Зрештою, аби зменшити життєві страждання, потрібно прийняти той факт, що вони являються такою ж частиною життя, як усе інше. Без страждань ми б не знали, що таке насолода, без печалі не було б радості, а не знай ми, що таке темрява - звідки узагалі взялося б світло? Допоки прийматимуться приречені на невдачу спроби уникнути болю, допоки будуть намагання досягти постійного, перманентного стану щастя - доти страждання відчуватимуться особливо гостро. По суті, такі спроби приносять додаткові невдачі й, як наслідок, розчарування. Хто хоче вивчити іноземну мову, освоїти нову професію, опанувати специфічну навичку, не докладаючи зусиль - окрім неминучих зусиль, отримає ще й корито розбитих ілюзій. Прийняти біль - це сказати “Так” життю, у всій його повноті. Це зустрічати проблеми, як уроки, котрі надіслані для того, щоб ми чомусь навчилися. Це з радістю дякувати людям, стосунки з якими закінчилися, за неоціненний досвід. Це не вигадувати альтернативну реальність, радше навпаки - сприймати її об'єктивно, без власних маркувань, упереджень, фільтрів. Так чи інак, а дійсність не знає таких понять, як “добре”, чи “погано” - їх надають їй люди, в кожен окремий момент часу. Подивіться на життя у ретроспективі, згадайте ключові моменти, коли картину вашого уявлення про світ було розбито. Спершу це біль, а далі - мудрість, рух уперед. Хіба можемо ми чомусь навчитися, не зіштовхуючись з тим, що допікає, не дає спокою, свербить, коле, без кінця нагадує про себе? Крізь терни до зірок. Якщо зараз вам болить - запитайте у себе: “Для чого мені ця ситуація?”, подякуйте за урок і починайте зростати.