Я готуюся до практикуму. Читала запитання та запити учасників. Практикум про дитинство під час війни і нашу дорослу підтримку. Понад 40 запитань. Є ті, на які точно немає відповіді. Як зробити, щоб дитина не помилялась, була мотивованою, відповідальною, щоб не тривожилась під час вибухів.... Я уявляла дорослих, які залишили ці запитання, і відчула, скільки в них любові, турботи. І страху не встигнути вкласти в дитину те, що допоможе їй у житті. Не зробити того, що важливо. Я зараз часто думаю над тим, а скільки дійсно у нас впливу на дитину? І що найголовніше нам важливо для дитини зробити? Зараз я думаю, що в нашому непередбачуваному світі ми можемо стати тією головною передбачуваністю - островом і опорою. Місцем любові й тим місцем, де ми зможемо витримати емоції, помилки, пошуки дитини. Можливо, одна з найважливіших речей, які ми можемо дати дитині, впевненість в нас. щоб у неї було до кого прийти зі своїми сумнівами й негараздами. Я пам’ятаю, як в один із складних періодів у дорослому житті я сказала: «Я хочу до мами». У те відчуття, що десь ти можеш почуватись «вдома», коли всередині тебе і зовні дуже складно. Нехай у нас вистачить сил бути для наших дітей таким «домом», де їм завжди раді. І де вони можуть набратися сил для своїх нових і нових доріг. А для нас, дорослих -:можливо, ми ставатимемо один для одного такими «домами». Місцем, куди можна прийти зі своїми сумнівами, втомою, страхом. І просто побути там, де тебе витримують. Нехай для кожного і кожної з нас буде такий «дім». Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми @stijkist Світлана Ройз