо-рьо:1. 呉茱萸 → Елемент: Вогонь | Якість: ЯнГострий, гарячий, розганяє «холодний вітер» (風寒). Вигоняє інь і підсилює циркуляцію енергії.2. 弓弦 → Елемент: Дерево | Якість: ЯнАктивізує кі в печінці. Розблоковує енергію, що застоюється через інь.3. 升麻 → Елемент: Вогонь | Якість: Ян«Піднімає ян», повертає життєву енергію нагору, коли вона занадто ослаблена.4. 枳実 → Елемент: Метал | Якість: ІньОчищує легені та кишечник — органи, що в онмьодо відповідають за осінь, інь і внутрішнє очищення.5. 黄連 → Елемент: Вода | Якість: ІньГасить надмірний «вогонь серця». Відновлює спокій і холодність у психіці.6. 人参 → Елемент: Земля | Якість: БалансЖеньшень балансує інь і ян, тонізує селезінку — центр усієї онмьо-структури.7. 半夏 → Елемент: Земля | Якість: ЯнТрансформує «вологу» (надлишкову інь), очищує шлунок і селезінку від застоїв.8. 蜀椒 → Елемент: Вогонь | Якість: ЯнПроганяє злих духів.9. 蜀椒 → Елемент: Вогонь | Якість: ЯнЗігріває тіло, розганяє застої.#онмьодо #шінто #сайо

Буку-буку ча - все, що потрібно знати про атмосферу Королівства Рюкю.Чай буку-буку — традиційний напій Королівства Рюкю. Зазвичай саме цим чаєм пригощали гостей. Цей чай пили під час прийняття імператорських місій із Китаю та Японії, яким, як були впевнені обидві імперії, підпорядковувалося Королівство Рюкю.Чай буку-буку називають «чаєм щастя». Пишна біла піна неодмінно залишається на носі під час будь-якої спроби випити цей напій — тому в Королівстві навмисно пропонували чай гостям, залишали піну на носі, та сміялися.Традиція чаю буку-буку майже зникла під час Другої світової. Нині буку-буку ча можна замовити в ресторанах, але вдома його не готують.Пишну піну отримують, збиваючи заварений жасминовий чай (санпін-ча) з крохмалистою водою, яка залишається після першого промивання рису. Саме ця «мутна» вода допомагає утворити повітряну піну, котру накладають поверх напою. Інколи замість жасминового чаю використовують сенча. Окрім чаю й води, додають дрібку солі для підсилення смаку.#життя_рюкю

Неподалік від храму є незвичний магазинчик льодяників під назвою 幽霊子育飴 (Yuurei Kosodate Ame), "цукерки привида, що доглядав дитя".За легендою, одного дня власник магазинчику прокинувся від того, що у двері стукала жінка. Каже, розуміє, що година пізня, але їй будь-що треба придбати льодяники. Наступного дня вона прийшла знову, і так відбувалося шість днів. На сьомий день монети в жінки закінчились і вона запропонувала свій хаорі. Чоловік вирішив прослідкувати за нею. Дійшов до кладовища, і над однією з могил силует жінки раптом зник. Чоловік злякався, зранку побіг до найближчого храму і все розповів місцевому ченцю. Разом вони пішли до тієї могили... І почули, що з-під землі плаче дитя. Розкопали могилу і побачили там живе немовля, що смоктало льодяник, на руках мертвої матері. Схоже, коли померлу вагітну жінку ховали, дитя ще було живим і народилося в могилі, а дух матері купляв йому льодяники, розплачуючись однією з шести монет, що кладуть померлим для перетину річки Сандзу.#htr_dark_japan