Іноді ми зустрічаємось із сусідом по вулиці. Він уважний до мого стану і того, як я виглядаю. Питає іноді, чому я сумую, чи не потрібно чимось допомогти.Якось він обрізав дерева на вулиці, почув, що я відкриваю ворота, і сказав своїй супутниці: «подивись, яка вона модна». Повернувся до мене і запитав: «Ви знову в чорному? Що сталося? Ви зараз часто в чорному».А я дійсно зараз стала уникати яскравих кольорів, хоч дуже їх люблю і у мене їх багато в одязі. Вдома я в яскравому, а коли виходжу на вулицю, частіше обираю саме чорний. Я знаю, чому обираю зараз чорний - він для мене є коліром тиші, моєї адаптації до простору, де поруч багато людей і стимулів. Він мовби створює контейнер і допомагає уникати сенсорного чи емоційного перевантаження. Бо на обробку кольорів, візерунків, деталей витрачається ресурс нервової системи. Наче саме зараз він дає мені більше ресурсу, щоб помічати «кольори» навколо. А ще багато людей відчувають себе в чорному більш зібраними, впевненими, стильними.Він налаштовує на мінімалізм і дотримання дистанції. Зберігає сили. А ще він категоричний. Для підлітків (і не тільки) це можливість без слів сказати – ні. Його часто обирають, коли переживають певний перехідний період в житті і коли відчувають втому. А у мене зараз з усім бінго. Раніше, коли я бачила, що людина обирає переважно чорний колір в одязі, і це не пов’язано зі скорботою, питала: «Як давно ви у чорному? Як відчуєте, що готові додати до нього деталей?»Сьогодні я додала до чорного улюблені сонячні бурштинові прикраси. У кожного з нас бувають періоди чорного кольору - це наче чорнозем, з якого проростуть паростки нових кольорів.На фото - сьогодні в кафе на мене застрибнув кіт, який працює в кафе котом. 🐈 Доброї безпечної ночі та вихідних. До понеділка. ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз