Мало хто знає, але “Місто” Валерʼяна Підмогильного - це ще й про дисципліну! Якщо без жартів, то минулого року я надихався, перечитуючи розклад Степана Радченка, зацініть:“О 7:00 похід на річку…Вранці скупавшись, з десятої до третьої — читати; по­тім до п’ятої всякий дріб’язок — лекції в установах, міняти в бібліотеці книжки, обідати, лежати; тоді дві годи­ни — мова, англійська й французька через день, і до десятої — українська література; наприкінці погуляти десь на вулиці чи в садку, повечеряти і з одинадцятої спати до сьомої — такий був розпорядок, що він виконував, як зверхній закон, на небесних скрижалях писаний. Хвилинами, коли щось починало повставати в ньому проти такого клятого життя, він кричав на себе й лаявся останніми словами, добре знаючи, що зрадити раз є зрадити назавжди. Зате коли, погулявши ввечері й проробивши вправи за системою лікаря Анохіна, вкладався спати, по­чував надзвичайну стрункість своїх думок і ту довершену ра­дість, що про неї вчив Епікур”. І ще: “Тепер уже не дозволяв собі їсти, коли схочеться і що схочеться. У визначені години мусив снідати, обідати, ве­че­ряти, вживаючи їжі поживної, насамперед овочі й каші. Виходячи на вулицю, ретельно загортав шию в кашне, чого не робив і в морози. Дбайливо провітрював мешкання й зменшив порцію тютюну вдень, щоб увечері курити більше, не виходячи, проте, з тих меж, що за ними, на його думку, нікотин починає вже шкодити.”